Щоб ти не робилА, суспільство обов’язково прив’яже тебе до якогось мужчини: Світлої пам’яті Світлани Олешко присвячується

Кілька днів тому культурна спільнота України оплакувала передчасний відхід у засвіти відомої харківської режисерки Світлани Олешко.

Ця жінка була видатною постаттю в театральних і музичних колах, дехто вважав її внесок у розвиток театру в сучасній Україні співрозмірним до внеску Леся Курбаса на початку 20-го сторіччя та його «Березолю».

30 років тому Олешко спільно з однодумцями створила та очолила театр «Арабески», навколо якого об’єднувалися «незручні» незалежні українські митці Харкова. На сцені цього театру ставили п’єси по Симоненку, Хвильовому, повертали українцям  поезію авторів Розстріляного відродження та дисидентів, говорили про Шевельова та Юру Зойфера тощо.

Друзі і колеги, вшановуючи її пам’ять у соцмережах, називають «Арабески» «осереддям того захопливого Харкова».

Як режисерка Світлана Олешко поставила не одну новаторську п’єсу.

У 2021 році вона брала участь у конкурсі на посаду керівника харківського театру (на той час) ім. Пушкіна, але, звісно, не пройшла!

Переїхавши з початком повномасштабного вторгнення до Польщі, Світлана Олешко продовжувала ставити спектаклі про Україну в Театрі Польському у Варшаві. Один з її спектаклів мав назву «Харків! Харків!»

Режисерка  мріяла про створення в Україні  Інституту театру — такі є у Німеччині та Польщі.

За свої 51 рік вона зробила багато, а могла зробити ще більше, але разом з цим вона не має навіть сторінки у Вікіпедії! Згадка про неї є лише на сторінці Сергія Жадана — там десь унизу, де — про особисте життя. Адже Світлана Олешко була його першою дружиною.

Дідько, це якесь постійне дежавю: щоб ти не робилА, суспільство обов’язково прив’яже тебе до якогось мужчини. Будь то твій батько, чоловік, коханець, колишній…. Або пам'ятник, за яким тебе поховають.

Я можу представити, скільки редакторів та редакторок били себе по руках, щоби не винести в заголовок імена чоловіків режисерки. Але багато хто й не заморочувався. Бо прізвища «Жадан» і «Барбара» притягнуть більше переглядів (принаймні, харків’ян), ніж «Олешко», тож чому цим не скористатися?

Але найбільш обурливим для мене виявився оцей заголовок: «Померла дружина Міська Барбари та колишня Сергія Жадана». 

Все! Без фото та імені — воно винесене навіть не в лід, а лише в другий абзац і після реклами. 

Разом з тим театр «Арабески» ставив м’юзикли «по Жадану» задовго до того, як він став найбільш перекладеним на іноземні мови письменником та номінантом на Нобеля.

Театр «Арабески» продюсував альбоми гурту «Мертвий півень», коли до трупи долучився його вокаліст Місько Барбара, переїхавши зі Львова до Харкова (зауважте — не навпаки!). Це було ще 2008 року.

Та й загалом, якби Світлана Олешко була посередністю, не могла б вона зацікавити цих, направду, видатних митців та підтримувати їх у творчості.

То чому ж хоча б у некролозі по цій непересічній харків’янці ми не можемо спробувати говорити саме про неї, а не про її чоловіків?!

І наостанок.

За останні пів року громадські активісти «Деколонізація.Україна» кілька разів порушували питання про необхідність присвоєння імені Міська Барбари одній із вулиць Харкова. Он навіть В'ятрович долучився!

Маю іншу пропозицію: назвати вулицю ім’ям Світлани Олешко.

Впевнена – вона на це заслужила!