Спочатку кілька слів про концепт проєкту від самих кураторів:
«…представлені твори митців, які виходять за межі традиційного медіа скульптури на територію нових медіа — об’єктів та інсталяцій. Експонати створені в різноманітних техніках та масштабах: від інсталяції на мілітаристичну тему зі ста об’єктів у центральному залі до скульптурних робіт у камерних і навіть інтимних просторах".
Плакат: НЦ "Український Дім". Скріншот "Громади"
«Курсуючи поміж смисловими вузлами виставки, відвідувачі зможуть поміркувати над прикладними і метафізичними питаннями. Наскільки вразливими є геополітичні рубежі в сучасному світі? Чи є особистісні межі рухомими і мінливими? Чи реально дотягнутися до кордонів неосяжного простору? А по тому — розібратися з власними обмеженнями і віднайти перспективи...».
Авторку цих рядків найбільше вразила робота Володимира Семківа «Надія». Ми всі сьогодні як обвуглені сірники, обпалені війною...
«Простори. Межі. Кордони». Фрагмент експозиції. Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
Костянтин Зоркін (нар. 1985, Харків). Закінчив Харківську державну академію культури за спеціальність «культуролог». Як митець працює у галузі перформансу, інсталяції, лялькового театру, скульптури, графіки, живопису.
Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
Переосмислює архаїчні ритуальні практики, працює з нефункціональними предметами, створює власну міфологію, перформативні та інтерактивні складові, а також безпосередня ручна робота з натуральними матеріалами (найчастіше – дерево).Є автором декількох лялькових вистав. Співпрацює з режисеркою Харківського театру ляльок Оксаною Дмітрієвою над виставами у Харкові та Львові.
«Простори. Межі. Кордони». Фрагмент експозиції. Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
В інтерв’ю він зізнався
— Хоч у мене немає вищої художньої освіти, я ходив по харківських галереях, багато дивився й учився там. Павло Маков. Харківська група «Літера А». Євген Світличний. І в них усіх є цей конструктивізм, ця харківськість, ці пластичні мови, які були в цьому місті. Маков, як на мене, вплинув на всіх харківських митців. Я бачу в усіх своїх роботах харківський компонент, але коли проєкт їде за кордон, то це вже дещо інше.
Віталій Кохан. (нар. 1987, Суми). Закінчив Сумське вище училище мистецтв та культури ім. Д. Бортнянського та Харківську державну академію дизайну та мистецтв. Художник, графік, автор інсталяцій, фотографій, відео та ленд-арт робот.
«Простори. Межі. Кордони». Фрагмент експозиції. Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
- Відродженням історики називають якийсь період уже після того, як він пройшов, - говорить митець. - Декілька днів міркуючи над цим запитанням, дійшов думки, що відродження відбувається прямо зараз і набагато швидше, ніж я встигаю це якось уявити. Суспільство, як ніколи, об‘єднане і продовжує ущільнюватись. Українці по своїй волі обирають відповідальність, хоробрість, правду і критичне мислення.
Це трохи пафосно звучить, але так і є: те, що відбувається, дуже схоже на Українське «Відродження». Схоже, ми все робимо правильно, але це лише початок, і попереду багато роботи: посадити всіх корупціонерів, продажних суддів розстріляти, незаконні забудови знести, Мінкульт відправити на стажування в Нову Зеландію, - жартує він.
«Простори. Межі. Кордони». Фрагмент експозиції. Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
Владислав Юдін (нар.1998, Харків). Закінчив Харківську державну академію дизайну та мистецтв.
Створює механічні глиняні, керамічні скульптури й іграшки, з якими можна взаємодіяти. Владислав Юдін займається темою деміургічності людини, осягнення довкілля і самого себе. Працює зі скульптурою, інсталяцією, світловими проєкціями, звуком. Співзасновник інклюзивного проєкту «Ліплення на дотик», де навчає скульптури незрячих людей.
«Простори. Межі. Кордони». Фрагмент експозиції. Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
2022 – учасник програми «Навігація» у просторі Jam Factory Art Center, в рамках програми Владислав Юдін створив скульптуру «Реля» та зін (це – міні-журнал на будь яку тематику, прім. авт.) «Що ми бачили у лісі напередодні, і що ми знаємо тепер».
Реля (скульптура):
Хтось говорить війну, хтось бачить війну, хтось чує війну.
Через людину проговорює вона, маючи різні забарвлення.
Що ми бачили у лісі напередодні, і що ми знаємо тепер...
У зіні зібрані візуальні та вербальні роздуми про вимушено покинуте таємне місце. Нотатки про те, що бачили автори, гуляючи лісом у Харкові 23 лютого 2022 року, що потім могли бачити лише умоглядно і що побачили, повертаючись. Про рідний ліс, небезпечний для прогулянок на кілька років уперед.
Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
Харків’янка, менеджерка культурних проєктів, волонтерка Іванна Скиба-Якубова відзначила на своїй сторінці в Фейсбук:
«Своїх, харківських, звісно вихоплюю оком одразу. Зоркін ніби лобовий і буквальний, ніби з найпростіших у доступі символів, голова, руки, будинок, дерево, кров, а від того усього тіні, і от так я й бачу власне місто. Місто, в якому подекуди не лишилося троїстого виміру, є лише площина непевного крихкого фасаду, за яким чорна рана вирви, і от уже і мій власний череп не відкидає тіні, лишається пласкою проєкцією минулих надій, і долоня не вхоплює птаха, який все одно помре.
Десь у нижній залі є і птах, вкарбований змертвілим слідом в дерево, як "в високе небо Слобожанщини".
Кохан змушує мене кричати всередину, це бетонне світло, бетонна темрява, вивчена навпомацки достеменно, бетонний слід від зображень, деталі яких не збереглися навіть у пам’яті, ліжко бетонне, таке м’яке, власне і крик, збетонований, вже навічний.
Ще одна унікальна майстриня, хоч і не харків’янка, - Жанна Кадирова.
Серія художниці «Безневинна війна» є скульптурним поєднанням основних геометричних постатей, які художниця створила з зрешіченого кулями металу, зібраного в Україні. Для Кадирової робота та всевирівнюючий шар фарби рівносильні «консервації» фізичного насильства. Вони вказують на невідповідності в сьогоденні, фрагментації та репрезентативності війни.
«Простори. Межі. Кордони». Фрагмент експозиції. Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
Як зазанчив Форбс, на початку вторгнення художниці із 20-річним досвідом Жанні Кадировій здавалося, мистецтво під час війни – щось непотрібне. Сумніви минули, коли артобʼєкти почали приносити Кадировій сотні тисяч євро, які вона спрямовувала на допомогу армії.
Один із прикладів – проєкт «Паляниця». Художниця та її співавтор Денис Рубан шукають річкове каміння та нарізають його у формі традиційного українського хліба. «Паляниці» коштують по євро за грам: на отримані гроші художниця закуповує техніку, машини, амуніцію. За її підрахунками, зібрати вдалося понад €200 000.
«Простори. Межі. Кордони». Фрагмент експозиції. Фото: Фейсбук-сторінка І. Абрамовича
- Я, до речі, повернуся до своєї думки стосовно того, що Україна саме й унікальна наявністю таких різних регіональних художніх шкіл: одеської, львівської, харківської, київської. На Заході мені кажуть: "Яка у вас в усьому оригінальність!". Мовляв, ви з таким творчим розмаїттям - унікальні. Такого немає у країнах Європи.
Один із кураторів виставки Ігор Абрамович— арт-дилер, надає консультації з питань українського сучасного мистецтва та формування художніх колекцій в Україні.
***
Раніше в рубриці «Громада» писала про виставку Марії Приймаченко в «Українському домі». Стало відомо, що виставку відвідало понад 50 000 осіб. Ми радіємо, що 2 мільйони гривень від продажу квитків піде на розвиток української культури.
Читайте також:
Оптимізм по-українськи. Чому війна змусила нас вірити у майбутнє?
Слідкуйте за нами в месенджерах:
Telegram: (https://t.me/ogoNOVYNA)
Facebook: (https://www.facebook.com/ogo.novyna)
Viber: (http://surl.li/kufhk)
