Пам'ять про Андрія Івановича Зиму – спортсмена, вчителя, коханого чоловіка та батька

Його дитинство в селищі Андріївка, неподалік від Слов'янська, було наповнене активними іграми. Старші брати Андрія проводили багато часу на вулиці, і саме тут вони відкрили для маленького Андрія захоплення – футбол та хокей. Спортивні ігри виховали у них не тільки фізичну витривалість, але й справжню любов до спорту.

Батьки Андрія не були спортсменами; вони завжди підкреслювали важливість отримання “нормальної” професії, такої як електрик чи токар. Андрій вислухав поради батьків, проте його власний шлях визначився спортом та фізичним вихованням.

Після закінчення школи Андрій вступив до Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, обравши факультет фізичного виховання. Однак служба в армії змусила його зробити коротку перерву в навчанні.

Служба в армії стала таємницею для рідних, але пізніше зі слів Андрія стало відомо, що він розвозив ”'відповідальні воєнні вантажі”. Повернувшись зі служби, він завершив навчання та отримав повну вищу освіту.

В коридорах університету зародилася історія кохання Андрія Івановича Зими та його дружини Світлани, які обидва вивчали фізичне виховання.

«Коли я вперше його побачила, подумала: “Ой, фамілія Зима, та ще й білявий, не мій типаж”», - згадує Світлана. Проте доля мало не жартувала, оскільки після декількох спільних миттєвостей виявилося, що Андрій - це не лише зовнішня привабливість.

Знайомство Андрія та Світлани проходило в специфічних умовах - обидва навчалися на спортивному факультеті й жили в гуртожитку. Андрій в той час був головою студради, а це дозволяло йому влаштовувати "прогулянки" під час занять, виписуючи квиточки чергування для себе та Світлани. Так почалася їхня історія кохання.

"Ми часто ходили на концерти, він дарував мені квіти", - розповідає дружина. І хоча Андрій був завжди зайнятий спортом та роботою, він завжди знаходив час для своєї коханої.

Завершивши освітній етап, перед ним виникло завдання знайти своє місце в реальному житті та розвинути свою професійну кар'єру.

У той час його старший брат та сестра перебували в Первомайському. Вони запросили Андрія Івановича до себе, пропонуючи йому не лише зручне місце для проживання, але й робочі можливості. Місто виявилося для нього місцем, де він знайшов своє покликання та зробив вагомий внесок у сферу освіти та спорту.

Андрій Іванович прийняв пропозицію та розпочав свою роботу вчителем фізичної культури в Первомайському ліцеї №7.

З його виховання виросло чимало спортсменів, які продовжують працювати у сфері спортивного виховання молоді, не лише в Первомайському, а й в різних містах України.

«Його учні любили, адже він любив свою роботу та свою справу і дітям це було видно, їм також передавалася його любов до спорту. Він міг і пожартувати з учнями, а міг і наганяю дати», - розповідає Світлана.

У період роботи в школі, Андрій Іванович продовжував свою спортивну кар'єру, граючи в різних футбольних командах. Проте внаслідок травми, отриманої під час одного з матчів, він вирішив тимчасово призупинити активну участь у футбольних іграх.

Замість того, щоб засмучуватися через це, Андрій Іванович вирішив залишитися з футболом, але вже з іншого ракурсу. Він взяв на себе роль одного з тренерів футбольної команди "Первомайський", яка брала участь в змаганнях на рівні як області, так і району. Його тренерська майстерність та вміння мотивувати дозволили команді досягти значущих успіхів.

Вільного часу для Андрія Івановича майже не існувало. Його пристрасть до спорту не залишала йому часу на відпочинок. Брат згадує: «Я йому кажу "давай, зроби собі хоч один вихідний", а він мені тільки кивав головою, а сам з ранку до вечора проводив час у спортивному залі, був разом з командою на тренуваннях. Для нього доби було мало, і не вистачало часу на все».

У своєму спортивному житті Андрій Іванович найбільший акцент робив на футболі. Хоча він добре грав у настільний теніс та волейбол на районному рівні, його старший брат, який сам був висококваліфікованим спортсменом у багатоборстві, вирішив підтягнути його в цей напрямок.

"На першість області з багатоборства він виступав непогано. Йому трішки не вистачало швидкості, адже там потрібно бігати, плавати та стріляти, але йому все ж вдавалося перемагати на першості області", - ділиться брат.

Крім того, Андрій Іванович виявляв зацікавленість у хокеї. "Якби він обрав професійне заняття хокеєм, він досягнув би великих вершин у цьому спорті. У нього були всі передумови для великих досягнень, навіть більших, ніж у футболі", - додає брат.

У Андрія Івановича є дві дочки. Одна з них також займається спортом, що вкрай логічно, враховуючи, що обидва батьки теж спортсмени. Разом вони брали участь в конкурсі "Мама, папа, я - спортивна сім'я" і здобули перемогу. Такі миті стали важливими для родини, підкресливши їхню спільну радість та взаємопідтримку.

У важкій боротьбі з невиліковною хворобою Андрій Іванович втратив своє життя. Його дружина, Світлана, ледь стримуючи сльози, розповідає: "Три роки ми стояли на боці життя, борючись. У ті важкі миті ми отримували велику підтримку від рідних, друзів та всіх небайдужих. Нам дуже багато допомагали, і я вдячна всім".

Життя Андрія Івановича було наповнене спортом, і кожен його крок був відданий цій пристрасті. Спортивні турніри в пам'ять про Андрія Івановича Зиму в Первомайському стали важливими для його родини та близького оточення.

Дружина висловлює велику вдячність за ці моменти, за кожен гол, що лунав під час турнірів – це тепер невіддільна частина спільно прожитих років.