У нас будуть працювати іноземці. Чому українцям важко знайти роботу, а деякі підприємства через брак робочої сили змушені закриватися?

Україна в період війни переживає наймасштабнішу демографічну кризу, що супроводжується падінням рівня народжуваності, високим рівнем смертності, особливо у працездатному віці, посиленням еміграційних процесів та розбалансуванням ринку праці. Як подолати  демографічну кризу?

Уряд затвердив Стратегію демографічного розвитку України  до 2040 року. Документ розроблено міністерством соціальної політики у співпраці з іншими державними органами, громадськістю та міжнародними партнерами.

Стратегію було презентовано на форумі «Демографічне майбутнє України: стратегія стійкості та відновлення. Регіональний розріз».

Розробка цього документу – це крок до виконання одного з індикаторів Плану України з реалізації ініціативи Євросоюзу, направленого на поліпшення ситуації на ринку праці та рівня життя українців.

Як трансформується ринок праці найближчим часом? Що саме пропонує Стратегія  для розв’язати проблеми безробіття і втрати кадрів внаслідок міграції населення та мобілізації?

Зазвичай демографічна ситуація асоціюється насамперед з народжуваністю та смертністю. Однак саме ринок праці найбільше  залежить від демографічної ситуації і гостро реагує на будь-які  демографічні виклики.

Немає  в країні людей – немає кому працювати. Немає податків - немає наповнення бюджету, який утримує соціальну сферу. Не працюють на повну силу підприємства - гальмує економіка.

Що можна зробити вже зараз?

- Сьогодні  ми змінюємо підходи до пошуку роботи. Адже на сьогоднішній день діючий стандарт працевлаштування, коли роботодавець подав вакансію, а ми шукаємо кандидата на неї з числа безробітних, далеко не завжди спрацьовує, - констатує Юлія Жовтяк, директорка Державного центру зайнятості. - Сьогодні на обліку безробітних стоїть набагато менше людей, ніж до повномасштабного вторгнення, і 68% - це жінки.

Як за умови  дефіциту кадрів знайти робітників, необхідних  підприємствам?

-  Цю проблему можна вирішити лише у співпраці з громадами,  - розповідає директорка Державного центру зайнятості. – Сьогодні  працевлаштування та забезпечення  підприємств робочою силою вимагають нестандартних підходів як від працедавців, так і громад.

 

Юлія Жовтяк розповіла про досвід такої співпраці, започаткований  у Полтавському регіоні.

-Там на одному з великих підприємства, на якому працює 1,5 тисячі людей, спільно з громадою створили дитячий садочок.

Громада взяла на себе співфінансування частини заробітної плати вихователів.

Це як своєрідний бонус при працевлаштування, тому що мама під час роботи спокійна, що  її дитина десь поряд з нею. Це актуально ще й тому, що більшість дитсадків сьогодні не працює, і жінкам немає на кого залишати дітей.

Такий досвід співпраці підприємств і громад необхідно повсюдно поширювати. Адже  сьогодні дедалі все більше зростає запит на робочу силу.

Зокрема, великий попит на робочу силу для роботи в індустріальних парках, кожен з них потребує до 1,5 тисячі людей.

Державний центр зайнятості разом з громадами ініціює й інші креативні способи залучення робочої сили.

- У місті Кам’янське у Дніпропетровській області є  доволі успішне підприємство. Воно має контракти на експорт продукції до Європи, і сьогодні йому потрібно 100 електрогазозварювальників, - наводить такий приклад Юлія Жовтяк. - Заробітна плата на підприємстві 35 тисяч гривень, але навіть з такою зарплатою у Кам’янському  не можна знайти 100 таких фахівців. Для міста це велика проблема.

-  Ми залучили до вирішення цієї проблеми всю Україну, а особливо Запорізьку та Дніпропетровську область. Ми співпрацюємо в усіх громадах з ВПО, які готові переїхати у місто Кам’янське, щоби там працювати, - зазначає директорка Державного центру зайнятості. -  Ми готові допомогти з перекваліфікацією, і головне, що роботодавець готовий сплачувати за житло.

Цей фактор особливо цікавить ВПО. Роботодавці поступово усвідомлюють, що не тільки зарплата, навіть висока, сьогодні є  мотивацією для працевлаштування людини.

 

Однак слід зазначити, що далеко  не кожне місто і містечко може похвалитися великими підприємствами, які спроможні створювали дитячі садки та оплачувати житло ВПО. І не всі громади можуть утримувати садочки власним коштом.

Тому роботодавцям і громадам доведеться спільно шукати  все нові форми та стратегії для подолання дефіциту кадрів на підприємствах.

Якщо ще недавно роботодавці воліли масштабно звільняти пенсіонерів як не дуже ефективних працівників, то зараз навпаки  - попит  на них дедалі зростає.

-  Багато роботодавців починають повертати на підприємства пенсіонерів, знаходять їх контакти, телефонують, пропонують роботу, - констатує Юлія Жовтяк. - Тому що на сьогоднішній день через еміграцію та мобілізацію важко знайти інших працівників. Роботодавці починають розуміти, що реаліях війни у короткостроковій перспективі це дійсно вихід із ситуації.

Деякі активні пенсіонери і самі хотіли би підробити, але, на жаль, і досі побутує хибна думка, що люди пенсійного віку не можуть в пошуках роботи звертатися до центрів зайнятості.

-  Це не так, - спростовує таке упередження очільниця Державного центру зайнятості. -  Навіть більше. За рахунок нашого фонду  ми можемо перенавчати пенсіонерів з подальшим їх працевлаштуванням.

А що пропонує Стратегія у довгостроковій перспективі?

Треба змінювати структуру навчання і освіти з огляду на виклики ринку праці, - констатує Юлія Жовтяк. – В нових реаліях ринку 70% має становити профтехнічна освіта і лише 30% - вища. З точністю навпаки, ніж це є зараз. Однак на це потрібний час, і  навіть не один рік.

Чи допоможуть нам імігранти? Чи реалістично залучати на ринок праці робітників з інших країн? Чи це правильний крок?

- Сьогодні кажуть про те, що нам потрібно заміщувати 4 мільйона українців, яких на вистачає  на ринку праці.

Щодо мігрантів, то це нелегка справа запросити до нас на роботу людей з інших країн. Зокрема, з Індії та Бангладеш. Ці країни неохоче випускають своїх людей на роботу за кордон, тому що їм самим  потрібні робочі руки.

Є й інші перешкоди.

-  Для того, щоби виїхати  на роботу в Україну, вони мають  отримати транзитну візу. А щоби отримати таку візу, їм треба мати на рахунку 3-5 тисяч доларів.

Для Індії це фантастичні гроші. Тож завезення іноземців на український ринок праці це зовсім непросто, - резюмує Юлія Жовтяк. – Так, у нас будуть працювати іноземці.

Але це будуть, звичайно, не мільйони людей, яких нам не вистачає на ринку праці. Зараз уряд працює над тим, як спростити для роботодавців цю місію. Йдеться про створення єдиного дозволу для іноземців. Є надія, що він з’явиться вже наступного року.

На українському ринку праці склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, безробітні шукають роботу, але не можуть її знайти через те, що їхні навички та кваліфікація не відповідають вимогам  роботодавців.

З другого,  роботодавці не можуть знайти працівників через дефіцит кадрів. ? Чому між шукачами роботи і потребами  працедавців таке провалля на ринку праці?

Кого саме не вистачає на ринку праці? Яку роботу шукають люди? І чи можна безробітних швидко перенавчити, виходячи з потреб роботодавців?

- 1 грудня стартувало нове опитування, яке ми робимо власними силами, - повідомляє Юлія Жовтяк. – Особливістю його є те, що опитування буде проводитися саме на районних рівнях, бо якщо опитування провести у всеукраїнському масштабі, ми знову побачимо те саме, що бачимо десять років поспіль: нам потрібні трактористи, газозварювальники, водії, токарі тощо.

Ці дані не змінюються, і не відображають реальні потреби регіонів. Саме на основі цього опитування регіональна аналітика ринку праці і має дати відповіді на ці запитання.

 Ще один цікавий факт.

За даними дослідження, проведеного у Києві, 70% вимушених переселенців, що мешкають у столиці, знайшли роботу і працюють. І лише 17%  з них звернулися до центрів зайнятості з метою працевлаштування.

Всі інші зверталися до приватних сайтів.

Далі ще цікавіше. Зарплати, які пропонують центри зайнятості, становлять 12-15 тисяч гривень. Переважно це вакансії в сфері освіти, в органах державної влади тощо, але не від великих приватних компаній, де зарплата може бути 100-120 тисяч гривень.

Чи можна об’єднати усі ці вакансії під дахом Державного центру зайнятості?

-  Зараз ми змінюємо парадигму діяльності служби зайнятості, і вона в майбутньому буде зовсім іншою, - стверджує його керівниця. – Справа в тому, що ще й досі тяжіє догма, що у нас немає престижних вакансій.

Люди не звикли звертатися до служби зайнятості як до структури, яка допомагає знайти гідну роботу. Зазвичай звертаються лише, щоби отримати  статус безробітного.

Наразі ситуація змінюється.

Вже стартував мобільний застосунок сайту Державного центру зайнятості, в якому об’єднані всі вакансії на одному порталі. Зараз у застосунку служби зайнятості 250 тисяч вакансій.

Як пояснити різницю заробітних плат у вакансіях?  

-  У нас також є вакансії з зарплатою 70-100 тисяч гривень, - стверджує  Юлія Жовтяк. – На жаль, ми сьогодні маємо black labor market ( чорний ринок праці – ред.). Тому роботодавець подає вакансію до служби зайнятості, де указує зарплату 10 тисяч гривень, і з відповідних причин  ту ж саму вакансію подає на work.ua  і  robota.ua з зарплатою вже 40 тисяч гривень.

Ми в цьому плані працюємо з роботодавцями, щоби вони подавали нам реальну заробітню плату, яку готові сплачувати.

На сьогоднішній день в Україні  понад 2,7 млн людей з інвалідністю, з них працює 14%.

 З огляду на те, що на початку 2023 року 86,7% осіб з інвалідністю мали другу та третю групи, а це робочі групи, питання працевлаштування для цієї категорії населення є надзвичайно важливим.

-  Це досить непросте питання, - наголошує директорка Державного центру зайнятості. –  Зараз ми думаємо над тим, як це краще зробити, як створювати для цього умови.

У парламенті на розгляді знаходиться законопроєкт, який змінить підходи до працевлаштування людей з інвалідністю, а також змінить визначення їхньої працездатності.

 

Стратегію демографічного розвитку України  до 2040 року без перебільшення надзвичайно важливий документ. Але документ містить самі тези стратегії, які виглядають декларативно, і наразі важко зрозуміти, як вони будуть реалізовуватися.

Має бути затверджений план заходів з її реалізації у 2024-2027 роках. Після цього можна буде говорити про практичну реалізацію Стратегії. Зараз це просто документ про наміри.

Але вже зараз зрозуміло, щоби працевлаштування людей з інвалідністю, потрібно перебудувати всю країну.

Насамперед зробити простір усіх міст і населених пунктів інклюзивним, а міський  транспорт доступним для людей з інвалідністю, щоби вони могли вільно пересуватися, принаймні діставатися  на роботу. Водночас через брак фінансування громади не спроможні купувати такі тролейбуси і трамваї, і наразі на міських маршрутах їх вкрай мало.

В інклюзивний простір потрібно включити лікарні, соціальні служби, аптеки, бібліотеки, супермаркети, всю сферу послуг. Необхідно обладнати підйомниками будинки, де живуть люди з інвалідністю, аби вони могли самостійно виходити з дому.

Зрештою, необхідно створити тисячі нових робочих місць і облаштувати їх відповідним чином, а також запровадити безбар’єрність.

Наразі це виглядає не дуже реалістично.

Але завжди з чогось потрібно починати. І перший крок зроблено. Стратегія демографічного розвитку розроблена і затверджена. Тепер важливо, щоби виконання її не залишилося на папері.

Читайте також:

Відкрита рана:  майже 59% ветеранів відчувають недостатню повагу до них з боку суспільства, у 6,5% не вистачає грошей навіть на їжу…