Меморіали та мистецтво: українські художники розробили проєкти для місць пам’яті війни

Протягом півроку, з березня по липень 2024 року, платформа культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво та Громадська організація «Музей сучасного мистецтва» реалізовували Лабораторію практик меморіалізації, яка проходила в два етапи. Теоретична частина передбачала роботу зі світовим та українським досвідом меморіалізації та обговорення завдань у групах. Практична частина включала експедиції на місця вшанування пам’яті про події російсько-української війни для створення ідей меморіальних проєктів.

«Війна провокує створення нової мови меморіалізації. Ми хотіли об’єднати різних людей, які працюють з пам’яттю: художників, архітекторів, музейних представників, викладачів, дослідників, представників громад. Як представники професійної спільноти ми маємо виходити зі своєї бульбашки та шукати спільну мову з людьми, в життєвому просторі яких з’являтимуться меморіали, — кажуть кураторки лабораторії Оксана Довгополова, Катерина Семенюк, Ольга Балашова і Юлія Гнат. — Важливо, що це не меморіали, втілення яких уже погоджено. Хоч ми й сподіваємося на подальший розвиток проєктів, перш за все це спільний пошук сенсів — маленький крок у створенні нової меморіальної мови. Ми не можемо вирішити всі проблеми, але можемо для початку запропонувати ідеї до обговорення».

Обрані локації в Мощуні, Чернігові, Харкові та Одесі в жодному разі не найголовніші для створення меморіалів в Україні. Натомість вони репрезентують різні досвіди війни, а також у цих місцях вже існує запит на меморіалізацію. Крім того, оскільки метою лабораторії є створення нової мови меморіалізації, в роботі заохочували художній пошук та експеримент. Учасників не обмежували у форматах, тож серед запропонованих проєктів можна побачити як ескізи скульптур, матеріальних об’єктів, так і відеоесеї, стритарт-ідеї чи згенеровані штучним інтелектом візуалізації.

Для розширення підходів до меморіальної роботи важливо було запропонувати різні месиджі для місць памʼяті, а також сучасну візуальну форму для ідей. Учасникам важливо було залишатись чутливими до потреб локальних громад, реагувати на їхні запити та враховувати особливості конкретного місця меморіалізаціі. Інший виклик — це створення проєктів в умовах невизначеності та неможливості планувати довгостроково, через що окремі учасники зверталися до ідеї тимчасових меморіалів. Вони намагалися показати, що меморіалом можуть бути дії людей, а не лише об’єкти у просторі.

Так, Kinder Album, Михайло Алексеєнко, Кирило Гузенко, Саша Курмаз, Софія Мартинюк, Ілля Новгородов, Андрій Пучінін і Руслан Савчук працювали над проєктами для Мощуна. Головною темою стало вшанування українських військових, полеглих тут у боях під час оборони Києва на початку повномасштабного вторгнення. Безпосередньо на місці трагедії ще в 2022 році з’явився стихійний меморіал, а згодом було створено тимчасовий — «Янголи Перемоги».

Аліса Александрова, Сергій Гула, Діана Дерій, Тарас Ковач, Віталій Кохан, Каріна Синиця, Анастасія Хорошевська та Назар Церна фокусувалися на Харкові, а саме на районі Північної Салітівки, де не лишилося жодного непошкодженого будинку. Як зберегти пам’ять про пережите містянами, при цьому не перетворюючи на меморіали зруйновані будівлі? У своїх проєктах учасники намагалися створити джерело сили й стійкості для харків’ян.

В Одесі учасники аналізували приклади стихійної меморіалізації російсько-української війни в місцях пам'яті Другої світової, а саме на Алеї Слави. Марія Гончар, Наталя Лісова, Роман Михайлов, Неля Мороз, Даша Подольцева і Катерина Покора у своїх проєктах рефлексували можливість переозначення головного меморіального простору Одеси.

В Чернігові учасники працювали з досвідом стійкості під час облоги міста російськими військами у 2022 році, а також шукали, як стихійну практику створення Алеї Героїв перетворити на більш сталий меморіальний простір. Катя Бучацька, Петро Гронський, Дарія Кузьмич, Борис Медведик, Максим Пастушенко та Єгор Перепелюк у різний спосіб говорять про подвиг військових та цівільних під час війни.

Наталія Кривда, докторка філософських наук, професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і голова наглядової ради Українського культурного фонду, поділилася думками після події: «Я в черговий раз впевнилася, що пам’ять — це про нас сьогоднішніх. Будь-який меморіал, будь-яка практика комеморації потрібна не мертвим — вона потрібна живим. Пам’ять, як писав П’єр Нора, — це актуальний феномен. Культурна пам’ять — це не про минуле. Це про те, що ми вибираємо і що ми беремо з собою. Проєкції минулого визначають візії майбутнього: як ми зафіксуємо цю війну в знаковій формі, як ми оформимо її символічно, так буде формуватися свідомость наших майбутніх поколінь».

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, підкреслив важливість подібних ініціатив: «Багато хто займається меморіалізацією, але репрезентативних майданчиків, на яких можна про це говорити, мало. Коли ж є можливість концентровано представити напрацювання — це дуже плідно, бо відбувається запилення ідеями різних груп і це дуже добре позначається на самій екосистемі пам’яті. Зараз важливо говорити не тільки про а́кторів чи інфраструктуру пам’яті, а саме про екосистему. Вона неможлива без комунікації, без обміну ідеями, без критики ідей — вони просто не з’являються інакше. Тому лабораторія надзвичайно цінна в цьому часі».

Детальні описи проєктів, створених в рамках Лабораторії практик меморіалізації, буде згодом опубліковано на сторінках платформи культури пам'яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво та ГО «Музей сучасного мистецтва».

Відеозапис презентації проєктів можна переглянути за посиланням.