Сьогодні — третя річниця повномасштабного вторгнення терористичної рф в Україну

В цей день очільники громади, району, області звернулися до суспільства з відвертими промовами. Адже три роки тому життя кожного з нас змінилося. Ми ніколи раніше не бачили жорстокість та зло так близько від себе, ми ніколи раніше не стикалися з тваринною ненавистю до себе не як до особистостей, а як до громадян своєї держави, синів та дочок свого народу, жителів свого прекрасного краю…

Коли почалася ця війна? Може, з Батуринської різанини початку листопаду 1708 року, коли царат попросив українське військо захистити кордони, а сам підступно вирізав беззахисних беззбройних жінок, діточок, літніх немічних батьків українських козаків? Там було вирізано від 11 до 15 тисяч людей. Європа жахнулася від цього злочину, від цієї зради петра Першого. Та ні, це не було початком у тривалій війні, тільки яскравим продовженням підступних, зрадницьких, сповнених звірячої люті дій наших сусідів щодо наших пращурів. Існують десятки мирних угод між Україною та росією з різними датами та різними підписами, але всі вони в різні епохи були нагло порушені саме тією стороною. Існує багато прикладів того, як приперті ворогами «до стіни» московіти бігли за захистом до українського козацтва, і аж раптом їхній новий очільник заявляє, що України нема і ніколи не було, як і українців…

Три роки тому «братній народ» скинув з себе овечу шкуру і виявився звичайним лютим хижаком. Але й наш народ не схибив — зупинив зграю шакалів. Бо війна ця триває вже з 2014 року. А почалася вона десь п’ять століть тому. Може й більше…

За цю війну ми дізналися багато нового: як вибухають ворожі бомби і як виють у повітрі ворожі ракети, ми навчилися збирати кошти на військо та роздавати гуманітарну допомогу. В наш лексикон повернулися слова з, як здавалося раніше, далекого минулого: «евакуація», «окупація», «терор проти населення», «масові вбивства»… За цю війну ми навчилися допомагати своїм і відрізняти чужих. Ми навчилися боротися за своє життя і життя своєї країни. І тепер дуже важливо передати ці знання дітям та онукам, щоб наш біль більше ніколи не повторився на цій Богом даній землі!

Начальник Борівської селищної військової адміністрації Олександр Тертишний у своєму зверненні до громади зазначає:

— Сьогодні — 24 лютого 2025 року. Три роки тому в цей день росія розпочала повномасштабне вторгнення на нашу землю, принісши з собою війну, горе, смерть і руйнування. Близько 5:30 ранку того дня ми з вами прокинулися від гучних вибухів. Нашу тиху, мирну, затишну Борову безжально бомбили, як і інші міста та села України від сходу до заходу, від півдня до півночі. З того часу ми живемо у стані постійної боротьби, наша країна чинить героїчний спротив, наші люди доводять світові, що Україна — незламна!

Борівська громада відчула на собі весь жах війни. Окупація, визволення, руйнування, евакуація, постійні обстріли — наше життя перетворилося на безперервну боротьбу за виживання. Ворог не залишає спроб знову загарбати нашу землю, він продовжує нищити все, що ми будували десятиліттями. Але, попри всі випробування, ми не здаємося. Ми боремося.

Ми схиляємо голови перед пам’яттю наших загиблих Героїв, які віддали свої життя за свободу і незалежність України. Ми щиро дякуємо тим, хто зараз на фронті, хто захищає рідну землю від ворога. Ми висловлюємо свою беззаперечну вдячність усім учасникам АТО, які захищали нас з 2014 року і стримували орду на Донбасі. У лютому 2022-го усі повною мірою зрозуміли, якою страшною була та загроза і який насправді здійснили подвиг наші захисники, подарувавши нам 8 років мирного життя на рідній землі. Ми вдячні волонтерам, медикам, рятувальникам, енергетикам, комунальникам, соцправцівникам, фахівцям селищної ради, усім, хто не залишає громаду і допомагає тим, хто залишився тут, у прифронтовій зоні.

Сьогодні кожен українець, де б він не був, знає: наша боротьба не марна. Ми віримо у перемогу. Ми мріємо про мир, про відбудову, про життя без війни, про те, що всі українці нарешті повернуться додому. І ця мрія неодмінно стане реальністю!

Тримаймося, підтримуймо одне одного, працюймо на спільну справу – заради майбутнього, заради нашої рідної України!

Слава Україні! Героям Слава!

А очільник Ізюмської районної військової адміністрації Степан Масельський висловлює гірку думку: «24 лютого 2022 року – мабуть, найважчий день в історії незалежної України. Коли не просто почалася війна… День, коли було зруйновано спокій на нашій Батьківщині. День, коли горіли і небо, і земля. З 07 березня по 10 вересня 2022 року значна частина Ізюмського району була окупована. Звірства, які вчиняли російські окупанти, не піддаються здоровому ґлузду. Кількість жертв тільки в місті Ізюмі могла порівнятися зі звірствами в Бучі та Ірпені».

І додає: «Але, не зважаючи на все, ми не втратили віри, ми боремося, і ми переможемо! Попри щоденний біль, який не вщухає в наших серцях, кожен з нас не втратив сили духу, витримки, прагнення йти до кінця і знищити ворога. Я вірю в силу і міць Збройних Сил України та хочу подякувати кожному захиснику та захисниці за мужність, героїзм, звитягу та титанічний спротив, за кожен день спокійного життя наших дітей. Я вдячний волонтерам та благодійникам за щирі серця, нестримну енергію, віру в майбутнє нашої держави і нашу Перемогу, за приклад людяності, безкорисливості та милосердя для всього світу. Дякую кожному, хто своєю працею тримає нашу економіку, хто зводить нанівець всі намагання ворога змусити нас здатися під загрозою голоду та енергетичної кризи. Схиляю голову перед пам'яттю Героїв, військових та мирних жителів, дітей, чиї життя обірвала війна, і які оберігають українську землю в Небесному царстві»...

Начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов у своєму зверненні підкреслює: «Харківщина і кожен з нас змінилися назавжди. Ми стали міцним форпостом нашої держави. 36 місяців боротьби, героїзму та стійкості. За моєю спиною десятки прапорів. Символічно вони розміщені тут, біля стели «Харківська область», як знак, що звідси починається земля незламних героїв... За кожним прапором — стоять конкретні люди, воїни, які попри усе йшли і йдуть вперед. Кожний прапор — це звільнені кілометри харківської землі. Кожний прапор — честь, доблесть і слава. Усі вони об’єднані під нашим головним синьо-жовтим стягом. Попереду — тільки Перемога, вільна Харківщина і незалежна Україна».

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм