
Головна світлина новини на сайті Gromada Group
У Чугуєві ГО «Інша жінка» у межах проєкту «Крила можливостей», який стартував у середині січня, створила унікальний майданчик, де жінки з інвалідністю, або у кого рідні з інвалідністю діляться досвідом, знаннями, ресурсами. Тут їх навчають відновленню та віри у власні сили.
Для багатьох учасниць проєкт став першим досвід публічного висловлення своєї позиції.
Один голос — також голос
«Мене запросили взяти участь в проєкті — я зацікавилася, - ділиться враженнями від проєкту пенсіонерка з інвалідністю Олена Леонідова. - Тренінги дуже пізнавальні, багато нової інформації. Особливо вразило, що є чимало жінок з інвалідністю, які досягли значних успіхів. Своїм прикладом вони доводять: життя можна і треба змінювати. Не знаю, чи доведеться застосовувати ці знання на практиці, але тепер я розумію, як через адвокацію та дорадчі органи можна впливати на рішення влади. Наші експертки викладали нам цікаво й доступно».

За першою освітою пані Олена — архітекторка. Однак після декретної відпустки їй довелося змінити професію.
«Друга моя освіта - соціальна робота. За 25 років пройшла шлях від рядової працівниці до заступниці директора терцентру надання соціальних послуг. Уже два роки я на пенсії. Мабуть, допомагати людям — це моє покликання. Я знаю систему соціальної допомоги зсередини. А участь у проєкті дала можливість по-новому подивитися на те, як можна змінювати наше життя. Не впевнена, що братиму участь у дорадчому органі при місцевій владі, але вже знаю, які зміни варто ініціювати. У мене є онук-школяр, який потребує особливих соціальних послуг. Зараз він за кордоном і отримує їх безкоштовно. А в Україні таких послуг або немає, або вони недоступні для нашої родини фінансово», — каже Олена Леонідова.
«Ну хто ж, як не ми?»
Інша учасниця проєкту Тетяна Дергаченко також має надію, що її син, з інвалідністю 1 групи, повернеться додому з вимушеної міграції. І вона серед інших мам має подбати, аби до цього у громаді відбулися зміни. Тому, переконана, її голос має звучати чутніше.
«Ну, хто ж як не я, не ми. Коли син повернеться додому, мені все одно треба буде вирішувати питання, пов’язані з доступністю наших будівель, вулиць для людей, які пересуваються на візочку. Зараз син в Європі. Йому 35 років. За кордоном він вільно почувається і вдома, і на вулиці. Самостійно подорожує. І тут, на батьківщині, він також має мати рівні можливості, щоб жити і працювати. Починаючи з під'їзних дверей, щоб візочок проїхав, щоб пандус був. Щоб в автобус можна було безперешкодно заїхати на інвалідному візку. Щоб дорогою до центру від нашого «Авіатора» було менше бар’єрів. На сьогодні найбільш нагальне — бордюрні бар'єри», - переконана пані Тетяна.
Тетяна Дергаченко мимоволі згадує пережите у березні 2022 року, коли сина разом з волонтерами відправила з Чугуєва за кордон.
«Дуже страшно було: на Харків дорога перекрита, Рогань прострілювалася. Але волонтери якимось дивом вивезли сина на вокзал. Потім потягом до Львова, звідти - до Німеччини. Вивчив мову, намагається працевлаштуватися. У нього вища освіта, за спеціальністю - соціолог. Наразі займається фотографією, якою давно захоплювався. Він молодець у мене», - розповідає мама про сина, якого давно не обіймала.
Взагалі, зізнається пані Тетяна, яка працює в ліцеї секретаркою, відчуття потрібності і бажання громадської активності поновила саме «Інша жінка».
«Я була настільки замкнена, розумієте, зовсім закрита для соціалізації. Після пережитого ментальне здоров'я різко погіршилося. В той страшний лютий — у перший день початку великої війни, ми залишилася без житла. Перший вибух стався у нашому мікрорайон «Авіатор». Брат із сім’єю, мама з інсультом, свекри старенькі — три родини залишилися буз даху над головою. А в мене ще й син на візочку. Нас багато — і ми маломобільні. Ми переїхали у село Скрипаї, ближче до Змійова, до моєї колежаночки. Потім повернулися дододому, в Чугуїв. То був час замкнутися в собі. Але все це уже в минулому. «Ви всі живі - і це головне. Ти чуєш музику, танцюєш — значить більше ніж жива», - сказала якось мені Ірина Кузнєцова, з якою ми познайомилися на заняттях з Body dance. Її оптимізм передався мені: жити попри все, жити для себе і відчувати позитив. А згодом я приєдналася до проєкту «Інша жінка», стала активною учасницею тренінгів «Крила можливостей», - згадує пані Тетяна.

