Тема мирних переговорів. Хто сподівається на "Мінськ-3"? Експертиза "Громади"

Мирна угода очікувано передбачала, що Україна може стати членом ЄС, але не може приєднуватися до військових союзів, таких як НАТО, тобто, залишається нейтральною країною.

Примітно, що з усіх захоплених територій під безумовним російським контролем Росія хотіла зберегти тільки Крим. Майбутнє "Л/ДНР" мало бути визначено під час особистих переговорів Зеленського і Путіна, які так і не відбулися.

Про інші окуповані після 24 лютого території у статті Wall Street Journal не згадується, але раніше низка осіб, які брали участь у переговорах, заявляли, що з них російські війська Москва погодилася вивести.

Також Росія вимагала, щоб іноземна зброя і війська не прямували в Україну, а українська армія була істотно скорочена. Росія наполягала, щоб контингент української армії налічував не більш як 85 тисяч військових, 342 танки, 519 артилерійських знарядь, а дальність ракет мала бути обмежена до 40 км.

Україна ж погоджувалася нібито на 250 тисяч військовослужбовців, 800 танків і 1900 артилерійських знарядь.

Росіяни хотіли, щоб російська мова використовувалася нарівні з українською в офіційній сфері. Але Україна цей пункт не погодила, як і пункт про те, щоб МКС не розслідував в Україні воєнні злочини РФ. Також Київ не погоджувався на скасування всіх взаємних санкцій.

Безпеку України за цим договором мали гарантувати іноземні держави, до числа яких у документі занесено США, Велику Британію, Китай, Францію і Росію.

На ці країни покладалася б відповідальність захищати Україну, якщо договір буде порушено. Але поки договір діятиме, гаранти будуть зобов'язані "припинити дію міжнародних договорів і угод, несумісних із постійним нейтралітетом України", включно з будь-якими обіцянками двосторонньої військової допомоги.

Міжнародні гарантії безпеки не поширювалися б на Крим і Севастополь. Росія також хотіла додати Білорусь як гаранта, а Україна - Туреччину.

Вимогою України було: у разі нападу її повітряний простір має бути закритий, що вимагало б від держав-гарантів введення безпольотної зони і надання ними зброї. РФ на це не погоджувалася.

WSJ коментує, що цей документ, "схоже, багато в чому ґрунтується на договорі 1990 року, за яким було створено об'єднану Німеччину". Переговори тривали до червня 2022 року, зокрема щодо Zoom.

"Зрештою, ні про яку угоду домовитися не вдалося. Масштаб російських військових злочинів в Україні став очевидним, військові успіхи України покращилися, а Захід надав зброю для підтримки Києва", - робить висновок WSJ.

Авторка прекрасно пам'ятає цей день - 29 березня 2022 року - у Стамбулі. І особливо - те, про що не пише WSJ (оскільки американський журнал користувався інформацією тільки з російської сторони).

Але нам неважко згадати, що, учасник переговорів з боку України Олександр Чалий пояснював: до укладення миру Україна має провести референдум, на якому громадяни можуть підтримати або відкинути запропонований варіант договору.

Українська сторона також підкреслювала, що підписання договору можливе тільки після повного припинення вогню. Потім договір мають ратифікувати парламент України і парламенти країн-гарантів.

Припинення вогню, як ми всі бачили, не відбулося. І наступальні бойові дії, і обстріли українських міст РФ продовжувала навіть під час переговорів.

Що ж стосується Криму і Донбасу, українська сторона запропонувала такий алгоритм:

Переговори про статус Криму і Севастополя триватимуть протягом 15 років, сторони відмовляються від збройного способу вирішення цього питання;

питання про статус і долю районів, контрольованих так званими "народними республіками", винесено в окремий пункт, його можуть обговорити президенти двох країн на особистій зустрічі;

Україна готова погодитися на позаблоковий статус неядерної країни за наявності чітких і жорстких гарантій від низки країн. Це має бути закріплено документально.

Попередній пункт (якщо домовленість про нього буде досягнута) фактично передбачає, що на території України не розміщуватимуться іноземні військові бази та військові контингенти.

Україна зобов'язується не вступати в будь-які військово-політичні союзи.

Міжнародні військові навчання на території України зможуть проводитися тільки за згодою країн-гарантів.

Погодьтеся: це доволі серйозна спроба компромісу з українського боку, зважаючи на те, що після повномасштабного вторгнення країни-агресора кількість українських громадян - прихильників вступу України до НАТО збільшилася в рази і, згідно з соціологічними опитуваннями, сягнула майже 90%.

Україна передала Росії свої пропозиції щодо договору про гарантії безпеки для неї, який дає можливість закінчити війну. Це мав бути міжнародний договір, який буде підписаний усіма гарантами безпеки.

Такими гарантами Україна бачила тоді Велику Британію, Китай, США, Туреччину, Францію, Канаду, Італію, Польщу та Ізраїль. Деякі з них на той час уже дали попередню згоду.

У договорі, як пропонувала Україна, також має бути прописаний дієвий механізм взаємодії країн-гарантів. По суті, це може бути схоже на 5-ту статтю Статуту НАТО ("напад на одного члена альянсу рівнозначний нападу на весь альянс"), що умовно заміняло вступ нашої країни до Альянсу.

Майже два роки ніхто не згадував його основні тези, хоча вони не були секретними (всупереч оцінці WSJ).

Американські журналісти також забули написати, що влітку 2023 року ця тема знову виникла, але вже як грандіозна російська інформаційно-психологічна операція (ІПСО).

17 червня 2023 року під час зустрічі з кількома африканськими лідерами Путін представив документ, який, за його словами, був парафований керівником переговорної групи Києва. За його словами, проект складався з 18 пунктів із додатками, де вказано кількість військовослужбовців і бронетехніки, але в Києві "відкинули".

Але ми ж бачимо, що Україна наприкінці березня 2022 року була готова на достатні політичні компроміси, щоб припинилося кровопролиття (за умови схвалення договору на всеукраїнському референдумі).

І можна з упевненістю говорити, що договір не влаштовував тільки Кремль.

По-перше, у договорі нічого не йшлося про новий український уряд, який був би повністю підконтрольний Кремлю (одна з цілей російського вторгнення - повернення Януковича і воцаріння в Києві маріонеткової влади).

По-друге, для будь-якого автократа або диктатора українська умова "схвалити на референдумі" (якщо тільки це не референдум із заздалегідь готовим результатом) звучить як вирок.

По-третє, пропозиції української сторони були спрямовані на те, щоб РФ перестала бачити загрозу з боку України і НАТО, тобто виключити причину, яку Кремль назвав приводом для вторгнення.

І, по-четверте, той, хто справді хоче зупинити кровопролиття, той, щонайменше, на час переговорів зупиняє бойові дії, а, щонайбільше, виводить свої війська, демонструючи миролюбність.

Ось цього четвертого - найголовнішого чинника миру - Кремль не хотів.

Ба більше, підписання такого договору означало б, що Україна була, є і буде як незалежна держава. А це для рашистської федерації - неприпустимо.

Тому будь-які кривляння кремлівської пропаганди про те, що мирні переговори нібито зірвав візит тодішнього британського прем'єра Бориса Джонсона - абсолютна туфта.

Дипломатична демагогія про мир

Хоча президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган запропонував відновити переговори на початку цього тижня, будь-яка нова спроба досягти миру виглядає малоймовірною в найближчому майбутньому. Позиція України: вона не розпочне мирні переговори, поки Росія не виведе війська зі своєї території.

Нагадаємо, 30 вересня 2022 року Зеленський ввів у дію рішення РНБО, в якому говорилося про неможливість домовлятися з Володимиром Путіним і необхідність посилення обороноздатності України. Пізніше він пояснив, що Україна не погоджується на переговори, тому що заяви Путіна про бажання миру були нещирими.

Президент Володимир Зеленський переконаний, що припинення бойових дій лише дозволить Росії переозброїтися та краще атакувати Україну в майбутньому.

Більшість українських аналітиків вважають, що не може бути ніякого перемир'я. Наше завдання - створити професійну сильну армію, потужний ОПК, установити виробничі та комерційні зв'язки з основними виробниками зброї у світі та забезпечити умови свого захисту на тлі війни.

Ми за десять років війни маємо досвід підписання двох Мінських угод. І до чого це призвело?" - аргументують вони.

За прогнозами іноземних спецслужб, у РФ достатньо ресурсів, щоб воювати в Україні з нинішньою інтенсивністю ще щонайменше два роки.

Водночас фахівці Інституту вивчення війни (ISW) вважають, що з погляду оперативної доцільності Україна мала б перехопити ініціативу в російських загарбників, однак затримки з наданням західної допомоги відтерміновують зусилля Сил оборони України.

"Затримки з критично важливою допомогою змусять Україну ухвалювати складні рішення щодо розподілу ресурсів між майбутніми оперативно важливими контрнаступальними операціями та поточними українськими оборонними операціями проти російських нападників, які наразі утримують ініціативу", - зазначається в огляді ISW.

Як зазначають багато спостерігачів, Кремлю вигідно дотягнути до осені нинішнього року (а в ідеалі - до січня 2025 року) на паузі або в млявому режимі війни, бо у Штатах наближаються вибори президента.

25-го січня 2025 року новообраний президент США увійде в Овальний кабінет Білого Дому й офіційно обійме свою посаду.

У Кремлі не приховують сподівань, що цим президентом стане Трамп, який затято просуває т.зв. "припинення" війни.

- Відповідно, російському президенту дуже бажані "мирні переговори" для зволікання, - коментує для "Громади" політичний психолог Тетяна Віллард. - У Кремлі чекають - не дочекаються, коли Трамп знову стане президентом США і почне агресивний тиск на українську владу (припиняючи будь-яку підтримку) аж до повного краху зусиль України із захисту свого суверенітету й територій з тим, щоб окуповані українські землі лишилися російській стороні.

За такого розкладу бліда кремлівська "моль" могла б восторжествувати над усім світом: оголосити свою "перемогу над українським нацизмом" і "західною русофобією". А згодом, вступивши у військово-політичний союз із Китаєм, стати світовим гегемоном.

Однак тут криється найбільша небезпека для кожного з нас!

Втрата наших територій на користь РФ, без жодного сумніву, стимулює імперські амбіції Кремля і поверне його через пару-трійку років на новий виток війни з Україною.

Бо, як він сам каже: "такої країни немає і такого народу немає"

Такі особистості як нинішній президент РФ і його наближені розуміють тільки мову сили. Відчувши слабкість опонента, його добивають. Відчувши силу - з опонентом рахуються.

 

Втрата Україною територій показала б йому слабкість не тільки України, а й Заходу загалом.

Відповідно, рашисти знову прийдуть, щоб нас добити. Але це явно не наш вибір.

Читайте також:

Експертиза "Громади". Іранські "шахеди" проти американської ППО

Слідкуйте за нами в соціальних мережах та месенджерах:

Телеграм: https://t.me/gromada_group 

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti 

https://www.facebook.com/gromada.grp