"Не сподіваюсь побачити прізвище сина. Але вірю, вірю, що коли-небудь це відбудеться" - мати безвісти зниклого

Харків. серпень 2024 р.

«19 березня. На сьогодні заплановано обмін полоненими 175 на 175, плюс 25 важкопоранених. Я не сподіваюсь побачити прізвище та ім'я сина. Але вірю, вірю, що коли-небудь це відбудеться», - сказала Наталія Шестакова, мама військовослужбовця з 95 бригади Нацгвардії. Повернення сина чи бодай якусь звістку про нього мати чекає понад два роки.

З панею Наталією ми познайомилися у Харкові улітку минулого року на одній із акцій «Врятуй з полону! Не мовчи!». 

Із січня 2023 року Дмитро Шестаков - серед безвісти зниклих. Останнє відоме місце його перебування - під Кремінною на Луганщині. Минуло понад два довгих років листування, пошуків і упертої віри, на яку спроможні українські матері.    

«Мій син пішов захищати нашу Батьківщину і наше місто 25 серпня 2022 року. Я пам'ятаю цей день як учорашній. Я перехрестила його, наказала бути уважним, чемним і сказала, що я не дозволяю йому помирати. І я впевнена, що так і буде», - сказала тоді Наталія Шестакова на мітингу в підтримку полонених.

Харків. серпень 2024 р.

«Я не знаю про нього саме з 15  січня 2023-го. Нещодавно я отримала листа з Міжнародного Червоного Хреста, де мені повідомили, що надавали запит російській стороні, чи є мій син серед мертвих. Сказали, що серед мертвих його нема. Але і серед полонених в списках його також немає. Втім, знаючи про те, що російська сторона приховує місце знаходження полонених і не дає їм змоги спілкуватися з зовнішнім світом, думаю, що він знаходиться в полоні і він живий», -  розповіла у серпні 2024 року «Громада. Груп» мати безвісти зниклого воїна.

Минуло півроку. Пані Наталія каже, що має з неофіційних джерел інформацію, що її Дмитро, начебто, є в списку полонених. Але поки офіційних підтверджень цьому немає. Мати продовжує чекати, шукати. 

У безсонні ночі приходять вірші, які допомагають  жити далі і розсувати стіни інформаційного  вакууму.

Мить 

Він заходить в кухню, очі сплять ще.

Волосся з сну кричить "банзай"

Ранкове, ніжне світло огортає простір

Найзапашніша кава - наче рай!

Припав до мне, каже сон наснився:

Я в пеклі був, не жив, я виживав.

В чоло поцілувала, як в дитинстві - 

Я тут, твій сон скінчився, мить Нова.

Так мрію кожну мить,

Та мить в дорозі.

І вірю, що побачу дежавю!

Фізично відчуваю - обіймаю.

І чую власний голос - я люблю!

Наталя Шестакова (03.12. 2024)

Червоне намисто

Червоне намисто таке урочисте!

Зібрала із втоми, зібрала із болю.

Червоне намисто - це щастя крізь горе,

Червоне намисто це виклики долі!

Зніму то намисто, 

складу його в скриню.

Прикрию так щільно, закрию надійно. 

То скриня Пандори, підступна, як Мара!

Криваві долоні у злодійки  тої!

Я хочу намисто яскраве, ігристе.

Як ранок у червні, як маки у полі,

Як зірки у серпні, як сонце за обрій.

Червоне намисто то посмішка долі!

Червоне намисто то скарби для пані,

Червоне намисто, така в ньому файна! 

Червоне намисто, таке урочисте.

Червоне намисто це те, що зі змістом!

Наталя Шестакова (27.02.2025)

_____________________-

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.

Фото: скриншот відео.  

Слідкуйте за нами в соціальних мережах!

Телеграм   Фейсбук   Інстаграм