Стоїть в селі Суботові. Містерія “Великий льох” від театру “Вільні”

Всі ми, письменники, вийшли з Шевченкового “Кобзаря”, саме Тарас Григорович народив українську літературу, заклав фундамент мови, культури, психології, самоусвідомлення українського народу та його розвитку. Безсмертна книга жива вічно. Яку б епоху в нашій історії ми не зазирнули, куди б не спрямували свій зір, в яке б століття не пірнули би – до кожної і до кожного можна прикласти Шевченків “Кобзар” і знайти відповіді на багацько питань. Головне: ставити ці питання й шукати на них відповіді.

Одного грудневого дня, не такого вже й холодного дня 2024 року, на запрошення театру “Вільні” я потрапив на прем’єру вистави “Великий льох”. Це містерійне дійство тривало всього лише півтори години, але відірватися від самої вистави було просто неможливо. Вона пробирає до кісток. 

Сам Тарас Шевченко визначив свою поему в підзаголовку – містерія. Під містерією поет мав на увазі романтичну алегорично-символічну поему, яка на той час побутувала в європейських літературах. У “Великому льохові” поєднано елементи алегорії, фантастики, політичний дискурс, гротеск. Глядач поринає з акторами в минуле, cучасне, майбутнє. Дуже тонко автор відмічає трагедії українського народу: Переяславська Рада, поразка гетьмана І.Мазепи, руйнування імператрицею Катериною II Запорозької Січі. Саме ці три трагедії призвели до втрати Україною державності і перетворення на одну із колоній російської імперії.

Містерія поділена на три частини: «Три душі», «Три ворони», «Три лірники» й епілог «Стоїть в селі Суботові».

Ця вистава потребує вдумливого глядача. Ліпше перед виставою почитати сам текст містерійної поеми й заглибитись в її символізм. Сам театр “Вільні” визначив виставу так: це експериментальна артхаусна вистава з поєднанням етнічності та сучасного погляду на свободу українського народу.

В анотації до спектаклю вказано наступне: 

Три душі, яких не пускають до раю. Три ворони. Три лірники. У творі є містичні образи передчасно померлих людей. Метафору великого льоху шевченкознавці чомусь часто розуміли як нагадування про ув’язнену волю. Великий льох — це образ історичної пам’яті, національного болю та випробувань українського народу».

Вистава має вікове обмеження – 18+. Цілком погоджуюсь із таким твердженням. Сцени нашої історії, нашої важкої й трагічної історії може не одразу зрозуміти молодше покоління. Лише після прочитання й заглиблення можна осягнути зміст побаченого й почутого.

Актори на сцені: Севіль Мехтієва, Тетяна Дзюбинська, Інна Полівода, Ганна Мирошниченко, Анна Глуховцова, Ярослава Венцеславська через діалоги й монологи показують важкі й складні історичні факти українського буття. Це дійство, ніби в одному моменті показує так багато пластів історії, розповідає про поразки і з тим самим змушує замислись над минувшиною, копатися в причинах і наслідках занепаду, який призвів до подальших воєн, революцій, Майдану, АТО, повномасштабного вторгнення росії на територію України. 

Всі відповіді вже закладені в “Кобзарі”. Безсмертний лірник дев’ятнадцятого століття напророкував багато в своїй книзі, тепер від нас залежить: чи прислухаємося до його прозрінь, чи відкинемо їх, чи замислимося разом із акторами, режисером Олександрою Кісілевською, хореографом Севіль Мехтієвою про майбутнє України, в якому жити нам і нашим дітям. Ця вистава нагадує нам про Шевченків “Кобзар” і обов’язок його прочитати ще раз, ще раз і ще раз, щоби пам’ятати і не забувати. Досліджувати. 

Наступний показ вистави відбудеться 22 лютого 2025 року.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах!

Телеграм   Фейсбук   Фейсбук   Інстаграм