Помер Степан Хмара

Останнім часом Степан Хмара лікувався від онкологічного захворювання.

Про життєвий шлях політика розповідає ВВС News Україна:

«Степан Хмара казав, що він ніколи не бачив тієї України, про яку мріяв. І саме цим пояснював свою багаторічну опозиційність до влади.

Дисидент і антикомуніст - він був в опозиції усе своє політичне життя. Так було у радянські часи, так було після проголошення незалежності України.

Але попри це, називав себе оптимістом.

"Ніколи людина не має замикатися на тому, що "якщо мені не доведеться бачити, то мені однаково". Ні, мені не однаково, буду з того світу дивитися", - запевняв Степан Хмара в одному із інтерв'ю у жовтні 2017-го, коли його, 80-річного, запитували, чи відчуває він свої роки.

Він завжди казав, що років не відчуває, бо постійно у русі і у боротьбі. У нього народився син, коли йому було 65.

Степан Хмара народився у 1937 році на Львівщині, працював медиком.

Його політична діяльність почалася у 1970-х роках - він поширював самвидав і зокрема "Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і прогрес" Андрія Сахарова, яку переклав українською.

Після того, як у 1972-1973 роках радянська влада арештувала і відправила у заслання В'ячеслава Чорновола, Хмара разом із Олесем Шевченком редагував "Український вісник" - самвидавівський журнал, у якому публікували твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби.

Там, зокрема, друкувалися статті про репресії в СРСР. Під псевдонімом "Максим Сагайдак" у журналі друкувався і сам Степан Хмара. Його статтю "Етноцид українців в СРСР" високо оцінив американський історик, дослідник репресій і Голодомору Роберт Конквест.

У 1975 році у КДБ висунули звинувачення проти Хмари у нібито забороненій приватній практиці стоматолога, але згодом справу закрили через відсутність доказів.

У 1980-му Степана Хмару таки заарештували і за "приватне підприємництво", і за "антирадянську агітацію і пропаганду" та засудили до 7 років суворого режиму та 5 років заслання.

Майже 7 років він просидів у концтаборах суворого режиму на Уралі і повернувся додому у 1987 році.

У 1990-му став депутатом парламенту і разом із іншими націонал-патріотами, що входили до "Народної ради" і серед яких було чимало таких, як і він, колишніх політв'язнів, був одним із авторів Декларації про державний суверенітет України. Також був співавтором інших законів - про конфіскацію майна Компартії, департизацію державних установ і правоохоронних органів.

Він першим із депутатів підтримав "революцію на граніті" у жовтні 1990 року - страйк і голодування студентів на площі Жовтневої Революції (нинішній Майдан Незалежності), і сам голодував два тижні.

І недарма: тоді студенти домоглися виконання більшості своїх вимог, зокрема, не допустили підписання союзного договору, домоглися військової служби молоді на території України і головне - відставки уряду Віталія Масола.

У листопаді 1990 року Степана Хмару заарештували за звинуваченням у нападі на працівника міліції. У відповідь він знову оголосив голодування. Вийшов на волю у квітні 1991 року. Справу згодом закрили - після провалу "ГКЧП" і розпаду Союзу. Сам політик твердив, що це була зрежисована провокація комуністів.

До парламенту Степан Хмара обирався кілька разів - і як самовисуванець, і у складі Блоку Юлії Тимошенко. Але у цій фракції пробув недовго - після того, як тодішня очільниця уряду підписала газові угоди з президентом Росії Володимиром Путіним, залишив цю політичну силу і звинуватив Юлію Тимошенко у "продажу України".

Степан Хмара активно брав участь у всіх наймасовіших акціях протесту в Україні. На початку 2000 - "Україна без Кучми", він входив до "Форуму національного порятунку". Згодом - у Помаранчевій революції на підтримку Віктора Ющенка.

Саме Віктор Ющенко за свого президентства нагородив Степана Хмару найвищими державними нагородами: званням Герой України, орденом Ярослава Мудрого та орденом Свободи.

Степан Хмара, попри свій поважний вік, також був активним учасником Революції гідності за часів Віктора Януковича.

Він називав себе "запеклим яструбом". Радикалізм Степана Хмари багатьох лякав і дратував. Можливо, тому він не мав значної підтримки як політик у суспільстві.

У часи депутатства і після роботи у парламенті він був проти відмови України від ядерного статусу і запекло критикував Леоніда Кравчука.

Степан Хмара був одним із ініціаторів статті Конституції України про те, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Він закликав якнайшвидше вивести з України російські війська Чорноморського флоту.

Після подій у Криму і початку конфлікту на Донбасі він закликав розірвати усі відносини із Росією, проводити спецоперації зі знищення ватажків самопроголошених республік, захоплювати високопосадових осіб Росії, а не вести переговори у Мінську.

А ще - розпустити донецьку футбольну команду "Шахтар".

Український парламент 2014-2019 років називав "огидним посміховиськом", до якого йому "бридко заходити".

Він брав участь в акціях протесту разом із Міхеілом Саакашвілі, звинувачуючи президента Петра Порошенка у потуранні олігархам і корупціонерам та незаконному збагаченні.

Діставалося від Хмари і владі Зеленського. "Цю шпану, що прийшла до влади, їх всіх чекає трибунал! Це - перекотиполе, яких цікавлять тільки гроші", - заявляв він у грудні 2019 року, коли у парламенті голосували за продаж землі.

Разом із колишнім колегою Віктором Шишкіним Степан Хмара прийшов у парламент на урочисте засідання з нагоди 25-ої річниці Конституції із написом на футболках "Зе - вбивця Конституції!".

З початком війни радикалізм Степана Хмари вже не дисонував з настроями суспільства, як це було раніше, коли йшлося про Росію.

"Я завжди казав, що кінець російської імперії, ключі від її кінця, знаходяться в Україні", - казав він навесні 2022 року.

"Це особлива війна. Це війна світів. Імперії зла і справедливості проти неї", - вважав Степан Хмара».

Останнім дописом на своїй ФБ-сторінці 23 січня Степан Хмара розкритикував реанімування ідеї подвійного громадянства для українців:

 

«Вчора Зеленський подав Законопроект про множинне громадянство, як невідкладне для закордонних українців по всьому світу. Щоб багато не говорити, скажу, що це дуже небезпечний для України Законопроект.

 

Ще під час ухвалення Конституції України антиукраїнські сили хотіли запакувати цей небезпечний закон в Конституцію. Для сильних і сталих держав такий закон загрози не несе. Ці держави використовують такі закони проти слабких держав. А для України, яка ще на стадії будівництва держави, такий закон буде спричиняти руйнівну дію проти держави».