Поля Куньєвської громади засіваються, хоча фронт поряд

У програмі «Голос громади» на запитання журналіста Олександра Швеця відповів   начальник Куньєвської сільської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Сергій Мовчан. Головні теми обговорення: як розкрилися люди під час повномасштабної війни, як вдавалося вижити в окупованих селах, чи вдається відроджувати місцеву економіку, аграрний сектор в умовах близького фронту, чи готові жінки замінити мобілізованих чоловіків на їхніх робочих місцях, чи розраховують на децентралізацію та розвиток громади після закінчення бойових дій.

Центр громади – село Куньє було окуповане 26 лютого 2022 року. До початку жовтня чекали на визволення. Правдива інформація надходила, бо на території громади  частково були доступні українські канали. Світло було не завжди, але мають подекуди й генератори.

Зараз у громаді  близько 2 700 мешканців. На  40 відсотків скоротилося населення. «Хто хотів, той уже повернувся. Ніхто з нашої громади  за кордоном чи в інших областях України не сидить на самі виплати,  працюють. Не впевнені, що вдома буде їм робота, тому й не повертаються»,  –  говорить Сергій Мовчан.

До складу громади входять 18 сіл (Куньє, Боголюбівка, Бугаївка, Іванчуківка, Козютівка, Липчанівка, Лисогірка, Новопавлівка, Олександрівка, Підвисоке, Поляна, Попасне, Рідний Край, Розсохувате, Сухий Яр, Чистоводівка, Чорнобаївка, Щасливе).

За переліком ніби суттєво, але близькість війни ще від часу АТО-ООС і віддаленість від великих центрів, де можна працювати, навчатися, виховувати дітей, впливали на міграційні рішення селян.

Медицина. Медики залишалися з односельцями  в окупації. Зараз працює два лікаря в громаді, у кожному старостаті є  ті, хто може надати первинну медичну допомогу. Приїздять консультанти із організації «Лікарі без кордонів». Немає в громаді власної аптеки, але

навіть підчас окупації медики ділилися своїми запасами ліків, підтримували земляків.

Централізоване водопостачання є  тільки у двох населених пунктах, інші користуються колодязями.

Відновлено сполучення між райцентром і старостатами. Раз на тиждень є автобус,  бо невеликий пасожиропотік, частіше перевізникам невигідно. Найважче – відновлення доріг обласного значення.  Засипають самотужки вибоїни, щоб рухатися транспорту. Своєї техніки і коштів не вистачає. Сполучення між селами: Іванчуківка – краще, бо є електропотяги; від Ізюма до Бугаївки 50 км, тут складніше.  

Чи є перспектива відновлення громади або ж доведеться шукати об’єднання з іншими, більшими громадами?

Громаду створили наприкінці 2020 року. Не всі відділи працювали повністю  до великої війни. Зразу після окупації збиралися самі, щоб прибрати територію, дарували бензопилки і бензокоси. Великих ГО немає, але об’єднуються в групи, щоб плести сітки для фронту, допомагати ЗСУ.

«У нас тепер свій соціальний захист, багато питань можна вирішити в громаді, не їхати до району»,  –  відповів Сергій Мовчан.

Результати децентралізації можна буде оцінити після закінчення війни, а ось чи вплинула мобілізація на  зміну професій сільських жінок, їхню зайнятість? На скільки жінки готові сьогодні зайняти робочі місця чоловіків, наприклад, якщо не вистачає  трактористів?

Трактористок у громаді ще немає, але з бензокосами жінки працюють. В ЗСУ  теж іще не пішли жінки з громади. Сільрада – більшість жінок.

«У селах панічних настроїв немає»

Волонтери та молодіжні громадські організації не забувають про села, від яких фронт дуже близько. 26 підлітків із Куньєвської громади  побували після деокупації на Львівщині. Їх запросила студентська організація зі Львова «Україна єдина» Українського католицького університету.  Звідти вони привезли сіянці смереки.  Війна впливає і на екосистему, і на людську психіку. Хочеться, щоб виросли благополучно і крихітні смереки, і діти Куньєвської громади. Зараз на три навчальних заклади є 370 учнів.  «Живемо й працюємо для них. Тож перспектива в нас є»,  – сказав Сергій Мовчан.

Детальніше дивитися тут: