Ганявся ветеран у морі за дельфінами (ФОТО)

Таких вражень ти ніде більше не отримаєш, - казав він. - Це дотик до живої душі океану. Ти відчуєш прояв іншого розуму – природний інтерес диких дельфінів до людини. Адже це найрозумніші створіння в океані!»

 Чи вистачить у мене здоров'я в мої 75 років, щоб ганятися за ними та пірнати на глибину в кілька метрів?

Вік це лише цифра в паспорті, - надихнув він мене на чергову подорож. 

1. ВИХІД ІЗ ЗОНИ КОМФОРТУ 

Мій вічний азарт і цікавість зробили свою справу - і вже за кілька днів я стояв в аеропорту Хургади, чекаючи на команду організаторів. Це були професіонали міжнародного рівня, майстри фрідайвінгу, духовних і тілесних практик, об'єднані спільною ідеєю відкрити людині глибину моря і самого себе.

Очолювала цю невелику міжнародну команду СашА. Найчастіше вона живе у Бразилії, але відома по всьому світу як один із лідерів підводної акробатики. Майже двадцять років вона навчає людей вільного занурення та гармонії з водою. За цей час вивчила, здається, всі науки про сприятливий вплив води на дух та тіло.Їй уже за сорок, але виглядає вона не старше двадцяти п'яти. Точена фігура, легкість рухів, сяючий погляд. Підтримувати таку форму, мабуть, допомагає не лише постійне спілкування з морем, а й дивовижні експерименти над собою. Кілька років тому вона пройшла особливу підготовку і протягом шести місяців нічого не їла і не пила, наслідуючи досвід праноїдів - людей, які харчуються космічною енергією. І зараз, під час наших спільних трапез, Саша обмежувалася кількома фруктами. Спить не більше чотирьох годин на добу, а решта часу присвячує перекладам наукових праць з метою створення ефективної методології для навчання студентів духовним та тілесним практикам.

Проект Ocean Dance вона створила років десять тому, а об'єднавши свій досвід разом із Алексом з острова Балі – досвідченим шкіпером та майстром східних практик, вирішили доповнити цей ретріт плаванням із дельфінами. Ця програма діє лише другий рік, але вже довела свою ефективність з метою самопізнання, перезавантаження та психологічного відновлення.

Словенець Жан мав особливий дар спілкування з дельфінами. Здавалося, він відчуває їхні думки та рухи. Коли ми спостерігали його під водою, створювалося враження, що він дихає не повітрям, а самим морем.Мексиканка Карла – захисниця природи, керівник екологічних проектів. Литовка Корнелія нещодавно приєдналася до команди, але вже внесла до неї теплоту та надійність інструктора. Ірина, дружина Алекса, окрема історія. Екстремалка, чиї рекорди вражають: занурення понад п'ятдесят метрів, десятки стрибків з парашутом, польоти на параплані над Гімалаями та серфінг на атлантичній хвилі заввишки двадцять метрів. Зараз вона чекала на дитину, але навіть вагітність не заважала їй занурюватися на глибину десяти-п'ятнадцяти метрів і грати з дельфінами. 

На інструкторах лежить особлива відповідальність, – казала Саша. - Важливо не лише володіти технікою, а й відчувати людину. Справжній тренер має допомогти ще до того, як виникне вага. Це особлива інтуїція - відчувати іншого під водою. 

Такою ж міжнародною виявилася і група учасників – люди зі США, Німеччини, Іспанії, Індонезії, Польщі, Швейцарії, росії, Австрії та України. Серед них був Юрій із Ужгорода. Усі - зрілі, що відбулися, відкриті світові, новим відчуттям та особистісному зростанню. Спілкування велося англійською, яку добре знали майже всі. 

2. ЗУСТРІЧАЄ ЧЕРВОНЕ МОРЕ 

Робочий день команди розпочинався зі сходом сонця. Це був не просто символ пробудження – перші промені наповнювали енергією на весь день. Учасники зустрічали ранок у тиші медитації. Потім слідували вправи з йоги та цигун. Так проходили перші три дні на узбережжі в готелі Абу-Даббаб, а пізніше вже на верхній палубі нашої яхти. Коли сонце піднімалося над горизонтом, море справді ставало червоним, відбиваючи його перші промені. Думаю, саме через це з'явилася назва Червоне море.Тепер цей район - низка затишних курортів, доглянутих садів та готелів з видом на блакитну гладь. 

Але головний скарб тут - підводний світ: рифи, різнокольорові риби та величезні черепахи, яких вшановують навіть скульптурами біля самого пляжу. Перед зануреннями на нас чекав теоретичний курс. Інструктаж проходив у великому наметі, застеленому килимами. Єгиптяни приносили чай та фініки, а Саша пояснювала: як продувати вуха, розслаблятися, дихати правильно до і після пірнання. Перші тренування на воді були випробуванням. Потрібно було не просто лягти на поверхню, а навчитися довіряти воді, стати її частиною. Саша показувала обертання, перекиди, плавні перевороти – у неї все виходило легко та красиво.Наприкінці заняття, як найстаршому учаснику, вона допомогла мені відчути це єднання. Під її впевненими руками я обертався у воді, втрачаючи відчуття тіла та часу. Якоїсь миті я ніби розчинився в морі і вперше зрозумів, що означає справжнє розслаблення. 

3. ВПАСЛИСЯ РИБКИ НА РИФІ, А ЧЕРЕПАХА НА ПІЩАНОМУ ДНІ

Всього за кілька десятків метрів від берега починався кораловийриф, позначений лінією буйків. Над ним пливли сотні любителів сноркелінгу – кожен у своєму ритмі. Під водою панував різнокольоровий рух: зграї рибок, гра світла, що ховаються в коралах тіні.На другий день мені пощастило побачити черепаху. Під півтораметровим панцирем вона повільно «паслася» на триметровій глибині, ліниво перебираючи передні ласти і щипала водорості. Я спостерігав за нею, поки не наткнувся на групу італійців - таких самих шукачів підводних зустрічей. Вони повисли зверху над черепахою, фотографувалися, а вона, не зважаючи, продовжувала свій підводний обід. Ця хранителька глибин рухалася так, ніби час для неї зупинився. Її панцир уявлявся мені, як карта підводного світу, на якому відображені шляхи вітрів, припливів і відливів, і те місце, звідки сотню років тому вона вилупилася з яйця заритим на піщаному березі. Над нею кружляли італійські туристи, а вона нікуди не поспішала, ніби добре розуміючи, що у світі безмовності ніхто нікуди не поспішає. 

Може вона за сотню років свого життя дійшла висновку, що поспішність - це хвороба суші? Немає сенсу боротися з хвилями та шукати зізнання. Просто бути у цій гармонії з морем, жити не у швидкості, а у присутності.Я б продовжував плисти за нею і розмірковувати над життям черепахи та людини, але треба було поспішати на обід, готуватися до наступного теоретичного заняття та тренування. 

4. Пролунав скрип у вухах 

Занурення на глибину - це випробування як фізичне, а й психологічне. На поверхні я міг затримувати дихання до двох з половиною хвилин, але на глибині відчувалося інакше. Тиск води зростав, і за кожного метра доводилося «продувати» вуха, щоб зняти біль. Іноді здавалося, що барабанні перетинки риплять.Коли я досягав семи-восьми метрів, з'являвся страх: чи вистачить повітря, щоб повернутися? Адже світовий рекорд у фрідайвінгу — 136 метрів за 4 хвилини 25 секунд!

Три дні поспіль ми тренувалися вранці та ввечері. Відпливали від берега на сотні метрів, де було встановлено рятувальні кола - точки опори перед зануренням. Вони ж рятували і після спливання, коли здавалося, що ще мить і ти знову зникнеш у безповітряній тиші. Так ми готувалися до головного – зустрічі із дельфінами.

5. УВІЙШЛИ ДЕЛЬФІНИ В ЄГИПЕТСЬКИЙ БІЗНЕС 

Порт Хамід, куди ми прибули після трьох годин шляху з Абу-Даббаба, виглядав скромно - просто довгий причал, що йде в море. Уздовж нього стояли два десятки моторних яхт, розрахованих на 20-25 пасажирів. Всі вони призначалися для морських прогулянок та поїздок у бухту дельфінів.Наша яхта називалася Lady M. Команда працювала злагоджено: валізи - в каюти, все швидко і без суєти. Потім – обід за системою «шведський стіл»: м'ясо, риба, овочі, фрукти, соуси, спеції. На палубі висіла грона бананів, а чай, кава та солодощі були доступні завжди. 

За півгодини після прибуття ми вже відходили від причалу. Вітер наповнював наші «вітрила», море дзвеніло світлом – і десь попереду нас чекали дельфіни. 

6. МІЖ СВІТЛОМ І ГЛИБИНОЮ

Місце нашої наступної стоянки було видно здалеку. У бухті дельфінів тіснилося десяток яхт, кожна зі своєю компанією шукачів морських чудес. Через кілька хвилин ми кинули якір неподалік від коралового рифу.Єгипетський інструктор на ім'я Наді зібрав групу для інструктажу. Найбільше мені запам'яталася його порада:

Якщо раптом побачите тигрову акулу, не панікуйте. Просто пливіть на мілководді, ближче до рифів. 

Я відчув у цих словах щось не зовсім серйозне, але все ж таки під час тренувального запливу раз у раз вдивлявся в глибину - раптом справді майне силует акули? Пізніше, уже піднявшись на борт, я зрозумів жарт інструктора: на борту висів плакат із перекресленими червоним колом забороненими діями, серед яких значилося й зображення акули. Через десять хвилин після милування рибками на рифі пішла команда сідати в човен. 

У бухті з'явилася велика зграя дельфінів. Має бути наше перше справжнє знайомство з ними. Тренери спритно застрибували на борт прямо з води без жодної допомоги. Мені ж, з моїм ентузіазмом, але без необхідних навичок, довелося повертатись спиною і простягати руки єгиптянам, які втягували мене нагору з помітним зусиллям. Ще хвилина і ми вже у воді. Попереду, навколо, над нами та під нами десятки дельфінів. Деякі рухалися парами: самки з дитинчатами. Поодинокі особини грали, підпливали близько, немов вивчали, а потім повторювали рухи плавців. Якщо хтось із нас крутився у воді, дельфін пірнав поруч і, ніби у дзеркалі, повторював цей танець. Я намагався триматися з ними в одному потоці, щосили працюючи ластами. Якоїсь миті помітив пару, що зчепилася тілами — живу ілюстрацію до сценки, яку я колись бачив у Музеї сексу в Нью-Йорку. Не думав, що побачу кохання дельфінів на власні очі. 

Деякі дельфіни, глянувши на мене, відразу йшли вбік, інші ніби вивчали. У їхньому погляді відчувалася не просто цікавість, а осмислена увага — ніби вони запитували: 

Хто ти? Ворог? Зібраний? Мандрівник з іншого світу? 

Я був упевнений: дельфін відчував мої вібрації, чув ритм серця, відчував мій страх та захоплення одночасно. Може, я собі це вигадав, але Жан, наш словенець, запевняв, що здатний телепатично відчувати їхні думки.

Я знаю, що вони люблять музику і, можливо, з'являться в бухті, щоб послухати мою мелодію, - сказав він одного з пообідніх днів, коли ми сиділи на палубі в очікуванні дельфінів. 

Він дістав свою флейту та заграв. У морі помчали ніжні звуки музики. Ми із задоволенням слухали цю мелодію та з сумнівом дивилися на хвилі. Можливо, це був простий збіг, проте хвилин через п'ять на поверхні моря з'явилися плавники дельфінів. Найдивовижніше було те, що вони дуже близько підпливли до нашої яхти. Не довелося навіть заскакувати в човен, щоб наблизитись до них. Ми всі кинулися у воду і за кілька секунд були вже серед цих підводних красенів. Те спілкування з дельфінами було особливим. Вони кружляли довкола нас, ніби впізнавали щось близьке та рідне їм. Вони не лише грали, а й супроводжували групу, наче вивчаючи нас і показуючи свою мудрість та свободу. І чого тільки не спаде на думку після спілкування з ними!

7. ТРОХИ НЕ ПОГУБИВ МЕНЕ АЗАРТ

Через два дні регулярних запливів із дельфінами я був уже впевненішим. Море кликало, тіло стало слухняніше. Можливо, цей внутрішній стан відчув і дельфін, що підплив до мене впритул. Він довго дивився на мене і, здається, підморгнув, запрошуючи погратись. Я зробив оберт навколо своєї осі, і він повторив рух. Потім я відкинувся убік - дельфін знову за мною. А потім він, наче бажаючи показати, хто з нас справжній господар глибини, махнув хвостом і різко пішов униз. 

Я пішов за ним, не думаючи. Тиск посилювався, вуха закладало, я кілька разів продував їх, намагаючись не втратити з уваги темне тіло попереду. Глибина росла, світло ставало тьмянішим, і раптом - удар усвідомлення: повітря майже не залишилося. Азарт, що гнав мене вниз, змінився тривогою. Згори, далеко-далеко, блиснуло сонце — до нього треба було повернутися. Підйом здавався нескінченним. Час розтягнувся. Коли я нарешті вирвався з води і жадібно вдихнув повітря, полегшення не прийшло – груди і серце наче стиснула невидима рука. Тяжкий вантаж на поясі - два свинцеві бруски по п'ять кілограмів тягнув униз. Серце билося, дихання збилося, і раптом я зрозумів: я один. Навколо лише море. Наша група, захоплена дельфінами, попливла далеко вперед.Я підняв руку, подаючи сигнал. Хвилини тяглися вічністю. Нарешті підійшов човен із сусідньої яхти. Інструктори втягли мене всередину, і я звалився на дно, не в змозі навіть зняти ласти. 

Вже на борту яхти підійшов Юрій з Ужгорода, подивився на мене з тривогою і сказав:

Вам, у вашому віці, не варто було так глибоко пірнати.

Все нормально. У твоєму віці можна пірнати і глибше, - як завжди, надихнув мене син на нові пригоди. — Треба буде ще потренуватися. 

Але ще кілька годин я сидів на верхній палубі і приходив до тями, слухаючи, як море шумить під бортом, і дякував долі за свої нові відчуття і навіть той урок, який я отримав, трохи не розрахувавши свої сили під водою.Наступні два дні знову плавав серед дельфінів, але вже без азарту. Жодних наздоганянь, жодних погонь у глибину. Я просто спостерігав, як вони грають, як сонце переливається на їхніх спинах, і тішився самому факту бути поруч із ними. Коли вночі команда вирушила пірнати до рифів із ліхтарями у пошуках нових морських таємниць, я залишився на палубі. Сидів, слухав подих моря і з жалем думав про те, що деякі таємниці часом краще спостерігати здалеку.

8. Прокинься і життя своє шукай

Ця подорож виявилася особливою. Його особливість - не лише плавання з дельфінами та над кораловими рифами з рибками та черепахою, не лише заходи сонця та світанку над безкрайнім морем, а й внутрішні відкриття. Спостерігаючи, як мої молоді супутники стрімголов кидалися в човни, побачивши зграї дельфінів, як із захопленням пірнали в глибину, я відчував легку заздрість до їхньої сили, свободи і тілесної впевненості. У мене так не виходило. Але я вирішив, що це не кінець, а початок моїх нових тренувань і під час своєї зимівлі під Хургадою. 

Сподіваюся наступного року зустріти дельфінів із впевненістю у своїх силах та легкістю.Вважається, що вісімдесят відсотків людей проживають життя уві сні, у нескінченній метушні звичних буднів. Ще десять – думають, що не сплять. І лише один із десяти справді живе: ставить перед собою складні завдання, виходить за межі комфорту, розширюючи горизонти сприйняття.Команда, з якою я провів ці дні, була саме з таких шукачів пригод. Хтось швидко освоював мистецтво фрідайвінгу, комусь, як і мені, занурення давалося важче. Але всіх поєднувало одне - дух подолання. Ці люди не бояться йти вперед, у море чи на суші. Вони не шукають спокою – вони шукають життя. І, швидше за все, саме такі і рухають людство вперед, захоплюючи за собою тих, хто спить, і тих, хто тільки думає, що не спить.

Червоне море-Бухта дельфінів-порт Хамад-Абу-Аббад-Хургада-Одеса.

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:  

Телеграм Фейсбук Інстаграм