Чому росіяни бояться Україну?

Офіційно задекларовані приводи для нападу росіян на Україну відомі. Навіть для поверхнево знайомої з історією людини вони виглядають абсурдно. 

Українська держава ніколи не проводила політику військової агресії стосовно сусідів. Окрім того, як за розміром, так і за кількістю населення Україна значно поступається. 

Тим не менш, увага російської пропаганди до української тематики в останні роки лише зростала, а росія врешті перейшла від погано прихованої до повномасштабної агресії.

Отже, хоча зміст російської пропаганди є брехливим, важко заперечити, що росіяни справді бояться Україну. Чим же загрожує Україна насправді? 

Причини для такого страху варто шукати не у геополітичному або військовому значенні наших земель. Зрештою, вступ Фінляндії до НАТО був сприйнятий московською державою спокійно, хоча створює ті ж потенційні загрози.

Але Україна справді становить смертельну небезпеку для російської федерації. Бо вона демонструє альтернативну модель державного устрою у Східній Європі. 

Існування Української Держави показує всім зацікавленим людям, що у цьому регіоні можливо жити в інший спосіб. 

Що демократія можлива. Що можлива справжня, відкрита боротьба з корупцією. Що можливо зламати авторитарні тенденції держави. Що можна (і навіть треба!) бунтувати проти своєї держави тоді, коли вона вчиняє непоправне.

При цьому російський імперіалізм створює проблеми вже для самої рф. Оскільки з точки зору російської пропаганди українці та росіяни є народами близькими (або й тотожними!), то все, що відбувається в Україні, можливе і в росії. 

Якщо приклад європейських країн росіяни можуть відкинути з посиланням на особливий характер своєї держави, її відмінність від країн Заходу, то з нашою країною такий хід для них є неможливим. Адже тоді москві доведеться визнати, що росіяни й українці дуже сильно відрізняються, а право на втручання в справи України у росіян повністю відсутнє.

Політична різниця між Україною та московією є питанням історичним. Відмінності у суспільних настроях українців та росіян були помічені спеціалістами давно. Український історик Микола Костомаров ще 1861 року відзначив: 

З короткого історичного огляду різниці, що виникла в далекі від нас часи між двома руськими народностями, можна зробити висновок, що українці вирізняються перевагою особистої свободи, а росіяни перевагою общинності! (Костомаров М., “Дві руські народності)”.

Такий хід думки врешті знайшов своє вираження в ідеї українського націоналізму. Оскільки українці на втручання у російські справи не претендують, то для нас відмежування від московії не є проблемою. 

Росіяни, втім, опиняються перед дилемою: відмовитися від ідеї близькості двох народів (а отже, від імперії), або визнати можливість побудови ліберальної демократії в том числі і в рф. Нескладно помітити, що для імперців жоден з цих варіантів не є прийнятним.

Найбільш радикальні імперіалісти гостро розуміли небезпеку з боку України і описали її дуже відкрито. Російський ідеолог Александр Дуґін ще 1997 року писав:

“Украина как самостоятельное государство с какими-то территориальными амбициями представляет собой огромную опасность для всей Евразии, и без решения украинской проблемы вообще говорить о континентальной геополитике бессмысленно”. 

В геополітичних планах московської імперії незалежна Україна є серйозною завадою.

Україна є альтернативним цивілізаційним проєктом для Східної Європи. Проєктом демократичним, децентралізованим, плюралістичним. Де люди беруть реальну участь у керівництві державою, а держава боїться негативної реакції громади, а не навпаки. 

Характерною особливістю цього проєкту є можливість повстання громадян проти держави. Російські протести в абсолютній більшості не наважуються суперечити державним вимогам, тоді як українські протестувальники знають, що у державної сили є межі.

Московія вдалася до найгіршого способу підтвердити свій вплив в регіоні та зберегти авторитарну державу. Зіткнувшися з історичною дилемою, росіяни не знайшли для себе сміливості для мирної конкуренції. Вони вирішили придушити опонентів за допомогою повномасштабної війни. 

Використання сили в такій ситуації показує слабкість російського авторитаризму: він може існувати лише в умовах відсутності історичної альтернативи. Отже, повномасштабна війна лише відклала неминуче падіння російського імперіалізму.