У Змієві попрощалися з Віталієм Рудницьким з позивним «Таля»

8 серпня в Змієві в останню земну дорогу провели головного сержанта Віталія Рудницького.  Про загибель військовослужбовця на Донеччині стало відомо ще на початку червня, але до цього часу тривали ДНК-експертизи. Ці понад два місяці були дуже важкими для родини Віталія — батьків, брата, який також боронить рідну землю від ворога, та для сина Івана…

Віталій народився 7 травня 1986 року в селі Задонецьке. Коли йому було три роки, разом із сім’єю переїхав до міста Зміїв, де виріс і навчався. Закінчив Зміївський ліцей №2, а у 2003 році вступив до Харківського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув спеціальність помічника машиніста тепловозу та електровозу.

Після закінчення навчання проходив строкову службу в Нікопольському ракетно-зенітному полку. Брав участь у бойових діях у зоні АТО у 2014–2015 роках. До повномасштабної війни працював на Зміївському молокозаводі.

Віталій був надзвичайно сімейною людиною. Люблячим сином, турботливим батьком для сина, гарним братом. Мав багато друзів, захоплювався природою, риболовлею і бджолярством.

На захист країни Віталій став 8 березня 2022 року. Служив у складі батальйону безпілотних систем військової частини А4741, обіймав посаду головного сержанта взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Проходив службу в найгарячіших точках, мав нагороди:

• відзнака «За оборону України» (19 серпня 2024 року)

• відзнака «За оборону Часового Яру» (10 грудня 2024 року)

• «Золотий хрест» (17 грудня 2024 року)

27 травня 2025 року Віталій Рудницький з позивним «Таля» загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Піддубне Волноваського району Донецької області.

Попрощатися з воїном прийшло багато людей — рідні, друзі, бойові побратими, містяни.

«Віталій пройшов АТО, і у 2022 році, не вагаючись, пішов захищати Україну. Пішов, бо розумів, що ворог посягає не тільки на суверенітет нашої країни, не тільки на її територіальну цілісність — ворог посягає на існування нашої української нації, — зазначив секретар Зміївської міської ради Сергій Руднєв, який разом із заступником Зміївського міського голови Віталієм Кулішем брав участь у меморіальному заході.

Він від імені міської ради та всієї Зміївської громади він висловив  глибокі слова співчуття рідним і близьким Віталія Рудницького.

«Сьогодні вся громада розділяє з вами ваш біль», — зазначив Сергій Руднєв.

Слово мала молодший сержант 12-та бригада спеціального призначення «Азов» Ольга Мокрій з позивним «Хельга», родичка та посестра Віталія Рудницького.

«Друже «Таля»! Всі ці люди сьогодні прийшли віддати тобі честь… Ти здобув безсмертя в бою, на Донеччині, де зараз воюю і я зі своїми побратимами. І ми будемо там стільки, скільки зможемо, а потім ще стільки, скільки треба. Для того, щоб клята окупантська нога не прийшла на цю благословенну зміївську землю, яка народила велику кількість героїв».

Пані Ольга виголосила Молитву українського націоналіста, яка була написана 1936 році. Вона також нагадала, що ця боротьба почалася не 2022-го і не 2014-го.

«Боротьба з московитами триває ХVII століття. У них були різні імена, різна форма. Та їхні злочини такі самі нелюдські, як тоді, так і тепер», — наголосила «Хельга».

Відспівав військового настоятель Свято-Миколаївського храму мста Змієва Отець Василь.

Зміївщина схиляє голови у скорботі. Ми ніколи не забудемо Віталія Рудницького, який віддав життя за свободу, мир і майбутнє України.

Вічна пам’ять і вічна слава герою!