Маленьке свято для дітей великих людей

Ще до початку акції діти та їхні супроводжуючі — мами, бабусі, тата або старші брати — завмирають від здивування, адже майже в самому центрі Харкова вони раптом потрапляють в неочікуваний дивовижний світ добра, затишку та чогось такого дитячого, що неможливо сформулювати словами. Бо лише коли перетинаєш браму Станції юних натуралістів Харківського обласного палацу дитячої та юнацької творчості — потрапляєш в казковий світ, де люди і тварини живуть у злагоді та взаємній повазі.

Перша частина свята — знайомство з козами. Гостям станції довіряють важливе завдання — погодувати рогатих господарів вольєри. Міські дівчатка та хлопці трохи ніяковіють, а дехто навіть дуже боїться заходити до козенят. Втім, дуже швидко рогаті бешкетниці завойовують серця маленьких відвідувачів, і початкова недовіра зникає. А коли їжа закінчується, і настає час переходити далі — не всі діти та дорослі одразу погоджуються виходити з вольєри. Адже між двоногими та чотирилапими вже почалася справжня дружба.

Наступне знайомство — з собаками місцевого кінологічного гуртка. Собаки не прості — навчені, вони вміють виконувати різноманітні команди, обожнюють спілкуватися з дітьми і взагалі дуже добрі та розумні. На цьому етапі «тануть» серця навіть найбільш заклопотаних дорослих. Бо собаки ці вміють не тільки подавати лапу чи плигати по команді — вони вміють зазирати людині в душу своїми чистими та прозорими очима. Кожен гість отримав можливість погладити та погодувати чотирилапих, аж поки не настав час йти далі.

Поні Леон став зіркою програми цього дня. Він і подавав копито, щоб привітатися з новими знайомими, і виконував різноманітні трюки, і їв з долонь маленьких відвідувачів. А яка в нього довга, кучерява та заплетена в коси грива! А ще діти побачили фазанів, качок, кролів, папуг і багато-багато інших мешканців станції. Після прогулянки по території, коли юні гості вже втомилися, їх очікував майстер-клас по малюванню від справжньої художниці Анни Кот (це творчий псевдонім Анни Котенко, відомої харківської галеристки та дизайнерки). Юні митці під керівництвом Анни зобразили тих тварин, які їм найбільш сподобалися цього дня, хоча обмежень для творчості не було — ті, кому не хотілося малювати тварин, створювали шедеври іншої тематики. Наприклад, один хлопчик зобразив корабель з вітрилами, а одна дівчинка вирішила змалювати квітник, який справив на неї позитивне враження. А закінчився цей день чаюванням зі смаколиками.

Знайомлюся з чоловіком, який супроводжує маленьку дівчинку. Олександр. Питаю, хто він:

— Я — військовий. Три дні, як приїхав додому з фронту у відпустку. Дружина дізналася, що сьогодні благодійний фонд організовує ось таку акцію, і ми вирішили піти. Моя дитина — відкрита, відверта, вона полюбляє подібні заходи, тому я дуже вдячний за запрошення. Чим більше буде подібних позитивних емоцій у дітей, тим менше вони в майбутньому будуть згадувати ті жахи та негаразди, які зараз відбуваються. Це дуже потрібно, це — надважлива справа для дітей, для нашого майбутнього.

— А де ви служите?

— У складі Третьої танкової. На Куп’янському напрямку. До речі, я й сам відчуваю зараз дуже позитивні емоції. Хоча я вже третій день вдома, ніяк не можу адаптуватися, відчути, що я живу тут справжнім життям. Що треба відштовхнути від себе те, що було, і жити новими відчуттями та емоціями. А діти так не вміють взагалі. Тобто для них такі акції життєво необхідні.

Людмила Миколаївна прийшла з племінницею та онукою. Каже, що програма їй дуже сподобалася:

— І я в захваті, і діти. Мій племінник та батько онуки зараз знаходяться на фронті. Тобто батьки обох дівчат. Онуці шість рочків, їй дуже сподобалися козенята, а ще — малювання, вона таку картину створила, просто дуже гарну! Обов’язково здзвонимось з їхніми батьками і доповімо, як провели час, які мали тут пригоди, як було весело! Я скільки у Харкові живу — не знала, що тут є таке прекрасне місце і такі добрі люди…

Оля привела з собою сина. Його батько зараз служить на фронті, на передовій. Жінка каже:

— Хлопцю більш за все сподобався поні. Він його навіть сфотографував. Сподобалися собаки, а до кіз він і підходити не схотів — дуже їх злякався.

— Чи корисним був цей день для вас та вашої дитини?

— Дуже корисним. Це допомогло і мені, і синочку. Якщо будуть ще якісь подібні акції — обов’язково візьмемо участь.

У Оксани чоловік — військовий, служить у прикордонній службі, на передовій. Їхньому синові, Дані, дев’ять років, він був одним з найстарших на цьому святі. Оксана каже:

— Сподобалося все, і мені, і сину. Єдине, що більшість дітей була значно менша, за нього, а йому хотілося б поспілкуватися з дітьми свого віку. Щодо самої станції юннатів — він забажав прийти сюди ще, можливо, піде на якийсь гурток… Малювати він теж любить, тож, йому так сподобалося, що він навіть погодився малювати без мами, відпустив мене (сміється). Ми з чоловіком обов’язково телефонуємо один одному, оскільки в нас прифронтове місто, він завжди в курсі, куди ми збираємось піти, де ми знаходимось. І він був приємно здивований, коли дізнався, що тут працюють безкоштовні гуртки, що є така станція, чекає від нас світлини. Отже, сьогодні ця акція покращила настрій не тільки нам з сином, але й моєму чоловікові на фронті! А дитина — просто у захваті. Бо фактично знаходиться весь час в чотирьох стінах, навчається вдома, дистанційно, тобто сидить або за уроками, або грає в гаджеті, або дивиться телевізор. Спілкування з дітьми майже не має — а тут хоч і з меншими за нього, але зміг поспілкуватися. Це теж важливо.

Знайомлюся з організаторами свята. Голова фонду «Європейське серце України» Максим Корнієнко каже:

— Зараз сама доля нашої держави вирішується на фронті. Тобто головні люди сьогодні — це військові. Ми маємо зробити все можливе, щоб у них було все гаразд, щоб вони мали те, що необхідно для Перемоги. І не в останню чергу мова йде про надійність їхнього тилу — клімат в їхніх родинах. А їхні діти наразі живуть фактично в умовах неповної родини — один з батьків (а в деяких обидва) знаходяться на фронті і не можуть приділяти достатньо уваги їхньому вихованню. І ми, суспільство, маємо хоча б частково заповнити цю порожнечу, щоб повернути малим дитинство, щоб вони відчували, що комусь потрібні, що про них дбають, що є цікаві моменти життя, а не тільки жахи та проблеми війни. Зрозуміло, що на своєму святі ми змогли зібрати лише двадцять дітей, а потребують такої допомоги тисячі, але ми продовжуватимемо цю роботу, наступного разу запросимо інших діточок, сподіваємось, і інші благодійні організації долучтимуться до допомоги дітям військових, і також підтримають ці родини.

Петро Поляченко — психолог та керівник гуртків кінології та ветеринарії Харківського обласного палацу дитячої та юнацької творчості. Він каже, що у Еколого-натуралістичному відділі Палацу (який в народі називають Станцією юннатів) вже декілька років працює волонтерський проект Освітньо-реабілітаційних хаб «Екосвіт»:

— Сьогодні саме на його базі ми проводили з дітьми майстер-клас по спілкуванню з тваринами. Зазвичай ми організуємо такі заходи для дітей з родин внутрішньо переміщених осіб, родин військових, багатодітних сімей. З одного боку, ми вчимо дітей, як правильно спілкуватися з тваринами: кози, собачки, коні тощо. З іншої сторони це — психоемоційна підтримка, розвантаження, емоційна стабілізація за рахунок спілкування з природою, а для закріплення цього ефекту — арт-терапія, яку проводить художниця Анна Кот. Тобто була підготована насичена програма.

