Про світ старого і нового, або погляд досвідченого юриста

Анатолій Тарасенко — кандидат юридичних наук, один з тих фахівців у царині права, які не тільки досліджували, але й фахово покращували наше чинне законодавство. З його професійної точки зору «Будапештський меморандум», який сьогодні не критикує тільки лінивий, ще може зіграти важливу позитивну роль в нашому з вами житті.

Анатолій Тарасенко пояснює:

— Зараз йде мова не про «добре» і «зле». Скоріше, це про світ старого і світ нового. І про їхнє співіснування. Є закони миру і закони війни, це сьогодні — найважливіша тема. Тема, пов’язана з створенням зброї, розподілом грошей, фінансових потоків та позиції впливових людей планети. Особисто я не впливаю на жоден із цих чинників. Хоча ніде правду діти: причетний до деяких дуже важливих подій останніх десятиліть. Коротко: людство завжди жило заздрістю і злобою, а тому більшу частину свого існування вело війни і цим покращувало своє становище. Так було і є наразі, але відбулися події, які змінили старий і не зовсім добрий світ. Якісь екзотичні спроби подолати цю тенденцію були і раніше, а от прописаний і зафіксований у документі результат став можливим лише у 1968 році, коли впливові люди задекларували: війнам — зась! Роззброєння — наше майбутнє. Насправді той прекрасний рік подарував світові, людству, два важливі документи, які мали зупинити війни як такі. Перший — «Договір про нерозповсюдження ядерної зброї», прийнятий Генеральною асамблеєю ООН 12 червня 1968 року. Його сіль в тому, що найсмертельніша зброя, створена цивілізацією, не має розповсюджуватися, а країни, які нею володіють, мають забезпечувати мир на всій планеті. Другий — «Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства». Тобто з тих пір будь-який військовий і будь-який диктатор знає, скільки б він після війни не ховався, як би він не заплутував свої сліди, — знайдуть і покарають, і пошуки не зупиняться ніколи, скільки б часу з моменту злочину не минуло. Ця Конвенція теж була прийнята Генеральною асамблеєю ООН, відбулося це 26 листопада 1968.

— Чим ці документи корисні сьогодні в умовах такої страшної війни?

— Тоді це стало гучною заявою про новий світовий порядок, в якому все різко змінилось. Тимчасову перемогу здобули ті, хто побачив власний інтерес у роззброєнні. Не у виробництві засобів убивства, а у знешкодженні цих засобів, не у початку нових війн, а вигоду у їх завершенні, не у масових вбивствах і пограбуваннях переможених, а у мирному розвитку цивільних галузей життєдіяльності людей. Ніхто всерйоз цей договір людства виконувати не збирався, тому що не було жодного реального механізму його виконання. Як не трапилось і реального кроку в майбутнє в історичному 1994 році, коли був спочатку підписаний, а потім і детально реалізований Будапештський Меморандум, за яким стояли сильні світу цього. Так, ядерна зброя, якої урочисто позбавлялась Україна, не була так само урочисто знищена, а перейшла страшним жупелом до засобів залякування тоді здавалось адекватних впливових людей в російській федерації. Хто ж знав… Але не можна проігнорувати того факту, що і в 68-му, і в 94-му роках минулого століття виникли і були реалізовані нові підходи до вирішення одвічних проблем людства, з’явилися нові ідеї і нові люди, які були готові втілювати ці ідеї у життя. Ці ідеї народилися майже одночасно на двох кінцях світу, а їхня синергія з часом змінить все на цій планеті на довгі роки життя без страху за майбутнє дітей, онуків і правнуків…

— Що ви маєте на увазі?

— Основною моделлю “світу у страхові” було і залишається пограбування переможеного. І зовсім не важливо для учасників цього дійства які мотиви воєн, хто агресор, а хто жертва, хто “імперія зла”, а хто начебто навпаки. Історики з журналістами змагаються у словоблудді, а політики і військові роблять свою ганебну справу. Ні справедливості, ні безпеки, ні чогось життєстверджуючого у такій жорстокій боротьбі за виживання не було. Тисячі років практик різанини та захоплення у давні часи чи репарацій і контрибуцій останніх сотень років були напрочуд вкоріненими у долі нині існуючих і давно зниклих націй, народів, держав. Це — стара школа, яка вихована триденними, семи чи двохсотлітніми війнами і їх винуватцями. Авторитет останніх був беззаперечним для усіх впливових людей тисячоліттями існування людства. Але ми — нові. Ми народились у 68-му, “одружились” у 94-му. А стали зрілими 24.04.2024, в день прийняття у США «Акту 21 століття Про мир через силу». Мир через силу долара. Найпотужнішу, як виявилось, силу. Але нам важко. Як важко й усім іншим, хто змінює майбутнє.

— Те, про що ми говоримо, більш схоже на якусь теорію, мало пов’язану з реальним життям. Тому спитаю так, що це все дає українському громадянину або українському суспільству?

— Все вищесказане має безпосереднє відношення до українських судових кейсів. Це і справа про так званий Міжнародний Реєстр Збитків, і справи про відшкодування шкоди Академії правових наук України та ДрукАрмії. “Нові” люди говорять дивні речі: щоб не було війн, агресора потрібно позбавити коштів. Вдумайтесь! Дається ідея: хто причетний до війни позбавляється всього і — головне! — фінансові потоки підпорядковуються всупереч інтересам агресора. Це змінює усі вікові правила. Стає не лише невигідно воювати — стає небезпечним і фінансувати майбутні війни. Це дуже сильна мотивація до належної поведінки окремих держав і міждержавних об’єднань. Але і дуже ризикована заява, а тим більше практична діяльність прихильників “нових ідей”. Дуже. Як було до останніх часів? Візьмемо хоча б Другу Світову війну. Переможці судять переможених і обкладають даниною кого завгодно, тільки не причетних до агресії. Союзник Гітлера Сталін отримав більш, ніж міг собі уявити: технології, території, тисячі рабів і тони золота. Підстава — якесь рішення, котре приймається за сумнівною процедурою упередженими, але достатньо впливовими особами. Впливовими на фінансові потоки, астрономічні фінансові потоки. В цей час переможці дозволяють собі навіть жертвувати своїми позиціями, щоб здобути право занурити жадібну руку у манливі, теплі доларові хвилі. Натомість “нові” кажуть: потрібно не так — потрібно ЗАБРАТИ ВСЕ ПРЯМО ЗАРАЗ! Перш за все гроші. І віддати їх жертві агресії. І проконтролювати, щоб це виконувалось безумовно. Ще раз: не потім… ну, коли відбудеться парад перемоги, не після завоювання столиці ворога, не з кишень розорених, а з відомих сьогодні каналів.

— Чому це досі не працює?

— “Нові юристи” читають старенький Будапештський Меморандум і вимагають робити це, наприклад, у президента США. Так вимагаємо робити і ми. Але «старі юристи» й досі роблять все по-старому. Вони ліниво чекають на переможця. Тоді і підключаться до відомого механізму, і самі зароблять, і дадуть заробити постраждалим, і навчать, як це робити на майбутнє. Реалізація — через містичний і від цього страшний Міжнародний Суд. Коли він запрацює? А тоді, коли вже все вирішить поле бою. Чого виносити рішення там, де ще лише у розпалі ракетна дискусія? Але і це не є важливим для впливових людей. Набагато важливіше замкнути саме на себе фінансові потоки. І це робиться бездоганно. Створюється Міжнародний реєстр збитків. Для чого? А для того, щоб знати і контролювати кожний цент потім і вже зараз. Щоб через впливових людей здійснювати ручне керування товарно-фінансовою масою, зрушеною війною. Хто хоче так вчиняти — домовляться між собою. І необхідно лише дочекатись кого брати в партнери, кого назвати переможцем. На сторожі інтересів “старих” вся судова, військово-воєнна і політико-правова практика. І тільки “нові” щось мають проти. Так зупинити їх! І дуже ефективно зупиняють. Бо цей досвід “нових” може мати такий резонанс, що буде втрачено звичне відчуття контрольованості отієї невпливової дрібноти. Тож, банківська лобістська спільнота зробила ставку і вони вишуканим російським матом повідомила світу, контролювала, контролює і буде ефективно контролювати фінансові потоки війни, що б хто не робив. Коли на кону усі гроші світу, суддям досить легко погодитись з людиною в головному уборі, котра завіряє, що її слово цінніше якихось десятків мільйонів і не доларів, і не шекелів. Та й військовий з прапором на рукаві цілком пристойною мовою воює за збагачення правителів. Що вже говорити за людину з кравчучкою на виході із зали суду…

Юрист продовжує:

— Ми в Україні зіштовхнулись з кам'яною брилою “старих” і серед наших можновладців. І вони не завжди є людьми поважного віку. Але це глобальні “старі” з їх характерною цинічністю і навіть з певними нетолерантними ознаками. Ці “старі” діють за такою страхітливою схемою, що підтримати “нових” не в змозі ані вітчизняні, ані навіть дуже зацікавлені зарубіжні фінансові структури. Включений навіть національний чинник — тільки б не дати реалізувати українсько-американський дует щодо розорення, роззброєння і розвінчання РФ, щодо відповідальності конкретних впливових осіб по всьому світу за злочин агресії та компенсацію шкоди жертвам агресії.

— Хто конкретно заважає вже зараз, а не після Перемоги, затягати по судах і замучити вимогами відшкодування збитків напівзбанкрутілу рф?

— В Україні очолив цю ганебну діяльність офіс Президента України. “Нові” могли б йому допомогти, могли б надати нові механізми, нові засоби і команди перемоги у єдиній важливій складовій кожної війни, але… Схоже що і сам Президент Зеленський прийняв сторону “старих”. Позови до РФ та Путіна в Україні не розглядаються. Це заборонено судам, прокуратурам, усім. “Нові” останні 5 років намагались дізнатись хто дав таку команду, в чиїх це інтересах. Причетні кивали вгору, вказуючи на самий верх. Але жодного прізвища... “Старими” відпрацьований навіть фальш-маневр щодо можливого відшкодування шкоди агресором. Він зовні дуже схожий на наші зусилля: такі ж позови до суду, такі ж вимоги забезпечення позову, логічне звернення до виконавчих органів за грошима відповідачів. Але є один важливий чинник: звернення розглядає господарський суд. Тобто є три суттєвих твердження у юридично вивірених документах. Перше. На наш погляд, найбільш цинічне. Шкоду українцям не завдано (позивачем не може бути громадянин). Друге. Шкода настала для позивача, але не в результаті вчинення злочину. І третє. Відповідач порушив господарські зв'язки з позивачем, що і слід визнати суду. Тепер з цими фальшивими папірцями-рішеннями ошукані юридичні особи звертаються до зарубіжних судів для відібрання коштів кришталево безвинних господарюючих суб'єктів РФ. І все це за чіткої вимоги з найвідомішого в Україні офісу… Є в Україні один орган, який займається розшуком майна злочинної РФ і злочинців РФ, як і майна таких же суб'єктів з Білорусі, Ірану чи КНДР — АРМА. Чи потрібно говорити про те, що ця організація слово в слово повторює позицію офісних керівників? І так по всім інстанціям, від Верховної Ради до секретарів районного судді.

— А чому це так відбувається?

— По ходу “старі” стараються праведно жити: на всяк випадок молитись, накопичувати гроші на заставу друзям, представляти державу перед такими ж “старими” у Європі і Америці. Ну і співпрацювати з впливовими людьми з Російської Федерації. Хто його знає, як воно справа з цією війною повернеться… Це не про зло і добро. Це про вибір.

— А як мало б бути?

— Ми добиваємось того, щоб суди вже зараз приймали рішення на користь постраждалих громадян, щоб ці рішення базувались не на господарчому праві, а на кримінальному, адже бомбування будинків — це злочин, а не бізнесова суперечка двох сторін. Ми наполягаємо, що суди не мають обмежувати права як фізичних, так і юридичних осіб на висунення як матеріальних претензій ворогу, так і моральних, розмір яких вони не повинні зменшувати чи корегувати, навпаки, заявляти максимальними з можливих за законом. Ми наполягаємо, що такі позови мають бути звільнені від судового збору, адже громадяни були позбавлені житла, майна, заробітків, здоров’я, а подекуди й життя рідних та близьких. Аморально стягувати з таких позивачів ще й судовий збір — його теж можна покласти на державу-агресорку, нехай розплачується за свої злочини ще й таким шляхом! Я впевнений, що саме такі підходи дозволять прискорити нашу перемогу в цій війні, а також полегшення життя тих людей, які найбільш постраждали від неї.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм