Я не створюю нову релігію. Я не переписую історію. Ми аналізуємо минуле і дивимось у майбутнє

Ці незаперечні істини є підґрунтям для подальших роздумів і критичного ставлення до кожного наступного слова. Як тільки  ви відчуєте себе поза межами цієї парадигми, як тільки ви відчуєте себе викинутим на берег історії і вам перестане вистачати повітря для подальшого існування - одразу ж повертайтесь до трьох начал і хай це вас наповнить живою водою і Божественним СВІТлом.

Вже давно ніхто із смертних не заперечує, що Бог створив людину, чоловіка і жінку, і повелів їй плодитися і розмножуватися, наповнювати землю та ВОЛОДІТИ СВІТОМ.

Так і сталося, доки на Землі не з'явився той, хто своїм народженням приніс нову еру в житті людини  —  благу звістку про очевидну істину, що Бог любить нас не зважаючи на те, що добру волю ми застосовуємо во зло.

І  —  головне!  —  закликав далі жити за двома Божими повеліннями.

І люди, як завжди з невичерпним переліком гріховних діянь, як завжди з власним, людським розумінням поставленої задачі, як завжди з нелюдськими методами впровадження божого замислу, почали і продовжують до нині свій власний, як завжди далекий від Божого похід до володіння СВІТом.

І перш за все вони, грішні люди, вигадали організації, які стали називати організаціями для служіння саме Богу. Так почали створюватись різні громади з їх начебто харизматичними лідерами, які повністю перекрутили Божі повеління: від відмови від сім'ї до захоплення влади у СВІТі через позбавлення життя таких саме людей.

І життя після 33 року перетворилось на доказування своєї правоти в очах своїх однодумців і знищення іновірців.

Та була в цій історії одна подія, яка заклала інше, не організаційне, а побутове, дійсне, справжнє бачення розвитку духовного життя людства. Задовго до всяких вселенських соборів, побудови Ватикану, Константинополя, Мекки чи Солт Лейк Сіті  —  задовго до так званих світових релігій та їх карикатурних копій.

Що ж сталося в далекому першому столітті від різдва Ісуса з Назарета?

Приведу ці слова сучасною українською мовою: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа, тут буде місто велике і Бог збудує багато церков». 

Знаєте, ці слова, які приписують одному із дванадцяти званих до учнів благовісника, ставлять під сумнів багато так званих вчених, а ще більше  —  так званих першосвященників. Чому?

Бо в них  —  дух Божий. Ні більше, ні менше.

Ще немає навіть бабусь з дідусями Кия, Щека та Хорива (і звідкіля це ім'я у дикунів-безбожників?) чи сестри їх Либіді, ще не знає недавній свідок кривавої Via Dolorosa про написане Євангеліє, а вже благодать Господня невідворотньо знайшла своє місце не на рівнині Римській чи в протоках Візантійських, не в долині серед гір Хіджаз пустелі Аравійської, навіть не на численних горах грецьких чи тих же Сионі, Фаворі тощо. На тоді ще не Печерських пагорбах. Не в печерах  —  на горі під деревом.

А далі були періоди Божої слави і людського прокляття. Тому що так влаштована людина, їй не достатньо благодаті, ій подавай заздрощі і злобу. 

Але нами пропонується одне спостереження, яке точно не сподобається великим кормчим різних часів і народів. Я  —  про людей.

Кому на березі величної ріки, що впадає в Руський океан, говорить Андрій свої пророчі слова про місто, яке він заклав і церкви, які тільки насаджує за жребієм у цих благословенних краях? Тим, хто його супроводжує і тим, хто його приймає на своїй землі. Ми не знаємо і точно не дізнаємось як це було, немає навіть сюжету в якомусь художньому фільмі про цю видатну подію в історії людства, але ми знаємо чим закінчилась ця розмова, цей діалог з людьми, які знали про Бога і яких Бог обрав, вдохновив і поручив їм місію служити людям і володіти СВІТом.

… Кожен із 12-ти і тисячі їх сподвижників були покарані мученицькою смертю серед таких цивілізованих на той час народів, які зазвичай показово позбавляли життя благовісників-христителів, оббріхували їх і спотворювали Божу милість вишуканим розп'яттям на перевернутому чи косому хресті. Тільки не в цьому випадку.

Так, не було створено якоїсь таємної, централізованої організації з сумнівними обрядами і церемоніями, костюмованими “священнодійствами” та такими ж послідовними казначеями з 30 серебряниками на землю. Взагалі ніякої організації людей Андрій на цих горах не залишив. То може це вигадка, може це бажане нами видається за дійсне?

Пройшло майже 2000 років з тих подій. Багато води витекло з гір, багато крові  —  з ран. І що ж ми маємо?

Пройшло майже тисячоліття перш ніж було розбудоване місто, яке стало центром сильних людей. Багаточисельних і розселених на значній території. І вони мали, мають і будуть мати свої, Божі уявлення про служіння один одному, про стосунки з Богом і навіть про мову молитви. 

Окремого, багатотомного дослідження потребує двохтисячолітнє сяяння благодаті Господньої, боротьбу за чистоту цього дару Божого та безумовну перемогу божого у війнах народів. Чого варте те, що кожна із так званих світових війн проходили на теренах Київської держави, а десятки інших походів смерті зачіпали якщо не сам Київ, так люд Русі. І кожна з облог, битв і протистоянь завжди були під явним чи прихованим інтересом релігійної організації чи лише релігійних організацій.

21 століття. Наші часи. Перша світова війна, яка без всяких обумовлень називається своїм іменем  —  спеціальна воєнна операція проти київського режиму. У глобалізованому СВІТі ця операція торкається кожного і перед кожним ставить питання про істинність Божої благодаті: так вона є чи її ніколи і не було? Люди, усі люди поділились на три рівновеликі страти: ми, люди СВІТла, хто завжди був під Божим покровом, вороги людства і Божої благодаті (до якої б організації вони не належали) і організації-держави зі своїми керівниками, які ще не потрапили до лав ворогів людства. 

Ми не створюємо якусь надструктуру чи секту всередині релігійного середовища, Боже збав!

Ми не створюємо і не будемо створювати якусь церкву чи течію в такій людській будові чи організації.

Ми не об'єднуємось з масовими, впливовими  і грошовитими  —  ми вже такі.

Але ми організовуємось. 

Умовна назва наша  —  українці, умовна назва церкви  —  Андріївська (Руська).

Три висновки, які ми зробили і які нас об'єднують:

Бог є.

Бог створив кожного для служби один одному.

Бог дав нам свободу волі, добру волю, щоб ми обирали свій СВІТ.

Далі ви вже знаєте.