В проєкті вона знайшла однодумці і розуміння власних сил.
«Коли бачиш жінок, які проходять схожі труднощі й не здаються — це лікує. Ти перестаєш сприймати себе і свою ситуацію як проблему. Людина відновлюється, коли працює на позитив, робить добрі справи у колі однодумців і поруч із місцевою громадою», - зізнається моя співрозмовниця.
Ми домовляємося, що до нашої розмови я додам світлину з мирного життя родини, де пані Тетяна разом з синами біля Держпрому у Харкові.
Шовкова гладь як терапія: історія про творчість, що повертає до життя
Лариса Глушко прийшла в ГО «Інша жінка» улітку 2024 році, фактично на початку її заснування.

«Тоді у мене був непростий період — захворів чоловік. Мені край потрібно було переключитися, знайти спілкування, підтримку. Хотілося бути в соціумі. Сюди мене привела сусідка, вчителька. Згодом вона перестала відвідувати зустрічі, а я залишилася. Особливі враження залишили наші короткі подорожі — до пряникового будиночка, на лавандове поле, про яке я раніше майже нічого не знала», — розповідає учасниця проєкту.
За статусом пані Лариса — пенсіонерка, мама двох дорослих дітей і бабуся любих онуків. Зізнається: її інвалідність зовні непомітна, але має певні обмеження. Відновлювати сили допомагають фізичні вправи, спеціальні процедури та вишивання.
Вишивати гладдю шовком Лариса почала років 10 тому. Каже, все почалося з випадку: «Я гостювала в сестри, потрапила на заняття з вишивання. І захотіла створити щось своє. Навчалася самостійно — через інтернет. Було цікаво купувати нитки, обирати сюжет і продумувати кожну деталь картини. Чоловік мене підтримував. Поруч була маленька онука — їй подобалося спостерігати за процесом. Це справжня магія: захоплює й не відпускає».



Спочатку майстриня зберігала всі роботи вдома — не могла розлучитися з жодною. Та згодом, за порадою сестри, почала показувати їх колегам, дарувати близьким. Спершу вишила для онуки, потім сина, доньки, племінників.
«Сестра не раз казала: ти маєш навчитися сама, потім показувати свої роботи людям, а після — навчити інших своїй майстерності. Ви знаєте, я уже пройшла другий етап. Таке щастя — дарувати радість. Хрещениці, яка виходила заміж, вишила картину з лелеками. А незабаром дізналися, що вона завагітніла. Чи не диво», - розповідає пані Лариса і вірить, що її картини здатні притягувати добро.
Зараз вона вишиває мрію усіх українців - мирне небо.

«Вишиваю море: як кораблик пливе до мого берега, хвилі і велике мирне небо. Пів картини – небо. Почала вишивати його ще у Німеччині з постійною думкою «Це я вишиваю мирне небо України!». Зараз я вже переходжу до кораблика. А потім — буде море », - каже художниця з вірою у майбутнє.
Не так давно майстриня вперше провела свій майстер-клас з вишивання. Лариса каже, що наважитися на це крок допоміг саме проєкт «Крила можливостей».
«Нам давали 30 секунд, щоб ми вийшли та оголосили: що б ви хотіли змінити зараз? Непевно, глибоко-глибоко всередині мене живуть мої картини. Я уявили, що опинилися в ліфті з головою адміністрації чи іншою впливовою людиною і попросила приміщення, де б могла навчати дітей вишиванню. І знаєте. Це було на нашому другому занятті. А буквально через деякий час мені запропонували вести заняття з вишивання. Дівчата, з іншої чугуївської організації «Енергія життя», принесли п'яльця, нитки, і я провела свій перший майстер-клас - паралельно з проєктом «Крила можливостей». Для мене це так зворушливо. Я навіть не думала, що проєкт буде таким важливим. Ми всі всі зрозуміли, що у нас є якийсь голос, до якого варто прислухатися. Треба лише зробити крок, щоб його почули», - каже вже ІНША Лариса Глушко.
Такі історії — не про героїзм. Вони про нормалізацію присутності. Про жінок, які поступово повертають собі право на видимість, вплив і вибір. Крок за кроком вони формують нову культуру взаємної підтримки, де інвалідність не зменшує можливостей бути лідеркою, експерткою, активісткою.
І саме з таких особистих зрушень починаються суспільні трансформації.
____________
Ця публікація створена у рамках проєкту «Крила можливостей», що реалізується ГО «Інша Жінка» в межах проєкту ГО «Fight For Right» «Лідерство жінок з інвалідністю в громадах» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Проте це не означає, що висловлені під час воркшопу погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй. Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) — гнучкий та оперативний інструмент фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
За темою:
"Нам вдалось запустити механізм небайдужості — бажання змінювати життя громади на краще "
Слідкуйте за нами в соціальних мережах!
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз