Правда життєва і журналістська. Діалоги PRO і Харківський пресклуб

10 років тому, в січні 2014 року, в українському законодавстві з’явилися поняття «екстремістська діяльність» та «іноземний агент». Верховна Рада 16 січня ухвалила так звані «диктаторські закони». Вони стали реакцією тодішньої влади на майданні протести, підхоплені після Києва великими містами України. Євромайдан біля пам’ятника Шевченку в Харкові  збирався після закінчення робочого дня. Пісні, промови, вірші на морозі. Вертеп із класичними персонажами Іродом і чортом, у яких вгадували тодішніх керівників міста й області. 11-12 січня у Харкові відбувся перший всеукраїнський Форум Євромайданів з делегаціями від усіх областей і Криму. Тож пакет законів сваволі від 16 січня був реакцією ще й на цей  крок опозиційних партій і громадських активістів.

Право на свободу думки й слова, закріплене Конституцією України, разом з іншими правами громадян звужувалося змінами в законодавстві, які були ухвалені з порушенням установленої процедури.

Ще раніше, під новоріччя,  у Харкові намагалися звести протистояння до витриманого діалогу. Кілька десятків молоді під прапорами України та  ЄС прийшли з новорічними подарунками до обласного управління МВС. Вручили подарунки і з плакатом «Студенти за майбутнє» попрямували до міськради.

Студенти стали першими помічниками у створенні тієї зими в Харківському національному університеті імені Каразіна навчального  «ЛандауЦентру». Це був перший в Україні приуніверситетський центр інтерактивної науки. Його відкрили 3 січня 2014 року. Тривалий час його очолювала журналістка і просвітниця Вікторія Круглова. Вона згадувала: «Ми до кінця не знали, що і як буде далі. З одного боку, за нашими вікнами кипів майдан Свободи (січень, 2014-й, усе тільки починалося). Нас було не так багато. Але ми тим жили. Ми вчилися один в одного».

Цікавій науці з роками стало тісно під одним дахом. Так народився проєкт телеінтерв’ю Вікторії Круглової з науковцями і «Мандрівна наука» – щотижневі поїздки спершу Харківщиною, а далі й іншими областями України з пересувною виставкою, хімічними й фізичними  дослідами, пізнавальними розвагами й веселими тестами. Згадую з приємністю ті поїздки, численні репортажі й інтерв’ю з далеких районів, куди не щодня доїдеш і у відносно мирні дні.

«Мандрівна наука» в гостях у школярів Кочетка на Чугуївщині 2018 р.

Фото Ірини Мироненко

Після початку повномасштабної війни Вікторія Круглова продовжила свій задум наукотерапії вже на заході України. Новояворівськ на Львівщині став місцем створення освітньо-реабілітаційного центру Кристал'НЯ для дітей переселенців. Паралельно триває і запис інтерв’ю для  трансляції на телебаченні та поширенні на ютубканалі. Як авторка й ведуча вона поділилася таким досвідом журналістської онлайн-роботи підчас війни: «Це ще один фланг, який слід тримати. Говорити правду. Але так, щоб не підставити людей. Щоб не викривити реальність».

Вікторія Круглова у своїй рідній школі з авторкою статті. 2017 рік.

Фото з особистого архіву Ірини Мироненко

«Сила слова під час війни». Так Вікторія назвала наш діалог про роботу Харківського пресклубу й сайту Громада.груп

Вікторія Круглова. Чим, на Вашу думку, сьогодні є слово? Слово-зброя? Слово-правда? Слово-віра? Слово-туман?

Ірина Мироненко.  Не туманИ людей.  Почула якось такий вираз. Не вводь в оману, не заплутуй.  Такого, на жаль, багато сьогодні в медіа. ТуманЯть. Один військовий-медик повторив давньогрецький вираз: «Правда гине на війні першою». Згодна з ним. Іноді правда у прямому ефірі – підказка ворогу  або підсилювання паніки у прифронтових областях. Не можу сказати, що когось рятувала своїми подкастами, але  загалом Харківський пресклуб і сайт Громада.груп  прагнуть працювати зважено і приділяти увагу саме місцевим історіям людей, а не тільки стрічці новин. Наприклад, пресклубівський серіал «Сліди» виходить і українською, і англійською мовами, щоб могли дізнатися у світі про злочини окупантів, агресорів на території Харківщини після 24 лютого 2022 року. Там Північна Салтівка і Сковородинівка,  Слатине майже поряд із кордоном та Ізюм. Інші трагічні адреси. 

Початок фільму із документальної серії «Сліди». Скріншот Ір.Мироненко

Мій подкаст має назву «Градусник»  –  на честь відомого, майже 20-метрового градусника в центрі міста. Там раніше призначали зустрічі, побачення.  Подкаст – це зустрічі з обізнаними, своєрідне дослідження суспільної температури.  Започаткований він у грудні 2020 року. Був карантин, але я запропонувала не терапевтів з порадами, а експерта-психотерапевта з багаторічним досвідом роботи Олександра Георгійовича Плотникова. Другий щомісячний подкаст  – це юридичні коментарі до нових законів, можливість для юридичних підказок в умовах розгортання дистанційки і навіть дистанційного судочинства. Тут постійна консультантка – суддя/суддя спікерка  Господарського суду Луганської області, який функціонує в Харкові, кандидатка юридичних наук Олена Фонова.  Вдячна їм обом за тривалість нашої співпраці, яку тільки березень 2022 року призупинив, але й далі ми записували свої діалоги. Вони по-своєму рятували і нас, і слухачів від розпачу й безнадії.

