Фото автора
У мене є фото з Ігорем Калинцем. Був якось на черговому форумі видавців у Львові.
Давно то було, важко пригадати рік. Здається, був то 2019 чи то 2020, точно вже не скажу. Щоб знайти цю спільну з відомим митцем світлину, поетом і прозаїком фотографію, довелося покопатися в пам'яті. Копати город фотоспоминів у Фейсбуці у різні роки. Гортати повзунок у розділі "Світлини" все нижче й нижче. Згадувати й згадувати про таку вікопомну стрічу. А цих світлин маю тисячі. Всі вони пропливають, кожна зі своїм емоційним зачепом.
Випадково потрапив на одну з подій форуму. Там був присутній цей видатний чоловік. Така вдача буває раз у житті, cаме такі короткотривалі зустрічі надважливі, бентежні, надовго залишаються в серці. Вони якось несподівано виринають раз на всеньке життє. Про них бодай раз та й хочеться сердечно згадати. Хоч згадка ця вже буде після відходу в засвіти відважного й незламного борця за свободу у XX столітті.
Колись в одному з інтерв’ю для львівської газети він так описав Майдан:
Гордий, що Україна породила таке масове повстання народу, що маємо героїв, які ризикують своїм життям, ідуть на смерть. Вони — жертовні діти України. І ми свого часу жертвували усім, хоч і знали, що нас чекають ув'язнення чи ще гірша участь. Багато людей не повернулося із заслань. Згадаймо Валерія Марченка, Василя Стуса, Олексу Тихого… Зараз є надія, що ми ще можемо боротися за свою повноцінну незалежність.».
Ці слова можна сміливо припасувати й до нашого часу, коли Україна на полі бою нищить російських окупантів, виборює Перемогу й мир для всього світу.
На події пан Ігор вирізнявся з усіх глядачів та слухачів. Його погляд сконцентрований, мова чітка, думки ясні. Не кожен у свої 80 років може так чітко мислити, викладати думки. Козацькі вуса, внутрішня інтелігентність, виваженість думок і поглядів, і світлий промінь доброти й щирості до співрозмовника. Ще з перших хвилин знайомства виникало усвідомлення величі цієї особистості.
Згадав, що це була презентація книжки форумного автора. Представлення книжки відбувалося в Народному музеї Тараса Шевченка, який знаходиться на території Львівського Палацу мистецтв. У музеї сучасного мистецтва проходять виступи бандуристів, читання Кобзаревої поезії дітьми, виставки сучасних художників, різножанрові й різноформатні заходи. Мою увагу привернув клаптик паперу з дрібнюсінькими літерами – це один з артефактів музею на той час. Літери були настільки дрібні, що годі було там щось прочитати, тільки вдивляєшся у ті мікроскопічні закарлючки. Пан Ігор розповідав про в’язнів таборів, які писали на тих клаптиках паперу вірші, статті, мемуари. Потім намагалися ці папіруси передати на волю, щоб рідні могли розшифрувати творчість дисидентів і ознайомити з цими творами ширше коло читачів. Громада на зовні мала знати про буття в’язнів Кремля, ось такі клаптики паперу давали бодай якусь інформацію про українських титанів духу.
Саме в цьому і є велич таких постатей, як Ігор Калинець. Вони писали, коли це було заборонено, і читали, коли не мали на це права. Їхнє письмо — це акт спротиву системі, яка їх не зламала.
Звичайно, у добу цифрових технологій важко уявити, що єдиною формою зв’язку з волею були оці крихітні папірці. Є люди, котрі геть забули про ручку, взагалі про писання рукою, виведення літер на папері. На той же час, у тих обставинах це була єдина форма зв’язку зі світом поза межами замкнутого простору тюрем і таборів. Єдиноможлива і то не надто безпечна для самих дисидентів форма передачі інформації у вільний світ. Ця сторінка історії неймовірно захоплює, вона розповідає про безмежну силу духу, стійкість під час тотальних утисків українства, гоніння на інодумців і як ці сталеві особисті опиралися машині зла, іменованій радянською каральною системою.
Соромно мені зізнатися, та жодного разу до моїх рук не потрапляла книжка Ігоря Калинця. Читав тільки вірші на вебсайтах. На виправдання свого філологічного гріха скажу, що не так багатенько в нас, на жаль, видавали твори львівської легенди.
Видавали твори митця, дяка їм велика за це, маловідомі видавництва. Багато ранніх видань непросто знайти в паперовому варіанті. Такі видання зберігаються лише у фондах бібліотек, приватних книгозбірнях. 25 років тому вийшла збірка «Ці квіти нестерпні. Малий поетичний зільник», написані одним із найбільших національних поетів сьогодення Ігорем Калинцем під час перебування у пермських політичних таборах та забайкальського заслання. Тоді поезію пана Калинця надрукували у видавництві “Факт”, якого вже не існує. У 2011 році побачила світ збірочка “Тут ангели чудяться” на 24 сторінки. Добре ілюстрована книжечка для дітей побачила світ завдяки видавництву “Колесо”.
Десь так із 2015 року лауреатом численних літературно-мистецьких премій, почесним доктором Львівського національного університету імені Івана Франка зацікавилися й великі видавці. Почали виходити твори для дітей: “Сімейка” (2015 рік), “Данка і карк” (2018 рік), “Пан Ніхто” (2021 рік) у Видавництві Старого Лева. Великий том поезій побачив світ у Видавництві Івана Малковича: книжка “Великий герб” за 2016 рік. Всі вони є у вільному продажі в Інтернет-магазинах.
Ці книги — віхи розвитку митця й представлення авторських робіт читачеві. Їх справді не так уже й багато, та кожна з них – перлинка. Вони зберігають голос людини, яка не зламалася в системі, яка несла поетичне слово через морок.
Мені приємно, тішуся тому, що колись мав таку нагоду дотикнутися до справжньої легенди, до львівського й всеукраїнського героя-митця, до людини взірцевої, з якої можна брати приклад, про яку можна розповідати дітям і їм же читати його віршовані твори.
Слідкуйте за нами у соціальних мережах:
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз