Хроніки окупації та спротиву: перші місяці війни

Нескінченно можна розповідати історії українців, обпалених цією безглуздою й жорстокою війною. Не писав про неї й тому, що в книзі “Хроніки окупації і спротиву: перші місяці війни” є і моє оповідання про загиблого волонтера Олексія Антонова. Та не тільки про нього. Ще про військовослужбовця ТРО ЗСУ Богдана Стефанишина, посмертно нагородженого орденом “За мужність” III ступеня, волонтерки Анастасії Тагірової. Надто важко на душі, коли відходять близькі й світлі люди, з якими особисто знався, волонтерив, розвозив харчі по блок-постах для ТРО, медикаменти для поранених військових, готував індивідуальні аптечки для різних бойових підрозділів ЗСУ. Ще про багатьох загиблих тут розказано, але і про живих сказано також. Саме цей факт поселяє в серці надію на нашу Перемогу й мир на всіх українській землі.

Цінність видання у фіксуванні перших досвідів і рефлексій війни. З цим завданням книга справляється на всі 100 відсотків. 26 авторів написали власні переживання тих страшних початків війни. 

Хто ці автори? Тут дуже різномаста тусовка: від популярного письменника Василя Шкляра з його уривком із повісті “Чорне сонце” до невідомих мені авторів. Уперше чую про Петра Гайворонського (“Війна: день перший”), Наталку Ткаченко та її прозові твори,  Ірину Удоденко (“Відчай і віра”), Григорія Цимбалюка (“Від лютого до літа”), Василя Чепурного (“Сім днів широкої війни”), Володимира Коскіна (“Ірпінь, 24 лютого і наступні дні”), Інессу Доленик (“Тільки якщо ти захочеш”), Олександра Сушка (“Лейтенант”) та інших.     

Несподіванкою став перший текст про війну авторства Юлії Бережко-Камінської “Причастя”. Ще коли тільки побачив ім’я та прізвище, подумалося, що читатиму вірші. Але ніт, пані Юля постала для мене в новій іпостасі прозаїкині. Чуттєва, ритмічна, нервовострунна поезія в прозі авторки занурює читальника в атмосферу звикання до чужого міста, до локацій братньої Польщі. Саме поляки першими простягнули руку допомоги українцям, братній польський народ став опертям для тисяч, сотень тисяч українців, які втікали від війни на захід до Європи. За це їм велика подяка, без польської військової й гуманітарної допомоги Україна довго не встояла б.

Ще один автор, якого знаю особисто – це Олександр Вільчинський із Тернопільщини.  Романіст Олександр Вільчинський у короткій мініатюрі змальовує нам героїчну боротьбу покоління його родини проти москаля. Його покійний брат Ярослав, десантник і керівник загону спецпризначення ГУР МОУ, його сини Павло та Іван, двоюрідний брат Вітя. Зрештою, і він сам стає на прю з російськими окупантами. Це героїчна родина, яка боронить Україну проти ворога, це віддані своїй неньці сини. І сам Олександр Вільчинський нюхав порох "на дачах" під Авдіївкою, і після цього народилися твори, які заслуговують на читацьку увагу.

З Наталією Попко познайомився віртуально у 2022 році. Це сталося під час реалізації мною проєкту “Досвід війни: українські голоси”, профінансованого Британською радою в Україні. Важливим є свідчення пані Наталі про рідний Маріуполь. На цих двох сторінках її розповіді можна багато дізнатися про окупацію й знищення українського Маріуполя. Для всіх маріупольців їх рідне місто назавжди залишиться українським, попри те, що зараз там владарюють темні путінські сили. 

Ще одним відкриттям стали документальні історії новокаховчанки Яни Малиги –  “Блок-пости окупантів”. Ці історії є не тільки документом доби, в яких авторка розкриває наслідки окупації Херсонщини, а й стали вони матеріалом для сценічного втілення. У 2023 році в Київському державному будинку художньої й технічної творчості вийшла вистава “Херсонські історії порятунку” в режисурі Ірини Климовських-Боровської. Через два роки у Видавничій майстерні YAR побачила світ дебютна книга поезій пані Яни “Малюй собі мрії”.

Театральна актриса й продюсерка Єлизавета Красніченко в розповіді “Ми знаємо ціну свободи” написала про свого загиблого хлопця Сергія в Тошківці, який був музикантом і художником. Журналіст Олександр Гунько написав про обставини свого полону. Богдана Гайворонська задокументувала в щоденнику воєнні дії в Ірпені, Сергій Куліда подав уривок із документальної книги “Буча: розстріляна весна”. Український журналіст, головний редактор газети “Донеччина”, відповідальний за випуск тижневика “Слово Просвіти” Ігор Зоц написав про земляків із Донбасу, які долучилися до лав ЗСУ або ТРО. З керівником видавничого проєкту Віталієм Зарицьким побував на презентації книги Валентина Мойсеєнка, який докладно описав окупацію рашистами Бородянки…

Вкінці попереднього абзацу свідомо поставив трикрапку. Цих історій геть сила-силенна. Не тільки ці 26 авторів написали про перші місяці війни, таких авторів багато з усієї України. Подібних видань має бути багацько, адже ми не маємо права забувати злочини фюрера Путіна та його орди на українських землях. Фіксація російських злочинів на папері – дуже важливий елемент пам’яті для майбутніх поколінь дітей, педагогів, митців, бібліотекарів, видавців тощо.

Наостанок скажу: цю літературну банду відомих і маловідомих імен під однією обкладинкою зібрав голова НСПУ Михайло Сидоржевський. 

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:

Телеграм Фейсбук Інстаграм