Заставка подкасту «Градусник»

Згадаю приклад письменниці із Сум, викладачки математики Надії Позняк. Ми не знайомі особисто, але запросила якось її до розмови утрьох  скайпом між Харковом, Сумами і Варшавою (у Польщі на зв’язку була поетеса, співачка і перекладачка Люцина Хворост). Тоді й почули від Надії, що вона пережила полон свого чоловіка у перші дня повномасштабки. І журнал «Березіль» 2023 року опублікував документальну прозу Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить». Це справді варто читати – емоції жінки, яка тільки й устигла побачити чоловіка із зброєю: забіг додому, попросив не хвилюватися і сидіти у квартирі, бажано між двома глухими стінами, бо на околиці Сум  – ворожі танки. Кілька днів невідомості – але щоранку шукала поглядом наш прапор, який їй видно з вікна. Чоловік мовчав, аж раптом стрічка новин, там про перший обмін полоненими – п’ятеро тероборонівців Сум на першого офіцера-росіянина. Цитую Надію Позняк:  «Плутана інформація не зводилася докупи...Коли він зайшов до квартири, брудний і неголений, з опухлими, мов гирі, руками, з розбитим обличчям, застуджений, обняла його й заплакали обоє…Обережно, в мене ребра поламані».

ВК: Є дві крайні позиції подання інформації: у форматі «правда понад усе» і «не травмуйте й так травмовані душі». Ви робите подкасти. Як, на Вашу думку, слід подавати інформацію? Жорстко чи обережно, напів кроками?

ІМ: Дещо із світової історії ефірного мовлення. Американці, споруджуючи свої перші радіостанції, використали назву для широкого мовлення на відстані -   broadcast (броудкаст). На початку ХХ століття значення цього слова більше стосувалося фермерства, сівби. Тлумачилося як «розкидання зерна у різних напрямках при засіванні поля». Ті, хто брався за радіосправу, вкладали у слово  свій символ – нести інформацію для широкої аудиторії на певній території. Broadcast  давно означає «мовлення, трансляція, передача аудіо-, відео- та інших сигналів». Подкасти – діти радіо. Додайте до назви портативного програвача айпод  частину слова Broadcast. За традицією все скорочувати маємо  слово подкаст.

Уже під час великої російсько-української  війни  у  американському серіалі про приватних детективів прозвучало від жінки, яка веде розслідування: «Не чула твого дзвінка, слухала подкаст про…(далі йшла назва якогось локального бою британського флоту в середньовіччі). Тобто подкасти бувають різні. Наприклад, на сайті Громада.груп 2023 року кількість авторів поступово зросла. Запросили кінознавця, журналіста Ігоря Жукова. Тепер є його щотижневий подкаст  «Культурна перемога». Таку він обрав назву.

Заставка подкасту Ігоря Жукова. Скріншот авторки статті

Своя аудиторія у щотижневих оглядів подій «НОВИНАРweekly» Ігоря Яворського, колишнього ведучого облрадіо і Суспільного.Харків.

Заставка подкасту Ігоря Яворського. Скріншот авторки статті

Є ще автори подкастів з інших міст, не з Харківщини. Вони ведуть «Притулок дилетанта» і «Не чорно-біле».

Якщо говоримо про інформацію подкастів, то жорсткість доречна в огляді подій, це стиль Яворського. Не знаю, чи мій стиль – напівкроки, але люблю слухати, а не тільки говорити.

ВК: Хто Ваші герої? Чому Ви говорите про цих людей? І як Ви їх знаходите?

ІМ: Ці люди воюють. Наприклад, харківський учитель фізики ОЛЕГ БОРОДАЙ, який добровольцем пішов в АТО ще 2015 року. Продовжує в окопах писати вірші, пісні, коли вдається – щоденник. Після 24 лютого 2022 року видав уже дві книжки документальної прози «Вогневий вал». Там опубліковані записані між боями, на відпочинку розмови з побратимами. Гірко, що когось уже немає, загинув у боях. Штурмовий підрозділ «Спартан»  –  це дуже важкі напрямки. Про обидві книжки Бородая я писала статті для сайту.

Олег Бородай – фронтовик і літератор. Фото з відкритих джерел

До речі, є вже рукопис  третьої частини фронтових щоденників. Але Олег зараз у гарячих місцях, тож  редагування відкладене.

Хтось із моїх співрозмовників пережив  тимчасову окупацію і залишається в Балаклії чи Козачій Лопані. Пише книжки і пісні, вчить дітей у художній школі. Пече хліб. Багатьох знала ще до 2014 року. Але когось розшукала тільки зараз.

Багато років знаю викладачку музики із Балаклії, авторку пісень і досліджень слобожанського фольклору  Тетяну Шерстюк. Ось її спогади про початок окупації. 2022 рік.

«Спочатку ворожий шпиталь був у нашій музичній школі, а пізніше вони його облаштували в першому міському ліцеї, прямо перед вікнами квартири, де ми жили. Ми бачили машини, які приїздили з пораненими, бачили, як переться й сушиться їхня форма. Боляче, що  фотографувалися вони з радісними обличчями та зброєю в руках на фоні школи, де вчилися мої діти».

Війна увиразнила харківський будинок  із градусником написом «Харків  –  місто героїв». Як тепер живуть деокуповані міста і села Харківщини? Що допомагає триматися їхнім захисникам? Тихі герої  воєнного повсякдення. Кожен одужує приватно, але боротися  з викликами часу краще спільно.

Повністю  «Діалоги pro»  можна слухати тут 

https://youtu.be/rO6_tQecIv8?si=kyY8rM26-vrzAQ7O