Збірка “Та, хто чекає” Ксенії Нестеренко. Фото автора
70x100/64 – саме таким є формат цієї малюсінької книжечки. Хтось іменує такий формат видання метеликом, хтось рече його мініатюрним виданнячком. Вміщується воно у мою богатирську долоню. Компактно може розміститися в кишені, чи навіть можна покласти його в барсетку. Зручно й комфортно носити, десь читати в метро, тролейбусі, автобусі, маршрутці. Що є дуже добре. І, власне, це поетичне видання розпочалося для мене зі знайомства із авторкою.
Колись я робив мистецький захід у арт-просторі в Солом’янському районі місті Києва. На цей захід покликав знайомих поетів і митців. Тоді я презентував своє видання “Селфгарм” – це коли підлітки шкодять самі собі. Ріжуть вени, викидаються з вікна, гризуть нігті, видирають волосся тощо. Насправді, це складна психологічна проблема, яка потребує уваги батьків, педагогів, психологів, словом усього суспільства. Першого тиражу вже нема. Отже, ця проблематика потребує дальшого висвітлення в ЗМІ, популяризації серед широких верств населення.
На тій події відбулася не тільки презентація книги. Поети читали вірші, гуртом ми збирали кошти на мавік для ЗСУ. Поети – це люди не багаті, тож зібрали ми тисячу-другу гривень й надіслали волонтерам. А ще представили творіння юної художниці Софії Свободи, саме її ілюстрації знаходяться в моїй книзі. Сама авторка ще дуже юна, проте роботи її вже мають нагороди різних престижних конкурсів. Дуже приємно працювати з такими юними талантами.
Отже, до чого я веду? Саме там я зазнайомився із Ксенією Нестеренко. В минулому успішна бізнес-вумен, а в теперішньому часі – активна волонтерка й поетка вразила мене щирістю своїх рядків. Всім відомий факт: війна змінила багатьох людей. Змінила вона й пані Ксенію. Вона почала активно волонтерити, допомагати нашому славному війську, таким чином потрапила в поле мого зору, а її книжечка в оптику мого письма.
Основним мотивом її збірки “Та, хто чекає” (думаю, що доречніше було б сказати “Та, яка чекає”) – є плекання нашої довгожданої Перемоги й невидимий зв’язок між авторкою, яка вособлює весь жіночий рід, і бійцями на фронті. Кожна сім’я, яка відпустила на криваву бойню свого сина, брата, батька, дідуся чекає його повернення живим і неушкодженим. Цей мотив туги за рідною душею й прощання з близькою серцю людиною передається чи не в кожному вірші. Ось це чекання нових вісточок із фронту, нових повідомлень навіть дуже простих у своїй формі та у своєму змістові, cаме воно є фундаментом в цій збірці. Війна поділила життя на до і після.
До повномасштабного вторгнення було ось так: “щастя…було так близько//було зі мною…//ходило в маркет гуляло в лісі//гойдало хвою//для мене ранок//відкривало добрим словом//і шепотіло ніжно//те магічне дієслово…//щастя…таке маленьке…//таке безмежне//будує замки цілує в ліжку//стирає межі//щастя…у листі жовтому//в падінні з клена//в єднанні образів і в дивній магії//скульптур Родена//воно у диханні твоєму і моєму//в теплі каміну//що заколисує таємно//у прохолоді рук твоїх//які лікують//в такій самій усмішці//яку тамують…//щастя…таке мінливе…//воно повсюди//якщо дозволиш воно постійно//з тобою буде”.
А після ось так: “я завжди буду поруч із тобою//під зорями//вві сні//на полі бою…набої подавати буду при потребі//чи мило посміхатись//коли треба…//я поруч буду коли буде гірко//а в темряві лісів я стану зіркою//я буду гріти у холоднім полі//із серцем повним щирої любові//ти знаєш що я просто буду поряд//і ти долаєш страх і віриш в долю//яскраво бачиш як тебе чекаю//і ти повернешся тобі я обіцяю!”
У цих емоційних гойдалках між початком повітряної тривоги і її закінченням, між розставаннями близьких й руйнуваннями їх жител, між довгим чеканням відповіді з фронту й зниклими безвісти людьми, які мали б цю відповідь надіслати адресанту, між цими всіма бідами варто на мить зупинитись і поринути в зовсім інший світ. Саме світ поезії є тим світом, який здатен допомогти людині перенестись у інші світи, простори, галактики та й відволіктися від трагічної дійсності буття.
Слідкуйте за нами в соціальних мережах!
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз