Василь Третецький: один із Небесної Сотні

Кожна епоха і кожна нація народжує своїх героїв, які стають взірцем для наступних поколінь. В одних випадках − це великі подвижники, які проявляють свій героїзм у самовідданій праці або натхненній творчості, в інших ‒ звичайні люди, здатні на миттєву самопожертву чи мужній вчинок заради високої мети. На початку XXI століття для мільйонів українців ця мета втілилась у бажанні захистити свою країну від корупції і тоталітаризму та забезпечити їй європейське майбутнє. Саме так у листопаді 2013 року в Києві виник Євромайдан, який народив сотні менших майданів і майданчиків по всій Україні, а згодом переріс у Революцію Гідності.

Революцію Гідності підтримало багато свідомих громадян, які мешкали в різних містах і селах України. Серед них був і колишній міський голова Миргорода, а потім - заступник голови Харківської обласної держадміністрації  Василь Третецький.

Своїми враженнями від тих подій Василь Пилипович ділився на своїй сторінці в мережі Facebook, залишивши для нас своєрідний щоденник Революції. Він називав себе «рядовим полковником Майдану», хоча виконував там далеко не рядову роль. Після жорстокого побиття «Беркутом» київських студентів колишній миргородський мер організував і фактично очолив у Миргороді Штаб народного спротиву диктатурі: проводив народні віча і пікетування, збирав для столичних протестувальників теплий одяг, кошти, харчі, організовував поїздки миргородців на столичний Майдан. 

У найвідповідальніші дні, коли загострилось протистояння між майданівцями та силовими органами, Василь Третецький разом із сином Сергієм стояв на київських барикадах, допомагаючи бійцям Сьомої сотні Самооборони (був озброєний тільки мегафоном і відеокамерою), а після кривавих подій на Майдані, заснував благодійний фонд медико-психологічної реабілітації учасників Революції. Перша група харків'ян, які постраждали на Майдані під час Революції Гідності, змогла пройти реабілітацію в одному з миргородських санаторіїв. Але Василь Третецький не зміг реалізувати свої плани і задуми...

Переконаний, що коли б Василь Пилипович дожив до наших днів, він би знову був на передовій, серед наших бійців, які воюють з російськими терористами на Сході України. Знаю, що ще на початку 2014 року він планував сформувати із активістів Майдану «Миргородську сотню» і влитися з нею в народне ополчення. Але його війна скінчилась 25 березня 2014 року. Вже після того, як в Україні було повалено режим Януковича і влада почала переходити до представників народу, групою невідомих осіб було скоєно збройний замах на Василя Третецького, внаслідок якого він отримав тяжке вогнепальне поранення. Сталося це у Миргороді 16 березня 2014 року, а за дев’ять днів Василя Пилиповича не стало…

Він захоплювався героями Небесної Сотні, які загинули на Майдані, й сам приєднався до цієї Сотні, прийнявши мученицьку смерть.  Про його участь у Революції Гідності розповідає документальний фільм, який був знятий по "гарячих слідах" у 2014 році. Пропонуємо для перегляду: https://www.youtube.com/watch?v=tjai26GXWIc