Спогади про майбутнє

У 2016 році під час прес-туру я разом зі своїми колегами побував у Вроцлаві – місті, яке на цілий рік став культурною столицею Європи. Тоді Вроцлав жив не гучними гаслами, а живою справжньою культурою: виставками, розмовами, зустрічами, вуличною музикою, відчуттям спільної причетності. Саме там у мене вперше виникло почуття: адже Одеса – за духом, з історії, по людях – давно готова до такої розмови з Європою, щоб стати учасником програми European Capital of Culture.

Зараз я знову гадаю про це. І мені хочеться, щоб ця ідея перестала бути лише моєю. Щоб вона почала жити між нами - одеситами, друзями Одеси, людьми з різних країн, для яких культура важливіша за межі. Одеса напрочуд космополітична. У ній так багато голосів, інтонацій і традицій, що, здається, кожна людина – де б вона не жила – може придумати свій власний проект, який би зв'язав Чорноморську Перлину з культурою його міста чи країни.

Нещодавно я зважився зробити перший крок і опублікував статтю на цю тему в «Вечірній Одесі». Серед них яскраві, мислячі творчі одесити, з якими можна не просто мріяти, а пробувати щось робити разом. З'явилися й розмови у тому, хто міг би взяти він роль координатора цього руху.Я не знаю, чим це закінчиться. Але я знаю одне: без розмови, без обміну ідеями, без довіри між друзями нічого не починається. Тому я пишу вам не як автор проекту, а як людина, якій важлива ваша думка, ваше бачення, ваша участь.А далі... побачимо.

ОДЕСА ГІДНА ПОКАЗАТИ ЄВРОПІ: КУЛЬТУРА СИЛЬНІША ВІЙНИ

Днями мені зателефонував один із американських друзів і повідомив, що до них дійшли чутки про перейменування Одеси на Хаджибей. Я навіть здивувався і відповів, що це черговий одеський жарт. Проте його слова знову змусили мене замислитися над процесами, які сьогодні відбуваються в нашому місті: про перейменування вулиць, про долю пам'ятників, про переосмислення минулого. 

І природно постає питання: наскільки подібні тенденції можуть вплинути на історію та культурну ідентичність Південної Пальміри? І чи потрібно задаватися такими питаннями у розпал війни, коли над нашими головами по кілька разів на день пролітають дрони, а від ударів ракет та бомб гинуть люди та руйнуються будинки, у тому числі й об'єкти культури світового значення? Причому інтенсивність цих ударів з кожним днем ​​зростає. Варто подумати також і над тим, чому російський диктатор періодично повторює своє бажання відродити Новоросію, вважаючи Одесу її центром.

200 РОКІВ У ПРОЦЕСІ РУСИФІКАЦІЇ 

Для сьогоднішнього глави Кремля, як і для всієї радянської системи, образ Одеси протягом більш як двох століть її існування сприймався як регіональна частка російської цивілізації. Хоча насправді історію, культуру та ідентичність Чорноморської Перлини формувало значно більше переплетення впливів італійської, французької, грецької, єврейської, німецької, болгарської, албанської, румунської, польської, молдавської та насамперед української діаспор. Досить сказати, що наприкінці ХІХ століття на території Одеської та Херсонської губерній українці становили більшість населення, і їхня чисельність перевищувала 700 тисяч осіб.

Однак, це реальне історичне минуле ретельно перелося з пам'яті одеситів, та й мабуть усієї країни, спочатку в імперський період, а потім і за Радянської влади. Але з початком війни ця теза про російську ідентичність Одеси стала потужним інструментом російської пропаганди, ще однією спробою виправдання російської агресії. Тому можна говорити про те, що Одеса зараз бореться на два фронти: допомагаючи ЗСУ на передових лініях оборони та викриваючи імперські претензії росії на культурне та інтелектуальне багатство розвиток Південної Пальміри. 

Саме Одеса сьогодні знаходиться на передньому рубежі війни пам'яті, яку веде путінський режим. Цей наратив, як наголошувалося в деяких публікаціях у західній пресі, не просто пережиток минулого; він став інструментом сучасної війни, не менш ефективним, ніж ракети чи танки.У чому виявляється ця «ефективність» пропагандистської війни? Насамперед у реакції багатьох одеситів, особливо творчої інтелігенції, на забивання дошками пам'ятника Пушкіну, виключення з репертуарів одеських театрів музики Чайковського та Рахманінова, Мусоргського та Глінки і навіть опери «Маскарад» вірменина Хачатуряна, лібретто якої написано за твором Лермонтова.

Можна заперечити, що треба було б просто ігнорувати російські наративи і не давати російській пропаганді приводів для розмов у ЗМІ про те, що в Одесі вживають дій із забуття досягнень світової культури, які мають російське коріння.Але з іншого боку, це припущення дуже наївне. Імперська політика у спотворенні справжньої історії Одеси тривала понад двісті років, а в ході війни вона набула додаткової сили та витонченості. Війна величезною мірою загострила цю проблему та яскраво висвітлила політику Москви у її прагненні зробити Україну своїм придатком, у тому числі й у галузі культури.

Тому зараз, як ніколи перед Одесою та одеситами, стоїть завдання інтелектуального опору, нав'язаної нам пропаганди. Більше того, треба сказати, що саме Одеса своїм творчим потенціалом великою мірою створювала російську культуру.Досить пригадати імена Ісаака Бабеля, Юрія Олеші, Валентина Катаєва, Едуарда Багрицького, Віри Інбер, Ільфа та Петрова, Михайла Жванецького, Леоніда Гайдая, а також багатьох викладачів та випускників Одеської консерваторії, які отримали потужний старт та унікальну атмосферу кар'єри Одеси. Усі вони стали ключовими постатями у російській та радянській культурі.

Усі ми сподіваємося, що рано чи пізніше війна закінчиться. Але й після укладання мирного договору можна бути впевненим у тому, що росія не припинить продовження свого наративу про міф, що Одеса зі своїм мисленням, гумором, музикою та навіть кулінарією завжди була російським містом. Що робити, щоб раз і назавжди довести усьому світові, що Одеса є та буде українським містом? Які кроки необхідно робити Одесі та одеситам після двохсотрічної русифікації? Подумавши, я знайшов для себе відповідь - і вона пов'язана з моєю поїздкою до польського Вроцлава у 2016 році, коли це місто отримало статус «Європейська столиця культури» в рамках проекту European Capital of Culture. 

СПОЧАТКУ БУЛА ТІЛЬКИ ІДЕЯ

Під час зустрічей із оргкомітетом «Вроцлав-2016», міською владою та українськими дипломатами нам вдалося дізнатися передісторію висування міста на здобуття цього почесного титулу. У середині 1990-х Вроцлав був досить сірим та нудним шахтарським містечком. Саме тоді мер Богдан Здроєвський запропонував використати культуру як головний ресурс модернізації регіону. Ідею підтримала творча еліта та самі жителі. Потім – багаторічна підготовка, посилена громадськими ініціативами, і 2011 року Вроцлав отримав офіційне «добро» на проведення культурної програми 2016 року.

За п'ять років на інфраструктуру, культурні установи та громадські простори було виділено понад 70 млн. євро, дві третини з яких надійшли з Євросоюзу та національного бюджету. Ми стежили за подіями у Вроцлаві вже після повернення до Одеси. Протягом усього 2016 року там пройшли сотні заходів: фестивалі, літературні форуми, вистави, виставки, кінопокази, концерти класичної та сучасної музики. Найкращі художники, письменники, музиканти та архітектори Європи приїжджали туди, перетворюючи місто на величезну відкритої сцени. 

НЕ ЗНАЙШЛОСЯ СТРАТЕГА В РІДНОМУ МІСТІ

Вроцлавські фахівці також звернули нашу увагу на те, що 2024 року Євросоюз планує надати статус «Культурної столиці Європи» одному з українських міст. Ця інформація лягла в основу моєї наступної статті в одеських ЗМІ, де я доводив, що Одесі цілком під силу претендувати на перемогу в цьому престижному конкурсі, який може дати колосальний поштовх розвитку нашого міста та всього регіону! Звичайно, конкурентів більш ніж достатньо, серед яких виділяються Київ та Львів. 

Але разом з тим я звертав увагу на те, що у цій суперечці, яку вирішуватимуть європейські фахівці у Брюсселі, а не столичні чиновники в Києві, Південна Пальміра має низку переваг. Я доводив, що наше місто зі своїми більш ніж 200-річними традиціями в культурі та мистецтві, світовими досягненнями у творчій діяльності, підтримкою одеситів у всьому світі, космополітичним і гостинним характером своїх мешканців, наявністю провідних фахівців у сфері організації культурних заходів, значною кількістю театрів і концертних майданчиків. років із блиском та невгамовною фантазією продемонструвати Європі культуру та мистецтво Одеси.

І що ж із цієї ідеї та подальшої публікації у ЗМІ вийшло? Коли я порушив цю тему у розмові з одним із керівників культурної сфери Одеської міськради, почув відверту відповідь: 

Припустимо, ми отримаємо цей статус за кілька років. Ми вкладемо сили, почнемо масштабну підготовку… Але вони приноситимуть плоди вже за наступної влади. Нам це не підходить. Є більш термінові проблеми».

ПІДТРИМАЄ ОДЕСИТІВ ЄВРОСОЮЗ І UNESCO

Майже десять років минуло після мого відрядження до Вроцлава. Тоді мені здавалося очевидним те, що Одеса, її історія, дух та культурне різноманіття цілком відповідають європейському рівню. А що зараз? Наскільки змінилася ситуація з нашою «європейськістю» за минулі роки? 

Світ змінився. Україна змінилася. Змінилася і Одеса - але не на краще: сьогодні вона переживає ракетні удари, втрату культурних об'єктів, загрозу своєму історичному центру. Водночас виникло те, чого раніше не було: потужна хвиля міжнародної солідарності та увага Європи до збереження української культурної спадщини. Тому саме зараз у Одеси з'явилося вікно можливостей, яке не можна упустити.Ініціатива щодо висування Одеси для участі у програмі «Культурна столиця Європи» має реальну міжнародну допомогу. 

Європейський Союз вже офіційно оголосив про розгортання інструментів підтримки для українського культурного та креативного сектору. На платформі European Commission – “European support to Ukraine's cultural and creative sectors” зазначено, що ЄС мобілізує спеціальні гранти, програми Creative Europe та експертну допомогу для міст України, які демонструють високий культурний потенціал.Не менш важливу роль відіграє ЮНЕСКО, яке вже впроваджує комплексні заходи на підтримку культурного життя та спадщини Одеси. 

У публікації «Ukraine: UNESCO supports Odesa's heritage and cultural life» організація підтверджує фінансування, технічну допомогу та програмні рішення для збереження та розвитку культурного середовища міста. ЮНЕСКО наголошує, що Одеса – один із ключових центрів, де міжнародні партнери готові розширювати свою участь.Додатково ініціатива Team Europe for Cultural Heritage in Ukraine демонструє готовність ЄС та держав-членів не лише боронити, а й системно відновлювати українську культурну інфраструктуру. Це дає Одесі реальні підстави розраховувати на підтримку європейських інституцій у разі висування міста статусом «Культурної столиці Європи».

Можна говорити про те, що Одеса стала символом стійкості, відкритості та гуманістичного духу та увійшла до кола міст, яким Європа готова допомагати. Символіка сьогоднішніх обставин цілком зрозуміла: сприяння місту, яке зберегло культуру у вогні війни, означає підтримку самої ідеї Європи. Чорноморська перлина сьогодні саме таке місто, тому війна в цьому контексті є не перешкодою, а аргументом для присвоєння Одесі статусу «Культурної столиці Європи». 

До цього можна додати й те, що Одеса за минулі десять років досягла ще більших підстав для участі в програмі European Capital of Culture. Наш історичний центр внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; місто визнане ЮНЕСКО «творчим містом літератури», Одеський театр опери та балету, кінофестивалі, музеї та театри давно перебувають у міжнародному культурному обороті.Для повноти картини слід назвати ще один потужний фактор сприяння ідеї, про який нам говорили організатори «Вроцлав-2016» під час обговорення шансів нашого міста на набуття статусу. 

Десять років тому Одеса вважалася в Європі одним із небагатьох, так званих truly multicultural міст світу, де живуть люди різних національностей та країн, і при цьому їх культурне розмаїття є основою життя та розвитку. Існували різні культури, національності, мови, традиції. Але при цьому всі вони визнавалися рівними, незважаючи на домінування російськомовних культур. При цьому була реальна взаємодія культур, при якій різноманітність сприймалася не як проблема, а як цінність, яку враховують політики та міська влада, освіта та соціальні норми.

ЗІГРАЄ СВОЮ РОЛЬ ОДЕСЬКИЙ ПРАГМАТИЗМ?

Повертаючись до досвіду Вроцлава, зрозуміло, що ідея проекту «Одеса – культурна столиця Європи» може йти знизу, від творчої еліти міста, від громадськості, а точніше, громадського комітету, який має оголосити цю ідею. Мені та моїм колегам розповідали у Вроцлаві, що заявки на статус культурної столиці Європи майже завжди народжувалися завдяки громадським ініціативам. Саме громадянське суспільство в особі ініціативного комітету може сформувати стратегічне бачення грандіозного проекту, об'єднати експертів культури, архітекторів, художників, істориків, молодь та національні культурні об'єднання, виробити документ, з яким потім має працювати міська влада. Тільки потім може розпочатися робота над «дорожньою картою» для майбутньої заявки до Євросоюзу, просування ідеї всередині міста, вивчення досвіду європейських міст, які вже пройшли шлях від громадської ініціативи до надання статусу культурної столиці Європи. 

З чого починати цей досить тривалий шлях? Вроцлаву було легше: він жив у умовах війни і перша думка про майбутнє міста у культурному просторі Європи виходила від його авторитетного мера. Влада нашого міста, на мій погляд, у нинішніх умовах і так перевантажена турботами щодо життєдіяльності Одеси. Хто може взяти на себе ініціативу щодо створення дієвого громадського комітету для включення Одеси до програми European Capital of Culture? На мій погляд, у Південній Пальмірі достатньо активних діячів культури, які здатні очолити комітет, як точку складання всіх тих, хто вважає себе частиною культурної Одеси – від бібліотекарів до артистів, краєзнавців до урбаністів, від журналістів до художників тощо. 

Можливо, спочатку необхідно провести публічні обговорення цієї ідеї, щоб залучити до проекту творчі спілки, університети, молодь, музеї, волонтерів та меценатів?Якоюсь мірою висловлю думку творчої еліти і скажу про те, що найбільший досвід для реалізації цього проекту сьогодні має колишній директор Департаменту культури, міжнародного співробітництва та маркетингу Одеської мерії Іван Липтуга. Великою мірою завдяки його активності, міжнародного авторитету та знань центр Одеси було включено до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.

Одеса та одесити добре відомі своєю прагматичністю, а програма «European Capital of Culture» - це не конкурс краси та не формальна нагорода. Тому постає таке запитання: заради чого варто поборотися? Що отримує місто-переможець?

Досвід Вроцлава та й інших міст говорить про наступне: це десятки мільйонів євро культурних інвестицій, розвиток інфраструктури, різке зростання туристичного та міжнародного інтересу, підтримка ЄС та ЮНЕСКО у збереженні спадщини, посилення міської ідентичності та культурної самосвідомості. 

Навіть сам по собі факт початку роботи над цією європейською програмою стане доказом того, що українська Одеса зберігає свій європейський дух, що Чорноморська Перлина не чекає на «найкращі часи» і вже починає їх створювати та робити інвестиції в майбутнє України. Саме у такому разі Одеса стане символом європейського культурного відродження. Треба поспішати. Якщо ми не подамо голосу сьогодні, то це обов'язково зроблять інші міста завтра.

Вроцлав - Париж-Страсбург-Брюссель-Одеса

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:

Телеграм Фейсбук Інстаграм