Метафора ідеального світу

“Незірване яблуко” — це метафора ідеального світу, того первозданного Всесвіту, який людство втратило після гріхопадіння. У цій символічній конструкції ще немає відкушеного Євою плоду, немає відчуття провини й сорому за пізнання добра і зла. Незірване яблуко залишається у зв’язку зі своїм Творцем — Господом Богом — і водночас з матінкою-землею, що живить його соками й береже від тління.

Зірване ж яблуко стає беззахисним перед усіма напастями світу. І найбільша небезпека для нього — зовсім не птахи й не гниття. Найстрашнішою загрозою стає людина. Та попри це залишається надія: якщо всередині яблука є любов, то його зерня проросте в людині добрим плодом.

Такі думки охопили мене під час читання збірки Світлани Шиголєвої “Незірване яблуко”. Поетеса з Харкова, що виступає під псевдонімом Тіна Світлячок, видала цю невеличку книжечку у м’якій обкладинці в першій українській столиці. Авторка пише поезію, виконує власні пісні, перекладає з англійської та волонтерить.

Упродовж збірки лірична героїня постійно шукає себе. Її мандри сенсами буття й кохання ведуть до всього справжнього, незамуленого повсякденням і нашаруваннями сучасності. Це — спроба повернутися до раю, до місця тепла, добра й любові.

Цю ідею підтверджує вірш зі сторінки 14:

А птахи відлітають! Немає жалю анітрохи.

Відростила я крила за спиною — ох і дієві!

Повертаюсь до раю, де ніжні метелики порхають,

де кохання — це й досі

незірване

яблуко

Єви.

Усі вірші йдуть без назв — їх замінюють перші рядки. Кожна поезія займає одну сторінку, не переходячи на наступну. Поетеса висловлюється ємко й концентровано, спрямовуючи творчу енергію в лаконічні образи.

Поруч із біблійною символікою важливе місце займає концепт кохання, який переплітається з образами сезонів.

Літо:

– «Під пахощами лип не встояв липень…» (с.8)

– «Плакала у ніч нестерпно…» (с.9)

Осінь:

– «Вересневі думки не застуджені…» (с.13)

– «Осінь втрачає свої прикраси…» (с.15)

Зима:

– «За вікнами грудень…» (с.19)

– «А завтра була зима…» (с.20)

Весна:

– «У весни зелені очі…» (с.30)

– «Злітає сум з осяяних дерев…» (с.31)

Після кожного твору подано декоративний елемент: квіти, птахи, нічне небо, метелик — усе це додає віршам додаткового емоційного кольору.

Збірка не поділена на розділи, але помітно три основні напрямки: пейзажна лірика, інтимна лірика й тексти про війну. Уже 11 років ми не можемо позбутися російських ракет і дронів, які нищать нашу землю. росія знов і знов занурює нас у морок, відкидаючи на десятиліття назад. Єдині сили, що дають надію — це українські військові та волонтери.

Особливо промовистий експериментальний вірш, де всі слова починаються на літеру “в”. Завершальне слово звучить як наказ і обіцянка:

Вернешся! Вірю…

Вологі вії.

Візьми вогник віри

в війну.

Витримаємо! (с. 28)

Символом збірки виступає яблуко, у корені якого пульсує серце. Нехай цей солодкий плід поезії Світлани Шиголєвої проростатиме у серцях читачів.

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:  

Телеграм Фейсбук Інстаграм