Три Спаси подарував нашим предкам серпень, кожен з них має свою історію та традиції. Маковій, Макотрус, Медовий Спас - перший з трьох свят відзначаємо 1 серпня.
В Україні наші пращури урочисто святкували збір врожаю наприкінці літа, що свідчить про обрядове дохристиянське коріння свята.
Християнське ж свято прийшло до нас з Візантії. Там воно було проголошено ще до ХІ століття на честь винесення частини Хреста, на якому був розп’ятий Ісус, з імператорського палацу до храму Святої Софії. Збережену святиню два тижні носили Константинополем для позбавлення хвороб та очищення міста від злих духів, які могли спричинити жахливі епідемії. За допомогою Хреста освячували воду.
За народними прикметами, якщо цього дня піде дрібний, як мачинка, дощ, то наступний рік очікується врожайним. Казали: «На Маковія літо закінчується, осінь починається», «у Спаса всього в запасі: і дощ, і вітер, і відро, і різна погода», «Після Першого спасу в воду не заходять», «Дощ на Маковія — мало пожеж буває», «На Перший спас і жебрак медку скуштує». Люди помітили, що після Першого Спасу може похолодати. Тому вважали: «Як прийшов Спас — пішло літо від нас», «Прийшов Спас — готуй рукавиці про запас».
На Маковія подекуди вже збирали мед (вважалося, що під час цього процесу краще голосно не розмовляти, щоб бджіл не злякати і не зіпсувати солодкі дари). А в церквах його освячували. Особливо це характерно для південних регіонів, де все дозрівало раніше. Свіжий мед могли вживати на Маковія після освячення. Але, як стверджують дослідники народних традицій, масово освячували продукцію бджільництва саме на Яблучний Спас, який відзначають 19 серпня. Подекуди мед несли до церкви на обидва Спаси. Тому назва «Медовий Спас» може бути універсальною для двох свят. До речі, вважалося, що з першою ложкою освяченого меду треба загадати заповітне бажання і воно здійсниться.
На Маковія у багатьох селах встановлювали в обраному місці (де й проходило святкування) високі святкові віхи — стовпи, уквітчували їх різноманітними рослинами, а зверху ставили гарбуза (вирізали в ньому очі, ніс, рот).
«Маковейка» - святковий букет
В основному на Маковія наші предки складали букети з дозрілого маку, польових, лісових і городніх квітів. Такі букети вважали оберегами та вірили, що вони цілий рік захищають оселю від злих сил, відганяють біду й зурочення — відштовхують негатив, який може нашкодити людині. Ця традиція дещо змінилася в християнську епоху — обереги стали освячувати у церкві. Ранком по-святковому вбрані дівчата, жінки, хлопці й чоловіки йшли до храму та несли туди великі китиці зілля. Після служби люди ставали навколо церкви, і священник проводив обряд — святив воду й букетики. Рослини збирали заздалегідь — робили «маковейку». До її складу входили чорнобривці, купчаки (високі жовті чорнобривці), чебрець, кудрявці, ласкавці, настурції, рута-м’ята, нагідки, польові сокирки, лугова материнка, духмяне роман-зілля, васильки, колосся та інші рослини. Деколи у букет потрапляли полин і деревій. Але обов’язково туди включали мак. Його клали й по три головки, а там, де дотримувалися древніх звичаїв, — сім (за кількістю полеглих за віру мучеників). Брали для оберегів і невеличкі квітки недозрілого соняшника, дехто додавав кілька стеблин конопель або льону (бувало, що голівки маку в’язали в окремий букет).
Кожна з трав і квітів, які входили до складу букету, мала певне значення: наприклад, рута-м’ята — від усякої напасті й мала додавати здоров’я, ласкавці — на ласку, злагоду та щирість в родині, кудрявці — щоб хлопців з в’юнкими кучерями любили дівчата, материнка — для плодовитості тварин, бджіл, а сонях уособлював небесне світило, та вважалося, що він приносив милосердя людям, тваринам і рослинам.
Букет перев’язували червоною стрічкою (щоб у родини було здоров’я), могли загорнути його у святковий рушник і так несли освячувати. «Маковейку» (або «маковійську квітку»), яка збиралася на смак власника як особистий оберіг, з освяченим маком клали в хаті під образи. Навесні мак висівали в городі, а висохлі квітки дівчата могли вплітати в коси (щоб волосся було міцним, густим і не випадало). Зимою ж сухоцвітом прикрашали весільне деревце.
Мак мав захисні якості. Могли освятити й звичайний, і дикий. Якраз останнім дуже часто обсипали обійстя, подвір’я, щоб до хати не могла підступити відьма. Свяченим маком обсипали худобу, щоб хвороба не чіплялась і відьми не зашкодили.
Що їдять на Маковія
Серед страв, які готувалися до Спаса, обов’язково були коржі-«шулики», що робилися на соді. Їх ламали й вживали з маковою розтиркою — ситою (тертий мак з водою та медом). Мак терли до білого соку — «макового молочка». Не обходилося свято без пісного борщу з грибами, пекли паляниці, але королем столу був мак: готували маківники — пироги-струделі (рулети з маком), ліпили вареники з маковою начинкою…
Освячення води на Маковія
Спас — свято, яке в основному належало дітям та дівчатам. Вони збиралися групами, заздалегідь плели віночки, носили їх у храм, також йшли туди з яскравими «маковейками», вплітали у волосся квіти, стрічки, надягали яскраве намисто. Також молодь ходила в ліс по зілля, дозволяла собі жартівливі забави («кіт і миша», «гуси й вовк», «король» та інші). Хоча масово розважатись церква не рекомендувала, все ж молодь збиралася та акапельно співала спасівських пісень.
В західних регіонах Спас називали Першим і його не так урочисто відзначали, як в інших місцях. Але всюди по Україні на Маковія освячували воду (звідси назва — Спас на воді). За легендою, коли Константинополь потерпав від епідемії, яка трапилася через воду, частка дерев’яного Животворчого Хреста допомогла людям: за допомогою фрагменту Хреста (на якому був розіп’ятий Ісус) освятили водойми в місті, і тоді ж виникла традиція освячення води на Спаса.
В Україні особливу увагу приділяли освяченню криниць. Біля них проводили обряд і для цього організовувалася ціла процесія. «Свята кринична вода завжди дарує людині силу, здоров’я й наснагу», — вважали в народі, а ще з великою шаною казали: «Нема голода, коли п’ється вода». Цією водою вмивалися, пили її, нею кропили сіно, щоб уберегти від мишей, а також бризкали бджолині вулики. У слов’янських народів існували легенди про життєдайну силу води. Про це ще згадується в літописі «Повість временних літ», складеному в Києві в XI-XII століттях: йшлося про древлян, які поклонялися криницям. У Тараса Шевченка теж є згадування про освячення джерела: «На те літо криницю святили, на самого Маковія і дуб посадили»… Зазвичай люди дбайливо доглядали за джерельцями. А після обряду освячення води селяни обсаджували джерело деревами або втикали поруч свіжі галузки верби.
Після освячення криниць ставили застелені святковими скатертинами столи з хлібом-сіллю, запаленими свічками, свяченою водою та коливом (кутя). Якраз ця обрядова страва призначалася добрим духам і померлим предкам.
Слідкуйте за нами у соціальних мережах:
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз