Зцілююсь за мольбертом

 — Сергію, вельми радий знову тебе бачити в рідному Чугуєві! Як на мене, виглядаєш свіжим та бадьорим, що дуже тішить. Численні поціновувачі твого таланту, які підтримали тебе в скрутну годину, радіють з цього приводу. Тож чи надовго повернувся додому та наскільки успішною виявилася така вимушена одіссея?

— Передусім щиро завдячую всім, хто матеріально і морально підтримав мене останнім часом, завдяки чому продовжую жити й відтепер особливо трепетно дорожу цим щастям. Що ж до власних мандрів, то вперше покинув домівку на 43-й день повномасштабної війни після того, як біля мене пролунало кілька вибухів, а центр міста, де мешкаю в багатоповерхівці, став потерпати від частих ворожих прильотів. Скориставшись гостинністю колеги-художника Ярослава Милосердного, 

з яким потоваришував на двох чугуївських пленерах, протягом року жив у затишній кімнаті приватної оселі в Жовтих Водах, де у спокійній обстановці плідно працював та створив продуктивний цикл. Через рік повернувся додому, але після того, як влітку знову сталися вибухи вже зовсім поруч з будинком й дістав глибокий стрес, то вдруге переїхав до Жовтих Вод. Там захворів на коронавірус, на щастя, вилікувався і знову повернувся до Чугуєва. Втім, почувався зле — діагностували запалення легень, три тижні провів у місцевій лікарні. Згодом стали набрякати ноги, важко було пройти навіть кілька десятків метрів. Після обстеження в обласній лікарні терміново шпиталізували з діагнозом «серцева недостатність». У харківському кардіологічному центрі порадили чимскоріше зробити операцію, вартість якої виявилася для мене недосяжною…

— Тоді твоє звернення про допомогу викликало широкий резонанс, насамперед серед земляків-чугуївців, тебе підбадьорювали, бажали якнайшвидшого одужання, донатили на майбутню операцію. Ось так масово, щемливо народ відреагував на ставлення до тебе як одного з найвідоміших митців краю, громадянина, поважної особистості…

— Дуже зворушений такою реакцією й нескінченно вдячний усім, хто, як міг, підтримав мене. Своєю чергою тоді оперативно проаналізував ситуацію, повідомив про наміри рідних та друзів і був неабияк вдячний згодою з боку своїх першої дружини Ольги та сина Олександра приїхати до них в Італію аби там зробити надскладну операцію. Відтак на Апеннінах мене відразу поклали до лікарні, протягом тижня ретельно обстежили (зокрема, вводили відеозонд з вени на руці до серця), операція тривала п’ять годин. Прокинувся після неї лише через добу й відчув небувале полегшення — дихалося вільно, повернулася повнокровна жага до життя. Після інтенсивної місячної реабілітації жив у рідних і три наступних місяці регулярно обстежувався у місцевого сімейного лікаря. Узагальнюючи цей період, відзначу, що надзвичайно вражений тамтешнім бездоганним рівнем медицини — таке враження, що перебуваєш у п’ятизірковому санаторії, де абсолютно все — комфортні умови, привітний персонал, найсмачніша кухня якнайкраще сприяють і тілесному, і душевному зціленню. Звісно, вартість таких якісних послуг відповідна, проте завдяки страховці цілком доступна місцевим. Усіх зібраних коштів мені, безперечно, не вистачило б на таку операцію та реабілітацію, якби не людяність та благодійність з боку італійців, які так само ставляться до всіх вимушених біженців-співвітчизників…

— Цікаво, як ти спілкувався з італійцями, чи добре розумілися та які враження, особливо враховуючи твою професію, залишила ця сонячна країна?

— Спілкувався  англійською, жестами та мімікою, у відповідь — привітними усмішками, втім, розумілися. Мені дуже імпонувала толерантність та доброзичливе ставлення як особисто до мене, так і до рідної країни, нашого народу. Після лікарні ще чотири місяці провів на узбережжі Адріатики в чудовому місті Фано, відвідав ще кілька напрочуд цікавих куточків, зокрема, малу батьківщину Рафаеля — Урбіно, перетворену сьогодні на особливо симпатичну студентську територію. Насолоджувався античною та середньовічною архітектурою, свіжим морським повітрям, неперевершеними краєвидами та колоритними образами місцевих, всотував цю дивовижну атмосферу й розумію, чому саме в такому середовищі народжується так багато геніїв, видатних особистостей.

— Ти не згадав ще про знамениті кулінарні принади, тамтешні сири та спагеті. Адже, знаючи тебе як затятого кавомана, не можу навіть уявити, що не кайфував у затишку від філіжанки вишуканого класичного ристрето…

— Кухня на півострові справді чудова — сири, спагеті, піца, морепродукти, овочі та фрукти доступні й дуже смачні. Скуштував навіть кілька ковтків вина — також супер, а взагалі алкоголь, кава, важка їжа, цигарки та ще багато іншого з колишнього епікурейства відтепер для мене довічно заборонені, тож із цим треба змиритися. Суворо протипоказані також фізична праця, найменші навантаження, але як, а надто художнику, можна в такий час залишатися врівноваженим та не реагувати на трагічні події сьогодення, аби взайве не хвилюватися, поки не уявляю. За розкладом питиму ліки, а втіхою залишається хіба що ходьба — лікарі радять якомога більше рухатися…

— …А ще спілкування з рідними, друзями та колегами, творче натхнення, участь у вернісажах та пленерах, звичний уклад митця. Адже, напевно, і в Італії ти також устиг щось відтворити на полотні та, впевнений, що й удома не полишаєш мольберт. Що маєш у творчому доробку наразі?

— Так, додому привіз «італійський альбом» з більш ніж десятком творів, частина зробленого залишилася на Апеннінах. Існує попередня домовленість про його експозицію в Чугуївській картинній галереї незабаром. А хіба хоч хто з художників може повернутися без творчого багажу з такої барвистої, усміхненої та обласканої легендарною історичною спадщиною країни?! Це взагалі нонсенс — не скористатися такою чудовою нагодою, бо раніше я так само продуктивно використовував час творчих закордонних відряджень до Австрії, Німеччини та Китаю.

А перед недавнім поверненням додому мій близький друг, лауреат Шевченківської премії, вітчизняний класик Віктор Ковтун, який повсякчас підтримує мене у скрутну годину й щедро — фінансово, зателефонував та запросив узяти участь у традиційній виставці на честь професійного свята в харківському Будинку художника. 

Тож із задоволенням зустрівся там з колегами, які постійно підтримують мене, занурився у звичне середовище. Вдома закінчую вже другу чималу роботу, готуюсь до участі в Різдвяній виставці у Харкові.

— Фахівці вважають тебе безсумнівним майстром високого рівня в досить оригінальній техніці сухої пастелі. Твої твори ліричні та задушевні за інтонацією, зовсім не пафосні. Що пропонуєш власному глядачеві, на яку реакцію від нього очікуєш?

— Мистецтво повинно викликати духовне піднесення, лікувати душевні травми — саме цей принцип я сповідую. Наразі сам ще в післястресовому стані, але оговтуюсь, опановую себе, адже всім нам, українцям, надзвичайно нелегко тепер. Надихаюсь і перетворююсь за мольбертом, коли цілком відволікаюся від усього суєтного та поринаю в інші омріяні світи.

А вже згаданий Віктор Ковтун — справжній літописець-документаліст, що невтомно фіксує жахливі та героїчні буденні миті цієї клятої війни, важливу патріотичну тематику продовжують, зокрема, мої колеги-земляки Олександр Шаповалов, Олексій Михайлов та інші, за що їм честь і шана.

 Тож кожен по-своєму осмислює вразливі, цілющі та піднесені мотиви сьогодення.

— Наостанок від високого до земного: тобі вистачає на богемне життя від власного малярства?

 — Щодо богемного, а надто зараз, у післяопераційний період, то найперші потреби — це спокій, ліки та дієта. На це вистачає (із сумною посмішкою). А якщо серйозно, то вже понад тридцять років на власних хлібах, живу виключно за рахунок проданих картин, мене це цілком влаштовує, бо не потребую занадто. До речі, на початку цієї війни не лише мої, а й твори інших українських митців активніше, ніж раніше, розкуповувалися в інтернет-просторі. Розширилася й географія поціновувачів, бо вперше запити  надходили, наприклад, з Аргентини, Малайзії, інших куточків планети. Розцінюю таку тенденцію як знак підтримки нашої Батьківщини у жорстокій війні з московитською ордою. Згодом така активність дещо вщухла, бо всі виснажені та втомлені, втім, впевнений, що добро переможе  і все налагодиться.

— Здоров’я, натхнення та творчої наснаги тобі, Сергію!

— Навзаєм. Слава Україні!