Якову Щоголіву - двісті років. А Харків досі не подбав про його пам’ять

Втім, не факт, що таке святкування відбулося б і в мирний час. Бо місто нічого не робило, аби зберегти пам’ять про Щоголіва на своїх теренах. Навіть його будинок, який простояв півтора століття на вулиці Коцарській, 35 і добре зберігся, було знищено в 2017 році заради зведення нової будівлі. А міг би стати музеєм...

У Харкові могла би бути вулиця імені Якова Щоголіва, як, наприклад, у Львові, Дубно, Володимирі, Одесі, Кривому Розі, Києві. Але її у нас нема! Хоча жив він саме у Харкові...

Отже, на ювілеї поета наразі ми - гості з порожніми руками. Та вірші його нікуди не ділися, вони чудові, як і раніше. От, хоча б “Осінь”:

Висне небо синє,

Синє, та не те;

Світить, та не гріє

Сонце золоте.

Оголилось поле

Од серпа й коси;

Ніде приліпитись

Крапельці роси.

Темная діброва

Стихла і мовчить;

Листя пожовтіле

З дерева летить.

Хоч би де замріла

Квіточка одна;

Тільки й червоніє,

Що горобина.

Здалека під небом,

В вирій летячи,

Голосно курличуть

Журавлів ключі.

До цих рядків створила музику українська співачка Марія Бурмака, і вони стали піснею, як і багато інших віршів поета. А ще ви напевно чули пісню “Гей, була в мене коняка”. Автором слів до неї також є харківський поет Яків Щоголів. Свого часу визнання цього віршу публікою допомогло зневіреному поетові повернутися до літературної творчості і написати ще багато чудових віршів. Про цей та інші етапи життя Якова Щоголіва розповідає сторінка “Календар українця”:

“200 років тому, 5 листопада (24 жовтня) 1824 року у місті Охтирка на Сумщині народився Яків Щоголів - поет, представник романтизму.

Походив із давнього шляхетського роду, дід був священником. Яків виховувався в релігійному та патріотичному дусі, що згодом відобразилося у його творчости. Закінчив першу Харківську гімназію (1836-1843), де захопився художньою літературою. У 1843 мав намір поступати на юридичний факультет Харківського університету, проте професори І. Срезневський та А. Метлинський переконали навчатись на філологічному. Талановитому юнакові сприяв у навчанні й ректор університету П. Гулак-Артемовський.

Закінчив навчання у 1848; працював урядовцем у Харкові та Богодухові. Часто їздив Полтавщиною та Харківщиною, уважно придивлявся до побуту та народних звичаїв, слухав народні пісні, казки та повір’я, що значною мірою формувало його образне поетичне мислення.

У 1871 вийшов у відставку, оселився у Харкові та жив замкнутим родинним життям.

Поетичну творчість розпочав ще в гімназійні роки; в альманасі «Молодик» опублікував перші вірші, які проте нищівно розкритикував українофоб Віссаріон Бєлінскій, що ніяк не хотів сприймати зростання в Україні національної літератури та високої поезії. Наслідком цього Щоголів спалив рукописи своїх віршів і на тривалий час покинув віршування.

Відновив літературну діяльність у 1864 волею випадку, коли в домі приятеля господиня заспівала пісню «Гей, у мене був коняка» – один із ранніх творів поета, покладений на музику композитором Єдлічкою. На прохання господині створив ще чотири вірші, щоби передати їх Єдлічці.

Відтак творча перерва тривала до 1876, коли поет вже регулярно почав писати літературні твори. Натхнення для творчої праці черпав з поезії Тараса Шевченка та українського фольклору. В поезіях оспівував славну українську минувшину, зокрема козаччину, красу української природи, народний побут, написав чимало творів для дітей.

1883 вийшла перша поетична збірка Якова Щоголіва «Ворскло», після чого він став відомим в літературних колах України. Листувався з М. Лисенком (поклав на музику декілька його віршів), М. Старицьким, П. Кулішем, Д. Яворницьким.

Особливо важким було життя поета на схилі літ. На початку 1878 на сухоти (туберкульоз) захворіла донька Олександра, а щойно вона стала одужувати навесні 1879 від запалення мозку у віці 14 років помер син Василь, талановитий скрипаль. Після смерти брата у 1880 померла Олександра. Донька Єлизавета покохалася з Дмитром Яворницьким, але батько насильно віддав її за князя Шаховського. Однак Єлизавета втекла з Яворницьким у Середню Азію та за якийсь час вони розійшлися. До того ж, самого Щоголева обсіли хвороби, а через матеріальну скруту змушений був продати власний будинок.

Помер Яків Щоголів у Харкові 1898. Символічно, що в день похорону, немов некролог, в книгарнях Харкова з’явилася щойно надрукована друга збірка поета «Слобожанщина».

Гей, у мене був коняка,

Був коняка-розбишака,

Мав я шаблю і рушницю,

Ще й дівчину-чарівницю.

Гей, коняку турки вбили,

Ляхи шаблю пощербили,

І рушниця поламалась,

І дівчина відчуралась.

За буджацькими степами

Їдуть наші з бунчаками;

І я з плугом та з сохою

Понад нивою сухою.

Гей, гей, гей, мій чорний воле!

Нива довга, в стернях поле…

Вітер віє-повіває,

Казаночек закипає.

Ой, хто в лісі – озовися,

Ой, хто в полі – одкликнися!

Скоро все засне під млою:

Йди вечеряти зо мною.

Зву… луна за лугом гине,

Із-за хмари місяць плине;

Вітер віє-повіває,

Казаночок простигає.

З листа Якова Щоголева поетесі-початківцю Бичихіній: «Якщо в поетичному творі не видно Бога з його незбагненною силою і величчю; якщо не видно прагнення до того, що зветься ідеалом; обожнення гожої краси, в якому б вигляді вона не з’являлась, напр., в природі, мистецтві, людині; якщо не видно схиляння перед жіночістю і жіночим ідеалом, совісті, любові і співчуття до ближнього без тенденційної підкладки, то там нема й поезії».

Я люблю веселий ранок

Холоднючої зими,

Як на двір, на стіни, ганок

І на шлях за ворітьми

Упаде із неба промінь,

Дим пов'ється з димарів,

На току підніме гомін

Зграя галок і граків.

Сніг ясним кришталем блище,

Лютий холод допіка;

Сонце вгору плине вище,

Та не гріє здалека…”

Про походження роду Щоголевих, життя Якова Івановича і його сім’ї у Харкові, актуальність творчості поета в наш час - можна також дізнатися зі статті харківського історика Андрія Парамонова на сторінці “Откуда родом”.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:  

Телеграм            Фейсбук             Інстаграм