В Україні відновлюють «велику приватизацію»

За інформацією ТГ-каналу нардепа Данила Гетманцева, це два об’єкти, які раніше перебували у державній власності:

◽готель «Україна» на Майдані Незалежності (аукціон – 18 вересня, стартова вартість – 1,05 млрд грн);

◽найбільший виробник з видобування та збагачення титанових руд «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» (аукціон 9 жовтня, стартова ціна – 3,9 млрд грн).

Ще три об’єкти – це продаж активів, що належали підсанкційним особам і за рішенням ВАКС передані у власність держави:

◽провідний виробник газобетонних виробів ТОВ «Аерок»;

◽розробник титанового та цирконієвого родовища ТОВ «Демурінський ГЗК»;

◽ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь» – компанія-власник одного з найбільших ТРЦ Києва «Ocean Plaza».

Кошти від продажу перших двох об’єктів надійдуть до державного бюджету України, а від решти трьох – у Фонд ліквідації наслідків збройної агресії.

Приватизація відбуватиметься онлайн на платформі «Прозорро.Продажі» – це дозволить бажаючим контролювати процес, і, сподіваюся, зміцнить довіру до результату (пам’ятаємо, що раніше нерідко історії «великої приватизації» закінчувались гучними звинуваченнями у «договорняках» –починаючи від ціни та умов продажу до вимог до інвестора).

Данило Гетманцев:

Моя принципова позиція щодо приватизації залишається незмінною – держава повинна вийти з усіх активів, які не мають стратегічного значення, і зосередитись на вузькому колі тих, що дійсно грають провідну роль для економіки та безпеки України.

Одночасно у такий спосіб маємо скоротити «кормову базу» для корупції (згадаємо підозру у заволодінні коштами на загальну суму 500 млн грн згаданої ОГМК та Одеського припортового заводу та відмиванні доходів державних підприємств на 10 млрд грн заочно заарештованому колишньому голові ФДМУ, який нині переховується за кордоном).

Щодо націоналізованих активів – необхідно, щоб вони не «застрягли» на роки у підвішеному стані під управлінням «перехідних команд» державних менеджерів, зазначає керівник Бюджетного комітету ВРУ, а якомога швидше знаходили собі нового «постійного власника», менеджерські команди якого вчасно підхоплять його і не допустять зменшення капіталізації чи руйнування (пам’ятаємо про кейс «Одеського НПЗ», який на момент конфіскації на користь держави у 2017 році оцінювався у 200 млн доларів, а за часи його «повернення» у держвласність втратив значну частину виробничих потужностей, які просто не законсервували належним чином – на додачу до того, що підприємство вже перебуває у простої понад 10 років).