Вперше проект представляє європейському глядачеві півстоліття українського фотомистецтва через різні жанри, школи та творчі підходи.
«У часи, коли українська культурна спадщина перебуває під постійною загрозою знищення через російські бомбардування, українське мистецтво набуває особливої актуальності та значення. Презентація українського мистецтва за кордоном є важливим способом комунікації зі світом», — переконана керівниця напряму «Візуальне мистецтво» Українського інституту Анастасія Мануляк.
Концепція виставки була розроблена ще до російського повномасштабного вторгнення в Україну. Йшлося про українську фотографію, що фокусується на людині, як на головному об’єкті свого дослідження. Назва проекту запозичена з відомого вірша українського поета Василя Симоненка: «Ти знаєш, що ти – людина» (1962 рік).
Катерина Філюк, кураторка:
- Виставка була призупинена, заклик став здаватися неактуальним, а загальний фокус змістився на більш суттєві речі, такі як збір коштів на допомогу воюючій Україні та біженцям. Водночас деякі учасники, як Марина Фролова з Херсона, опинилися під замком на окупованих територіях, а деякі, як Сергій Мельниченко з Миколаєва, були змушені тікати, щоб врятувати свої сім’ї та далі працювати. Інші, поміж яких Олександр Чекменьов та Олександр Глядєлов, невтомно працювали, щоб зафіксувати історії людей, задокументувати злочини російських військ, і в такий спосіб закарбувати надзвичайно важливий історичний момент.
Усе це змусило мене повернутися до потужного вірша Василя Симоненка, який дав назву цій виставці і який я хотіла би процитувати повністю. Те, що я там побачила, чітко перегукується з нинішніми настроями — якою б драматичною не була ситуація, життя не може й не повинно стояти на місці. Й українці, які через війну, що триває, щодня стикаються з новими жахливими випробуваннями, але залишаються сильними і йдуть далі, є найкращим підтвердженням цього твердження. Зрештою, саме тому я хотіла би, щоб ця виставка стала гімном силі, стійкості, турботі один про одного та любові до життя, які український народ демонструє кожного дня цієї жахливої та несправедливої війни.
Симптоматично, що подія відбувається в сакральному просторі Сіонськірхе, відомою, зокрема, завдяки тому, що у ній лютеранським пастором був Дітріх Бонхеффер – теолог, учасник антинацистського опору.
Вповні ж виставка актуалізувала свій потенціал, ставши центральною частиною довготривалого проєкту берлінської галереї MOMENTUM − «Точки опору». На ній представлено кілька генерацій українських фотографів, показуючи процес руху спротиву майстрів фотографії з кінця 1950-х до нашого часу.
До проекту долучилася завідувачка кафедри візуальних практик Харківської державної академії дизайну та мистецтв (ХДАДМ), доктор мистецтвознавства Тетяна Павлова, створивши текстову частину, яка розкриває ідеї й концепції українських фотографів в історичному контексті, що необхідно для розуміння сьогоднішніх подій в Україні, пробудження емпатії, вкрай важливої для свідомого, небайдужого ставлення у вирішенні питань реальної допомоги Україні , яку може здійснювати європейська спільнота.
До речі Тетяна Павлова - співавторкавторка монографії «БОРИС КОСАРЕВ. 1920-ті роки: від малярства до теа-кіно-фото» (Родовід, 2009), авторка монографії «ВАСИЛЬ ЄРМІЛОВ ЖДЕ ВЕСНУ» / «ВАСИЛИЙ ЕРМИЛОВ ОЖИДАЕТ ВЕСНУ» (Родовід, 2012), авторка статті «Фотохроніки Бориса Косарева» каталогу «БОРИС КОСАРЕВ: Харківський модернізм, 1915-1931. BORYS KOSAREV: Modernist Kharkiv, 1915-1931» (Родовід, 2011)
Як пояснює Тетяна Павлова, український фотографічний андеграунд не випадково виник у Харкові, одній зі столиць світового авангарду 1920-х, чия зірка потьмяніла в репресіях сталінського терору. І лише 1971 року тут з’явилось альтернативне коло фотографів (Борис Михайлов, Олег Мальований, Олександр Супрун, Юрій Рупін, Євгеній Павлов та ін.), які об’єднались у групу «Время» («Час»), маніфестувавши «теорію удару». Для сигніфікації своїх робіт вони використовували печатку зі знаком сови як геліоборський, антиімперський символ. Образ людини з’явився у фокусі їхньої незвичайної уваги.
Автор: Борис Михайлов
- Ця виставка ставить на меті ще раз розказати про те, що майже неможливо осягнути, особливо зараз, у Різдвяний час, - йдеться у прес-релізі виставки. - Війна в Європі не повинна загострюватися далі. Кожен може допомогти забезпечити її припинення, забезпечити свободу та незалежність України, сприяти відновленню руйнувань і додавати усіх зусиль, щоб Путін та його прибічники опинилися в міжнародному суді. Зараз це залежить від кожної окремої людини в її повсякденній діяльності, від готовності всіх, хто ще живе в мирі, поступитися власним комфортом.
Повномасштабна війна знову закликає фотографію України йти шляхом стратегії шоку — ідейного, смислового, естетичного, представленого сильними постатями українського фотоопору, як це було під час Холодної війни. Але пейзаж андеґраунду, що минає, з його самотніми силуетами гігантів змінюють нові реалії. Незважаючи на трагічні теми й тяжкість тягаря війни, сьогодні ця панорама парадоксальним чином виглядає як вкритий квітами весняний ландшафт. Зворушені чудовими, неземними барвами, фотографії Олени Гром, Валентина Бо, Саші Курмаза, Марини Фролової, Наташі Шульте, Юлії Кривич, Вікторії Темнової, тандему Synchrodogs (Роман Новен і Таня Щеглова) несуть цю весняну звістку про нову Україну.
Олександр Глядєлов стверджує, що між ним і об’єктом зйомки немає дистанції,що робить його завдання майже неможливим, оскільки він часто стає свідком питання життя і смерті, неймовірної жорстокісті російських військ стосовно мирного населення і випаленої землі, яку вони залишають після себе.
«Утроба» — це фотопроєкт української фотографині родом із Донбасу Олени Гром про життя під час війни на сході України. Проект був створений у 2018 році на прифронтовій території. В основі цих знімків лежать історії жінок, які вирішили народити дитину, проживаючи в зоні бойових дій. Олена будує свою роботу на медичних паралелях, де ґрунт та укриття мають буквально форму знімка УЗД черевної порожнини. Жителі шахтарських міст — внутрішньоутробний плід, який розвивається й живе повноцінним життям, але в повній залежності від матері.
Утроба — це історія життя усупереч смерті, війні та насильству.
Юлія Кривич . «Зухвалість та молодість», 2015–2018
Юлія Кривич:
- Після Революції Гідності та окупації Росією українських територій у 2014 році здавалося, що Україна раптово з’явилася на мапі Європи. Річ, яка почала турбувати мене особисто, як українку та візуальну художницю — це «момент екзотизації», перефразовуючи термінологію фотографії, що на той момент був представлений у мільйонах зображень фотографів із різних країн. Більшість цих робіт містили експлуататорський характер, адже Україна була «гарячою новиною».
Серія «Зухвалість та молодість» стала моєю рефлексією на цю тему. Я використовую своєрідну «сиру естетику» для її візуальності. Протягом двох років я фотографувала 20 молодих українських ветеранів війни з Росією, яка тоді точилася на Донбасі. Одними з перших добровольців, які пішли воювати на справжній фронт, були вихідці зі спільноти футбольних фанатів. Паралельно з цим в Україні відбувалася декомунізація публічного простору. Я спостерігала за цим процесом через символіку закинутого Палацу культури імені Леніна в моєму рідному місті.
У такі часи, коли ми бачимо зображення в засобах масової інформації, які демонструють абсолютно реальну нелюдяність і жорстокість, а також викривлену пропаганду, яка заперечує право на існування людей і цілої країни, ця спільна виставка також хоче нагадати нам, що ми всі об’єднані, що ми є Люди. Незалежно від кольору шкіри та національних кордонів, як нерелігійна чи релігійна особа, чи як католик чи протестант або послідовник православної церкви – чи як послідовник зовсім іншої релігії: у Сіоні (Сіонськірхе) раді кожному. Пастор і громада Церкви Сіонськірхе дуже свідомо відкривають мистецтву свій простір, тому що релігія та мистецтво мають спільне коріння в людській духовності.
«Ти знаєш, що ти – людина» – переможець міжнародної програми підтримки виставок «Visualise» Українського Інституту і відбувається за підтримки Goethe-Institut i Goethe-Institut im Exil.
Організатори: Український інститут, платформа ІЗОЛЯЦІЯ (Київ), галерея MOMENTUM, Берлін, Німеччина.
