Топ-ІПСО липня: скандальні інтерпретації результатів соціологічного опитування. Чи хочуть українці відмовитися від окупованих територій? І від чого це позбавить чи не позбавить Україну?

Утім, не він один. Це просто красномовний приклад, який авторка натрапила в суспільному обговоренні поточного воєнно-політичного моменту... Кілька місяців тому дещо подібне на емоціях озвучували й інші інтелектуали, громадські діячі та навіть деякі волонтери...

У тому, що ці люди щиро люблять Україну, їхня душа болить за Україну, мені сумніватися не доводиться. Проте...

ПІДГРУНТЯ.  Нагадаємо, що з травня 2022 року КМІС у своїх власних опитуваннях регулярно ставить запитання щодо готовності населення до територіальних поступок для якнайшвидшого досягнення миру та збереження незалежності. Востаннє КМІС публікував відповідні результати в грудні 2023 року.

Після цього соціологи повторно ставили запитання в лютому і травні 2024 року (важливо нагадати, що в травні опитування збіглося в часі із активними наступальними діями росіян на Харківщині).

Формулювання запитання звучить так:

«З яким з цих тверджень щодо можливих компромісів для досягнення миру з росією Ви згодні в більшій мірі?», а респондента просили обрати одне з двох таких тверджень (при цьому різним респондентам твердження зачитувалися в різному порядку для зниження ефекту порядку)

 

«Для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитися від деяких своїх територій»

 

«За жодних обставин Україна не має відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триватиме довше і будуть загрози збереженню незалежності»

В КМІС окремо підкреслюють, що перше твердження не містить в собі уточнення, які саме території можуть бути предметом поступок.

Також мова не йде про офіційне визнання належності певних територій до Росії (наприклад, частина людей готові відкласти визволення окремих територій на майбутнє у більш слушний для цього час, але наразі не визнавали офіційної належності до Росії).

Як звернули увагу в КМІС, також у жодному випадку перше твердження не є тотожним «миру на будь-яких умовах» чи тим більше готовності до капітуляції.

Чесно кажучи, виправдання з розряду так собі... Адже людина, якій ставлять запитання (та ще й у телефонному опитуванні), реагує на фразу «відмовитися від територій» і свою логіку спрямовує тільки на це, а не на те, що мали на увазі чи не мали на увазі соціологи.

Ймовірно, мета опитування - промацати ґрунт суспільних настроїв для того, щоб українська влада могла визначитися, як їй вчинити в умовах, коли суспільство явно втомилося від війни. Чи візьме наша влада ці результати до уваги, ми не знаємо.

Але те, що люди, професія яких далека від держуправління і політики узагалі, пишуть про це у своїх соцмережах, провокуючи сотні лайків, - уже свідчить про те, що це комусь потрібно.

Це вимірює, наскільки в цілому українці готові обговорювати можливі параметри миру в контексті питання контролю територій.

На графіку 1 наведені відповіді респондентів. У період з травня 2022 року до травня 2023 року ситуація була відносно стабільною: близько 8-10% респондентів були готовими на територіальні поступки, а абсолютна більшість – 82-87% – стабільно виступали проти жодних поступок. Після травня 2023 року простежується поступове зростання частки тих, хто готовий до територіальних поступок. Так, до кінця 2023 року готовність до поступок зросла до 19%, у лютому 2024 року – до 26%, у травні 2024 року – до 32%.

Частка тих, хто виступає проти жодних територіальних поступок, відповідно, стабільно знижувалися в зазначений період. Водночас попри все станом на травень 2024 року більшість українців – 55% – виступали проти жодних територіальних поступок.

Інтелектуал, який упродовж усієї повномасштабної агресії РФ продовжує мужньо працювати в прифронтовому мегаполісі, коментує ці дані так:

• до 32% відносяться ті, хто  2 з половиною роки воює, та поки ще живий,  а також  ті, хто вважає безповоротну втрату сотень тисяч людей більш трагічною, ніж втрату територій, які ми, доречі, вже втратили і перспектива повернення дуже туманна.

• 55% - це ура-патріоти, які не ризикують своїм життям або життям близьких. Які не цінують людське життя, як найвищу цінність в Світі. Яких мало чіпляє горе матерій, дружин та дітей загиблих.

Вплив на емоції людей, які не цікавляться ні геополітикою, ні дипломатією, ні навіть історичними аналогіями. Таких більшість! І не кожна працююча людина має можливість опановувати непрофільні для неї знання. Однак свою думку вона складає, виходячи зі своїх моральних імперативів: війна - це погано, мир - це добре, загибель кожної людини - незворотна трагедія.

Якщо ви піддалися емоціям, то вже не думаєте про те, хто в цій ситуації агресор, а хто - жертва, хто чинить геноцид, а хто - захищає свій народ і свій дім.

Ви вільно чи мимоволі зрівнюєте жертву й агресора в праві на досягнення миру. Психологи називають це «рефлексивним управлінням».

У тому, що все якраз навпаки! Ті, хто пережив втрату близьких, ті, хто втратив свою домівку, ті, хто усвідомив безповоротні втрати України в цій війні, навіть подумки не можуть допустити виправдання настільки підлої агресії та винагороди територіями за воєнні злочини.

А ті 55% - зовсім не «ура-патріоти» (це що за лайливе словосполучення таке під час війни, яка загрожує самому існуванню українського народу та його державності?).

Це якраз ті люди, які розуміють, що будь-яке перемир'я з рф без повного повернення окупованих територій -- це легалізація геноциду українців на окупованих рф територіях України. Та одночасно індульгенція на подальшу ескалацію такого геноциду.

Нещодавно вийшло розслідування британського центру CSIS про становище на окупованих територіях. Воно описується словом - «апартеїд». Коли є перший сорт жителів, що складається з російських військових, росіян, які переїхали на територію, і невеликого відсотка колаборантів, і є другий сорт з усіх інших.

Другий сорт використовують як живий щит. Застосовують викрадення, тортури і сексуальне насильство. Викрадених не включають у списки на обмін. Проводять етнічні чистки. Відбирають дітей. Жінок використовують як сексуальних рабинь. І все це на тлі безкарності першого сорту.

Підміна рамки поступитися територіями  на  припинення російсько-українського смертовбивства дає змогу скоювати злочини у всіх на очах і уникати відповідальності.

Це питання важливо ставити, коли читаєш будь-яку інформацію-судження (крім суто фактичної).

Напередодні саміту російський диктатор Володимир Путін виступив із викладенням своїх умов миру, які більше нагадують ультиматум Україні. Умови миру за версією Путіна: Україна повинна повністю вивести війська з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей і заявити про відмову від вступу в НАТО, проголосити нейтральний і без'ядерний статус.

Крім того, Путін вимагає міжнародного визнання анексії Росією Криму і чотирьох областей України Росією і Україною, а також скасування всіх введених проти Росії санкцій.

Думає собі громадянин: нехай уже забирає собі цей Донбас, а я мирно заживу... Так уже було з 2014 по 2022. І що??? Фактично віддали території, завдяки Мінським угодам. 

Графік 2. Готовність до територіальних поступок у регіональному вимірі. Цікаво, що в регіональному розрізі показники також змінилися рівномірно. Немає звичного поділу на захід-схід. Але це поки що ніхто не прокоментував.

Умиротворення агресора ні до чого не призводить, зверніть увагу на передісторію перед Другою світовою війною (хоча б простим способом пошуку в Гуглі)

Ну, віддали Гітлеру чеські області, ну нехай господарює в Австрії - все одно там більшість розмовляє німецькою... А потім Третій Рейх зжер понад 70 млн життів (загальна кількість загиблих у Другій світовій війні).

Це не регіональний конфлікт! РФ із Китаєм і своїми проксі переслідують далекосяжні геостратегічні цілі. У них немає місця українцям, білорусам, прибалтійським народам, полякам...

Кремлю для самоствердження і самовиправдання агресії потрібен новий бліцкриг на Київ, взяття Харкова та Одеси (попередньо зламати волю і волелюбність населення за допомогою подібних ІПСО).

Захід санкції не скасує, навіть у результаті перемир'я. Бо віри кремлівському режиму немає. Отже, під час перемир'я кремлівський режим вдосконалюватиме кооперацію з Китаєм, КНДР та Іраном, зміцнюватиме євразійський економічний ринок, тимчасово не витрачаючи ресурси на повільне просування в Україні.

Одночасно росіяни у гібридні способи намагаються розколювати ЄС, фінансуючи праві партії, режими на кшталт Орбана, вчиняючи диверсії в Європі, налаштовуючи виборців країн НАТО проти влади тощо.

У перспективі - коричнева чума світового масштабу.

З коментарів:

 

Мовляв, не стоїть питання «наскільки заспокоїться Путін цими територіями». Це, безумовно, важливо. Але справа в іншому. Багатьом серйозним людям і серйозним групам потрібне продовження війни. І ці групи вміло підтримують настрій масовки «воювати до переможного кінця»

 

Аргумент, який вбиває пересічного громадянина, що живе на зарплату або невеликий дохід від малого бізнесу, просто наповал! Це вже з опери про підступи світової закуліси.

А хто ж не увірував у її підступність?

Хто такі «серйозні люди» коментатори не уточнюють. Але тут російська ІПСО постає, як то кажуть, у всій своїй красі.

Якщо ці «серйозні люди» - російська верхівка і великий бізнес, то, таки так, їм вигідно продовження війни.

Усі свої бізнес-схеми і фінансові потоки вони вже переорієнтували на Євразію, імпортозаміщення або контрабанду з Європи і США високотехнологічної продукції. Вони так багато втратили, що в них єдиний шанс вижити - йти до «переможного» кінця в Україні. А раптом вийде? І українці капітулюють...

 То-то буде радості, а шок у цивілізованого світу такий, що, дивись, ЄС і НАТО розваляться, звільнивши ринки для російського і китайського «розгуляю».

Якщо це «серйозні люди» зі США та ЄС, то принаймні в Європі спочатку насторожилися, потім, дивлячись на воєнні злочини країни-терориста, жахнулися, і, схоже, взялися до перев'язнення та зміцнення своєї геополітичної єдності.

Якщо йдеться про українських «серйозних людей», то на перший погляд здається, що саме вони найбільше жадають припинення війни. Українському і великому, і малому бізнесу невигідна подальша руйнація інфраструктури, втеча капіталів і робочої сили за кордон, пряме знищення їхніх бізнесів, для багатьох із них - це справа всього життя.

Останні удари ракетами типу «іскандер» по Харкову припали на Фельдман Екопарк (вкотре!) і на будинок екс-віце-губернатора, відомого підприємця-благодійника і волонтера Юрія Сапронова. Прямим попаданням! Цікаво, чи не так? Попередили...

Це були прицільні удари! Мовляв, поки ще живі, закінчуйте опір...

З іншого боку, якщо Україна доб'ється переваги на полі бою: ЗСУ вийдуть бодай на кордони 2022 року, то вступ до ЄС і НАТО, а також західні кредити, інвестиції, допомога на відбудову забезпечать українському бізнесу доволі хороші преференції та перспективи.

У будь-якому разі - кращі, ніж під п'ятою агресора чи еміграції. Не випадково щороку в провідних країнах Європи проводяться форуми про відновлення України із запрошенням українських підприємців.

Яким має бути розмір ВПК? Де взяти стільки грошей? Які будуть санкції і як їх обходити? Який має бути мобілізаційний ресурс (і чи буде він) і як до цього поставляться громадяни? Чи буде підтримка серед мас у новому вторгненні?

 

- міркують такі коментатори.

Україна ж теж не буде сидіти склавши руки і теж буде готуватися. Мовляв, якщо рашисти принципово хочуть чогось досягти, то їм немає сенсу відкладати в довгий ящик. Тому вони не зупиняються зараз.

Але ми ж бачимо, що Кремль зазнав настільки великих втрат, особливо в техніці та піхоті, що ніяке імпортозаміщення, сірий імпорт і контрактники не встигають їх заповнювати.

Звичайно, уповільнене самогубство лобом об українські лінії оборони Путін може продовжувати як завгодно довго, але в цій війні на виснаження його життя не вистачить, щоб просуватися на 500-1000 метрів на... рік.

Європейські аналітики вже підрахували - для здійснення задуманого, переозброєння, підкорення України і подальшого просування на Європу Кремлю знадобиться перепочинок завдовжки 5-6 років.

А глава режиму збирається правити до 2036 року (як свідчить останнє експертне опитування «Системи").

За цей час Кремль сподівається зламати міжнародне право, зав'язавши гру без правил, змінити геополітичний баланс сил на користь Євразії (т. зв. «багатополярний світ»), підкорити Україну, народи Балтії і повернути вплив, як мінімум, у Східній Європі.

У результаті - кровопролиття триватиме...

 - Ми знову в ситуації, коли результати опитування можна трактувати або як «наполовину повну», або як «наполовину порожню» склянку.

Для коректного трактування обов’язково треба враховувати контекст. У травні, коли ми в черговий раз запитували про готовність до територіальних поступок, повномасштабне вторгнення тривало вже понад два роки, росіяни почали масштабний наступ на Харківщині, затримки з постачанням необхідної зброї продовжували мати місце, Україну намагалися розхитувати питанням про легітимність Президента, набув чинності Закон про мобілізацію тощо.

Тому те, що попри всі складнощі сучасних реалій більшість українців продовжують відкидати територіальні поступки, говорить, що склянка «наполовину повна». Безумовно, тривожні тренди є і на них необхідно виважено та конструктивно реагувати, але не варто і занадто драматизувати ситуацію.

Також важливо, що в контексті можливих «поступок» українці проти «миру на будь-яких умовах».

Хоча амбівалентність у поглядах українців і є (і це – цілком нормальна ситуація для демократичних суспільств), але вона не така разюча, як її намагаються представляти, і результати опитування показують гнучкість українців у рамках можливого діалогу.

Пріоритетною вимогою є безпека і дійсно переконливі гарантії. Якщо не буде переконливої безпекової конфігурації, українці не приймуть такий варіант. Сподіваємося, західні друзі України та інші «коментатори» будуть більш інтенсивно доповнювати свої гуманістичні заклики до миру реалістичними пропозиціями забезпечення справжньої безпеки українців від подальшої російської агресії.

Водночас нам, українцям, необхідно дотримуватися рамок цивілізованого діалогу всередині країни щодо можливих сценаріїв розвитку ситуації. Як показують результати опитування, ті, хто в цілому готовий до певних поступок, також хочуть відгородження від Росії, насправді ненавидять її і розуміють екзистенційність загрози.

 

Наразі у багатьох українців їх позиція ототожнюється із скандальними заявами деяких українських блогерів. Вочевидь, блогери із сумнівною репутацією та відсутньою експертністю не можуть бути голосом цих людей.

Ми в опитуваннях бачимо багато точок дотику та наявність спільного фундаменту для абсолютної більшості українців. Ми всі маємо вести спокійний діалог один із одним, обмінюватись аргументованими міркуваннями і зберігати єдність української громадянської нації.

Читайте також:

Пані, яка знає «тип Дональда Трампа», «підриває» Америку, Трамп готовий її засудити... (карикатури)