— Це — міські діти, не діти з села, тобто вони майже не знають тварин. Що їм дає це спілкування з живими істотами?

— Як мінімум це нові враження та емоції. Тобто живучі в центрі подій повномасштабної війни, в людини «заморожуються» відчуття. Як умовного негативу, так і умовного позитиву. Сьогодні ми точно дали їм позитивні емоції, і вони змогли для них відкритися. Насититься цими позитивними емоціями, а на арт-терапії це засвоїти та закріпити, ввібрати в себе цю атмосферу добра через малюнок. Є ще одне. Страх перед тваринами, в принципі, це нормальне явище. Але з часом він може перерости в патологічну стадію, коли дитина буде боятися навіть вийти на вулицю, бо там собаки. Ось цього треба не проґавити. І такі знайомства з тваринами — найкращий спосіб профілактики подібних психічних проявів.

— Коли було знайомство з козами один хлопець (його батько зараз на фронті), побоявся навіть підійти до цих тварин. А потім, коли всі перейшли до собак, спокійно вже спілкувався з великими собаками, хоча об’єктивно собаки набагато більш небезпечні, ніж кози. Як ви це поясните?

— Дійсно, на селі це викликало б сміх. Але ми не в селі. Під час наших майстер-класів ми даємо кожній дитині свободу вибору. Ми не тягнемо нікого за руку, нікого не змушуємо, поважаємо рішення кожної дитини. Це його небажання зайти до кіз — це взагалі було не через кіз, не через обставини сьогоднішнього дня, це щось з минулого, щось з тих ситуацій, в яких він побував. Але ми поважали його рішення, додали йому позитиву через повагу його вибору. І коли дорослий поважає вибір дитини, це для дитини дуже важливо. Ми не змушуємо, а надаємо можливість. І дитина це відчула, і далі повністю розслабилася і почала спілкуватися з тваринами, розкрилася їм. А якби ми змушували її годувати ту козу, це була б не радість, а якесь вимушене почуття, яке не принесло б ніякої користі.

— Деяким дітям сьогодні дуже сподобалося, чи можуть вони доєднатися до ваших гуртків? Скільки це коштує?

— Наші гуртки безкоштовні. На базі обласного палацу в нас на цій локації діють куртки кінології, ветеринарії, конярства, флористики, овочівництва, садівництва. Також тут в нас діє спортивна секція туристичного напрямку. Тобто якщо діти хочуть займатися — ми їх радо чекаємо. А якщо їм просто закортить ще раз відвідати цих тварин — ми подібні майстер-класи проводимо регулярно, і запросимо їх наступного разу обов’язково.

— Як психолог, як ви оцінюєте психологічний стан цих діточок?

— Якщо поверхнево, то діти посміхаються, в них є сили спілкуватися один з одним, в них є ресурс на емоцію, є бажання гратися, тобто базові моменти позитивні. Але ми розуміємо, що вони живуть в момент війни, тобто з ними необхідно проводити професійну психологічну роботу регулярно, надавати їм емоційну підтримку регулярно і постійно.

Анна Кот впевнена, що діти цього дня отримали задоволення:

— Діти побачили красивих тварин. А потім цих красивих тварин вони малювали, використовуючи усю палітру яскравих фарб. В них було багато вражень, і в мене від них теж багато вражень, бо це прекрасні діти, в них є творчі задатки, деякі швидко навчилися змішувати фарби і отримувати бажані кольори. Бачити світ різнокольоровим. Діти змогли перенести свої емоції на лист паперу, а це потрібно для всебічного розвитку людини. По їхніх малюнках бачиш, що це — сильні особистості, які вже багато чого пережили. Але під час творчості вони розслаблялися, в цьому і є сутність арт-терапії, і в подальшому це їм допоможе у житті, якщо вони будуть малювати. А ще я б порадила їм займатися ліпкою, яка вимагає дрібної моторики рук, це теж дуже корисна арт-терапія. Ось чому я порадила батькам частіше давати дітям спілкуватися з природою, бувати на природі, і частіше займатися творчістю — малювати, ліпити тощо. Це і допоможе психологічно, і дозволить дитині розвинути свої здібності.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм