Трагедія війни на сцені театру драми: площа Безвинно Вбитих. «Сила диявола — вміння здаватися не тим, що він є»....

Уже була розгромлена Салтівка, розбомблено Палац праці, багато вбитих, поранених, згорілих живцем і перетворених на попіл у Харкові. Мало не написала «німці», але ні! - росіяни стоять під Києвом.

Але ще не було відчуття майбутньої довгої війни. Харків і Київ не зломлені й не оточені, російська ДРГ знищена в Харкові на вулиці Шевченка і залишається проста людська надія, що цього «жаху не повинно бути, тому що цього не може бути».

Добре пам'ятаю той березневий ранок: телерепортаж із маріупольського театру. Думаю, він був знятий навмисно, щоб показати: тут ховаються тільки мирні люди, камера оператора показує панораму того, що відбувається в партері, - величезна кількість людей похилого віку і матусь із дітьми.

Хтось дає інтерв'ю на камеру. Відчайдушні обличчя жінок. У них страх не за себе, за дітей...

Цей репортаж, ці кадри, показані в усіх українських ефірах і в ютубі, бачили всі розвідки і військові відомства світу. Бачили і в Москві, включно з прес-службою Кремля, де цілодобово працює персонал, який у пошуках відкритої інформації моніторить усі світові національні та регіональні телеефіри, складаючи для начальства відповідні інформаційні та аналітичні зведення.

І не можу забути вечір того ж дня, коли кров буквально застигла в жилах і стало важко дихати від гніву, горя і люті. Російський льотчик скинув на маріупольський драмтеатр півторатонну бомбу. Театр горить...

І знову перед очима люди похилого віку, жінки, діти з ранкового репортажу. Що з ними? Можливо, хтось із них уцілів?

Зараз пишуть: мовляв, льотчик добре бачив напис «ДІТИ!» і все одно скинув свій смертоносний вантаж.

Однак на додачу до величезних літер «ДЕТИ» ранковий репортаж був спеціально знятий, щоб ворог переконався: драматичний театр - це місце для притулку мирних і найбеззахисніших містян.

Сюжет вочевидь був знятий і переданий в ефір під постійними обстрілами. В абсолютно критичній ситуації, коли окупанти в середньому за добу скидали від 50 до 100 авіабомб на місто, знайшли журналістку й оператора. 

Звичайно, спеціально знято! Як сподівалися журналісти і, гадаю, українська влада міста, оприлюднення кадрів сховку в театрі на весь світ, зупинить тих, хто вже розпочав масовані бомбардування міста.

Не зупинило! Колега з обуренням написала мені: ну хто дозволив? Навіщо знімали? Це ж наводка...

Ну як? Як «наводкою» можуть бути жінки і діти? Виходить, що масштаб готовності до скоєння злочинів проти людяності ми, українці, тоді все ще недооцінювали.

Хто судить про театральне життя не тільки з глядацького крісла, бачив, що в кожному театрі передбачені великі підземні приміщення - склади реквізиту і навіть репетиційні кімнати (принаймні в старих театральних будівлях саме так).

Зручно: зал для глядачів, фойє - просторий простір для публіки, а всі службові приміщення, гримерні, костюмерні та склади для декорацій на другому і навіть третьому нижніх рівнях.

Чим не бомбосховище?

Усі рівні Маріупольського театру були переповнені людьми, які намагалися врятуватися від російських бомб.

Точної кількості людей, які перебували в будівлі театру, досі (!) не знає ніхто.

Навіть в українській Вікіпедії вказана «вилка»: від 500 до 1200 мирних жителів. Є посилання на джерела таких даних. Це означає сакраментальне: «за даними з різних джерел».

Після нервової безсонної ночі (знаючи, що вже сталося в Харкові - шок від чергового жахливого злочину окупаційних військ) гортаю ранкову новинну стрічку.

Писали: через жорсткі бої рятувальники тривалий час не могли дістатися завалів.

Нарешті, перше повідомлення про долю людей -  від народного депутата Сергія Тарути на його сторінці у Фейсбуці.

Це виборчий округ Тарути, і можна здогадатися, що до нього зміг додзвонитися хтось із його помічників або виборців із Маріуполя.

З'являється маленька світла визначеність: люди, які волею долі опинилися глибоко в підвалі, поступово вилізуть із пролому у фундаменті. Начебто 130 осіб...

Через десять днів у Міжнародний день театру нардеп напише:

Маріуполю мстяться за життя, за те, що у 2014 році Маріуполь відбився, за те, що люди, які залишились на окупованих територіях Донецької області повернулись в середньовіччя, а Маріуполь став культурною столицею.

Маріуполю мстяться.

І наш святий обов‘язок - помститися за наш Маріуполь.

З особистого. Дзвінкий вересневий ранок 2012 року в Маріуполі. Після відпочинку в Ялті Азовській я спеціально вибрала день перед вечірнім поїздом на Харків, щоб прогулятися і познайомитися з Маріуполем.

Це знімок драматичного театру, зроблений до війни, таким я його побачила, коли вийшла пішки на Театральну площу. Голуби, голуби, голуби Миру...

Я стояла посеред площі і милувалася цією будівлею. Його класичною чарівністю і скульптурною групою в античному стилі, і все це в індустріальному місті! Металурги і колгоспниця красувалися в оточенні муз...

У мене немає слів, просто немає слів! Центр міста однією надпотужною бомбою перетворився з площі Театральної на площу Безвинно Вбитих.

Після бомбардування театру в Маріуполі стало очевидно: ця війна - надовго. І воєнних злочинів буде ще чимало, і прощення їм немає! Такі злочини не мають терміну давності.

Зрозуміло, російська пропаганда всю провину за скидання авіабомби поклала на... «нацистів» із батальйону «Азов». Мовляв, «нацистські бойовики» театр із мирними маріупольцями «спеціально підірвали».

Іншу версію тут же придумав головний інформатор Міністерства нападу РФ. Виблискуючи «інтелігентськими» окулярчіками, він заявив: мовляв, це був удар по складу боєприпасів «українських бойовиків», які «здетонували»...

Однак в епоху супутникової зйомки з космосу така брехня довго не живе.

Компанія Maxar Technologies 19 березня зафіксувала зі своїх супутників масштаб руйнувань драматичного театру в Маріуполі.

Знімок драмтеатру Маріуполя 19 березня 2022. Фото: Maxar Technologies

На знімку видно, що центральна частина театру, де розташована зала зруйнована вщент. Також чітко видно напис великими літерами російською мовою "ДЕТИ" перед театром.

Для порівняння супутниковий знімок від 14 березня. Театр із супутника 14 березня. Фото: Maxar Technologies

Розслідування Amnesty International підтвердило: російськи окупанти скидали на драмтеатр у Маріуполі надпотужні бомби.

Багато опитаних розповіли Amnesty International, що бачили закривавлені тіла та відірвані частини тіл, у тому числі ноги та руки, у руїнах зруйнованої будівлі після атаки.

Відомо також, що наказ скинути бомбу на драматичний театр із мирними жителями віддав уродженець Житомирської області, російський військовий злочинець, полковник Сергій Атрощенко.

Він також надавав накази та контролював бомбардування Пологового будинку та Дитячої лікарні.

До речі, в 960-му штурмовому авіаційному полку РФ, яким командував Атрощенко, поширена практика нанесення рашистської символіки з літерою “Z” прямо поверх червоної зірки. Так у полку, мабуть, «шанують подвиг дідів у Велику Вітчизняну».

Тому, коли з'явилися тверді докази, що театр бомбила з повітря російська авіація, про винуватців трагедії в Росії замовкли.

Після захоплення міста російськими загарбниками до 20 травня 2022 року ними було розібрано завали зруйнованого театру. Загиблих було поховано в братській могилі в селищі Мангуш.

Свідчення тих, хто вижив, і безліч інших фактів про бомбардування Маріупольського російського драматичного театру українською та англійською мовами можна знайти на спеціальному сайті: Маріупольський Драмтеатр. Просторовий архів.

В грудні 2022 року окупаційна влада знесла рештки театру.

Потім російська окупаційна влада знущально оточила будмайданчик із «відновлення будівлі» театру огорожею із зображенням класиків «великої російської літератури».

Закриваючи собою сліди трагедії, що сталася в березні 2022 року, і попіл убитих матерів і немовлят, що в'ївся на віки в цю землю, на окупантів у Маріуполі суворо дивляться Лев Толстой, Микола Гоголь, Олександр Пушкін і... Тарас Шевченко.

Тільки цитати на фото я не змогла розгледіти. Але думаю, що їх обирали з особливим «гумористичним» глумлінням. Щось на кшталт «О, великий і могутній!».

Під час так званого «відновлення» драмтеатру чудовий фронтон завалився і всі скульптури розбилися...

Російські ЗМІ публікують інтерв'ю з художнім керівником театру, який приїхав зі Ставрополя.

На знімку лискуча, загримована для омолодження морда склала руки на грудях - мимовільний знак, що людина намагається продемонструвати гординю, відгородившись, захистившись... від кого?

Що ж, мабуть, у глибині цієї грудної клітки жевріє страх, що на неї дивляться як на співучасника тяжкого воєнного злочину.

Ще пишуть, що театр готує прем'єру - постановку гоголівського «Ревізора». Комедію. Сатиричну - про пороки суспільства і лицемірство чиновників.

Відомий літератор Дмитро Мережковський простежував містичний початок в комедії. Ревізор, як потойбічна фігура приходить за душею городничого віддаючи за гріхи.

Головна сила диявола — вміння здаватися не тим, що він є

 

— так пояснюються здатності Хлестакова вводити в оману.

Місце страшної трагедії, навмисного вбивства беззахисних людей окупанти прикривають ширмою, в якій цинічно використовують «бренди» своєї культури. Після цього в мене язик не повертається іменувати цю культуру «велика».

ДОВІДКА «Громади»

13 артистів із трупи Маріупольського драматичного театру та в. о. директора-художнього керівника театру Людмила Колосович не захотіли розважати окупантів і покинули окупований Маріуполь.  Серед акторів є харківʼяни – подружжя Ігор Китриш і Олена Біла з 11–річним сином Матвієм. 

Уже влітку 2022 року вони зіграли прем'єру вистави «Крик нації» на сцені Закарпатського обласного музичного драматичного театру в Ужгороді.

В основу вистави лягла історія життя українського поета-шістдесятника і політв'язня Василя Стуса, п'єсу написали самі актори і режисерка.

У Великій Британії та інших європейських країнах актори представили виставу «Маріупольська драма», що ґрунтується на свідченнях очевидців російського воєнного злочину в Маріуполі.  Фото: Фейсбук сторінка Маріупольського драматичного театру.

***

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.

Читайте також:

Топ-ІПСО тижня (10.03 - 16.03. 2025): несподіване рішення у справі 2 травня в Одесі; оточені в Курській області; як «Громада» з шахраями листувалася...

Якщо вам подобається цей вміст, один із способів підтримати наш сайт — поділитися ним і підписатися на нас.