Марина Зозуля (Білоозерянська Чайка): «Поетичне слово не має кордонів»

Поезія як культурна дипломатія, ронделі як міст між країнами та місія берегти світло навіть у найтемніші часи.

У час, коли Україна виборює не лише свою свободу, а й право бути почутою у світі, культура стає особливо потужним голосом. Саме через слово, мистецтво, літературу та творчість Україна розповідає світові про себе — глибоку, самобутню, незламну.

Однією з тих, хто щодня працює на цьому культурному фронті, є поетеса Марина Зозуля Чайка Білоозерянська — освітянка, директор дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, членкиня Національної спілки письменників України, ГО «Поетична родина» та очільниця Харківської обласної організації Асоціації поетів-ронделістів України.

За її плечима — сім авторських поетичних збірок, участь і перемоги у всеукраїнських та міжнародних конкурсах, статус Гранд-фіналістки престижного конкурсу «Mili Dueli» у Боснії та Герцеговині, відзнаки міжнародного літературного середовища Парижа та численні творчі проєкти.

А сьогодні її голос звучить і в міжнародному просторі Ukraine Ambassador World Impact Awards, де поетеса отримала відзнаку, яку сприймає не лише як особисте визнання, а як підтвердження сили української культури.

У цьому інтерв’ю — про поезію під час війни, ронделі, культурну дипломатію, міжнародну співпрацю, творчість, дітей, силу слова та мрію про мирне українське небо.

- Що спонукало Вас подати заявку на участь у міжнародній премії Ukraine Ambassador World Impact Awards?

- Моєю головною мотивацією було прагнення вивести українське поетичне слово, зокрема класичну та витончену форму ронделя, на ширшу міжнародну арену.

У час, коли Україна виборює своє право на існування, культура стає нашою найпотужнішою дипломатією.

Ще у 2021 році я стала преміум-авторкою Всесвітнього інтернет-журналу живої поезії та прози в Парижі. Потім був міжнародний конкурс у Боснії та Герцеговині, який тривав цілий рік. У поетичних дуелях тоді змагалися 711 авторів з усього світу, і я стала тринадцятою.

Саме тоді я особливо відчула: поетичне слово не має кордонів. Творчість може стати тим культурним містком, який єднає світ навколо правди про Україну.

- Якими були Ваші очікування перед початком участі?

- Я щирим серцем прагнула знайти однодумців та розширити коло культурної взаємодії.

Очікувала, що премія стане майданчиком для відкритого діалогу, де голоси українських митців звучатимуть в унісон із європейським контекстом, відкриваючи нові горизонти для нашої спільної культурної спадщини.

- Що стало для Вас найціннішим під час участі у премії?

- Найціннішим виявилося відчуття єднання та масштабу.

Коли бачиш, як багато неймовірних, талановитих українців у різних куточках планети тримають наш культурний фронт, це додає колосальних сил.

Тоді усвідомлюєш, що твоє слово — не поодинокий голос, а частина величного хору сучасної України.

- Які емоції Ви пережили, коли дізналися про свою перемогу?

- О, це був мікс переживань: здивування, гордість і водночас неймовірна відповідальність.

Поетичне слово часто народжується в тиші та самоті. Але коли воно отримує такий гучний відгук, ти розумієш: усе, що було пережите й вилите на папір, відгукнулося в серцях людей.

Це радість, яка дуже швидко переростає у готовність працювати ще більше.

- Що для Вас означає отримати міжнародну відзнаку Ukraine Ambassador World Impact Awards?

- Для мене це не просто особиста нагорода, а визнання сили поезії та її стійкості.

Це підтвердження того, що українське слово є конкурентоспроможним, глибоким і важливим для світової спільноти.

І водночас це мандат довіри — діяти далі як амбасадорка культури, єднаючи світ через правду і людяність.

- Розкажіть, будь ласка, про свій професійний або творчий шлях.

- Мій шлях — це шлях поетичного слова, що корінням сягає рідної Харківщини.

Я освітянка, директор дитячого закладу оздоровлення та відпочинку. Маю за честь бути членкинею НСПУ, ГО «Поетична родина» та очолювати Харківську обласну організацію Асоціації поетів-ронделістів України.

Під псевдонімом Білоозерянська Чайка я видала сім авторських збірок поезій: «Я віршем доторкнусь до вас», «Не чує холоду барвінок до зими», збірку воєнної лірики «Ви прочитайте “дякую” моє», дитячі книжки «Квиток у дитинство» та «Витівниця з Центральної», витончений «Ронделя шарм» і збірку інтимної лірики «Ти тільки чекай».

Моя творчість пройшла шлях від перших мережевих публікацій до перемог у всеукраїнських та міжнародних конкурсах — зокрема, «Коронація слова», «Mili Dueli» у Боснії та Герцеговині, LITTERcon у Парижі.

- Яка подія найбільше вплинула на Ваше становлення?

- Особливо важливою для мене стала публікація вірша «Сонячний спалах» у Міжнародному журналі «Склянка Часу».

Головний редактор журналу, мій земляк із Харківщини Олександр Апальков, допоміг мені повірити у власні сили. Саме в його міжнародному видавництві вийшла моя перша книга.

А потім була перемога у Міжнародному конкурсі імені Марії Урбанської, де я отримала перше місце за вірші-присвяти Тартаківському палацу.

Такі моменти стають своєрідними точками опори. Вони допомагають зрозуміти: ти на правильному шляху.

- Якими своїми досягненнями Ви пишаєтеся найбільше?

- Пишаюся тим, що українське поетичне слово звучить на міжнародному рівні.

Для мене важливі статус Гранд-фіналістки престижного конкурсу «Mili Dueli» у Боснії та Герцеговині, відзнаки всесвітнього журналу «LITTERcon» у Парижі, участь у міжнародних літературних проєктах.

Але найбільша моя гордість — це те, що мої вірші допомагають людям триматися у найтемніші часи.

Про це для мене говорять і Всеукраїнська премія імені Михайла Чабанівського, і премія імені Олександра Юрченка («Мерефа козацька»).

Та найбільша нагорода для поета — знати, що його слово комусь потрібне.

- Яку місію Ви реалізуєте через свою діяльність?

- Моя місія співзвучна з місією Вашої премії: єднати світ через культуру та правду.

Я прагну показати світові, що Україна — це не лише країна великого болю, але й країна неймовірної культурної витонченості, глибокої філософії та поетичного шарму.

Особливе місце у моїй діяльності займає популяризація ронделя та інших твердих форм поезії, які так елегантно звучать українською: пасторели, копли, сонетів, віланел, квартону, алфавітних віршів, септим, тавтограм, акровіршів і телевіршів.

Мені хочеться, щоб світ побачив: українська мова чудово звучить у складних, класичних поетичних формах і має величезний творчий потенціал.

- Що надихає Вас не зупинятися на досягнутому?

- Надихають люди.

Наші захисники, які дарують нам кожен ранок. І мої читачі, які знаходять у моїх рядках розраду чи ковток повітря.

Розуміння того, що твоє слово потрібне тут і зараз, — це найкращий рушій, який не дозволяє опускати руки за жодних обставин.

- Які життєві принципи та цінності допомагають Вам рухатися вперед?

Мої орієнтири — чесність перед собою та читачем, любов до рідної землі, людяність і вірність своєму покликанню.

Я вірю, що краса слова здатна зцілювати. Саме цей принцип я намагаюся закладати у кожну строфу.

- З якими найбільшими викликами Вам довелося зіткнутися на шляху до успіху?

- Найбільшим викликом стало творення культури в умовах війни, постійної загрози та повітряних тривог на Харківщині.

Доводиться організовувати роботу Харківської обласної організації Асоціації поетів-ронделістів, видавати власні книжки та координувати поетичні конкурси під звуки вибухів, долаючи внутрішній страх заради великої мети.

Лише кілька днів тому завершився ІІ Всеукраїнський конкурс ронделя «До осені от-от…», у якому взяли участь 70 поетів з усіх куточків України, а також з Іспанії, Італії, Польщі, Німеччини та Франції.

Для мене це доказ того, що навіть війна не здатна зупинити творчість.

- Як Ви долаєте труднощі та знаходите сили рухатися далі?

- Моя терапія — це поезія.

Коли мені важко, я пишу. Коли бачу красу природи чи незламність людей навколо — знову пишу.

Також сили дає робота з дітьми, для яких я створюю дитячі збірки поезій. Їхня чиста радість і віра в майбутнє повертають мені внутрішній баланс.

- Хто або що було Вашою найбільшою підтримкою?

- Моя донечка-поетка — перший порадник і критик, мама, моя творча «Поетична родина» та колеги-письменники з НСПУ.

І, звичайно, мої колеги-ронделісти.

Я вдячна Голові Асоціації поетів-ронделістів України Миколі Маркіяновичу Боровку та його заступнику Володимиру Миколайовичу Литвину, які свого часу запалили мене ронделем.

Із задоволенням допомагаю збирати ронделі для їхнього масштабного проєкту «Антологія Всесвітнього ронделю», спілкуюся електронною поштою з колегами-ронделістами з Франції та Німеччини.

Особлива подяка німецькій поетесі Charis Haska, чия солідарність та підтримка під час війни стали для поетів ГО «Поетична родина» і для мене особисто міцною опорою.

- Який із Ваших проєктів Ви вважаєте найважливішим і чому?

- Вище я вже розповіла про ронделі, але надзвичайно важливою для мене є збірка воєнної лірики «Ви прочитайте “дякую” моє».

Це не просто книга. Це щоденник, вистражданий серцем.

Вона зафіксувала перші, найважчі дні війни, чотиримісячне перебування у тимчасовому прихистку на Півдні Франції та стала моїм щирим поклоном кожному, хто захищає Україну і хто допомагає їй.

Паралельно надзвичайно важливим для мене є і ваш проєкт — Ukraine Ambassador, який я сприймаю як міст між українським та світовим культурним процесом.

- Як участь у премії вплинула на Вашу мотивацію та подальші плани?

- Ця нагорода зміцнила Чайчині крила.

Вона довела, що культурна дипломатія через поезію має колосальне значення.

Тепер мої плани стали ще амбітнішими. Я хочу активніше залучати міжнародну спільноту до знайомства з українськими авторами, розширюючи нашу присутність у європейському культурному просторі.

- Чи відкрила ця нагорода для Вас нові можливості або міжнародні контакти?

- Сподіваюся, статус амбасадорки суттєво зміцнить мої позиції у спілкуванні з іноземними інституціями.

Це новий імпульс для моєї співпраці з колегами з Німеччини та Франції, з якими ми зараз активно працюємо, збираючи матеріали до «Антології Всесвітнього ронделю».

Премія відкриває двері до нових спільних кроскультурних проєктів.

Разом із ГО «Поетична родина» ми працюємо над відкриттям філії поетів-ронделістів, які проживають за кордоном. Мене запросили її очолити.

- Що Вам найбільше сподобалося в міжнародному форматі премії?

- Мені надзвичайно близька ідея відсутності кордонів для світла, правди та культури.

Міжнародний формат дозволяє показати світові, що українська ідентичність — це невіддільна, яскрава та самобутня частина світової цивілізації.

- Що для Вас означає представляти Україну на міжнародній арені?

- Представляти Україну сьогодні — це бути голосом тих, хто не може говорити.

Це розповідати світу правду про нашу боротьбу і водночас демонструвати наш високий інтелектуальний та творчий потенціал.

Це відповідальність за кожен образ і кожне слово.

- Як, на Вашу думку, Ваша діяльність сприяє розвитку суспільства та міжнародної співпраці?

- Через поетичне слово я виховую естетичний смак у підростаючого покоління завдяки дитячим книгам та єднаю дорослу аудиторію навколо спільних цінностей.

Проводячи конкурси ронделя, я гуртую українських поетів-ронделістів, де б вони не проживали.

Вірші для «Антології Всесвітнього ронделю» демонструють, що у поетів є спільний культурний код і що ми можемо говорити зі світом мовою високого мистецтва.

- Що означає для Вас бути амбасадором позитивних змін?

- Бути амбасадором змін — це трансформувати біль у красу, страх — у стійкість, а виклики — у творчі здобутки.

Це означає власним прикладом показувати, що навіть під час війни українська культура розвивається: видаються книжки, створюються міжнародні антології, проводяться конкурси.

Це несення світла туди, де намагаються насадити темряву.

- Які якості, на Вашу думку, допомогли Вам стати переможницею?

- Моя непосидючість.

Донька каже: «Де мама — там і рух».

Мабуть, ще трохи комунікабельності та організаторських здібностей, які дозволяють єднати людей навколо спільної справи.

- Які нові цілі Ви поставили перед собою після отримання нагороди?

- Статус амбасадорки накладає нові зобов’язання.

Тому моя головна мета зараз — масштабувати діяльність Харківської обласної організації Асоціації поетів-ронделістів України.

Я прагну, щоб голоси наших авторів звучали на міжнародних та міжкультурних поетичних платформах.

- Над якими проєктами Ви працюєте зараз?

- Моїм пріоритетним проєктом є масштабна робота з колегами-ронделістами.

Також я працюю над восьмою збіркою поезії та продовжую створювати дитячі вірші, які допомагають малечі зберігати світло в душі попри складні часи.

- Про що Ви мрієте сьогодні?

- Моя найбільша мрія, як і кожного українця, — це наша Перемога та справедливий, сталий мир.

Я мрію про розквіт рідної Харківщини, про відбудову наших культурних центрів і про той день, коли українські митці зможуть збиратися на міжнародних фестивалях удома, під абсолютно мирним небом, приймаючи гостей з усього світу.

- Які міжнародні ініціативи Ви хотіли б реалізувати в майбутньому?

- Хотілося б створити постійно діючий майданчик для кроскультурного обміну, де іноземні поети могли б відкривати для себе Україну через спільні поетичні форми, переклади та спільні видавничі проєкти.

Мені здається, що саме через такі живі контакти культура стає справжнім мостом між країнами.

- Як Ви бачите роль України у світовій культурній та професійній спільноті?

- Україна — джерело глибоких сенсів, автентичності та безкомпромісної правди.

Ми збагачуємо світову спільноту своєю стійкістю, глибиною та щирістю — якостями, які інший світ, можливо, встиг трохи забути.

- Яку пораду Ви дали б майбутнім учасникам Ukraine Ambassador World Impact Awards?

- Тільки вперед — і ніколи не сумніватися в силі свого голосу.

Будьте максимально щирими. Світ потребує вашої унікальної правди та вашої автентичності.

Подавайте заявки, заявляйте про свої проєкти, не бійтеся масштабуватися.

Пам’ятайте: кожен ваш крок на міжнародній арені — це цеглинка у фундамент величної та впізнаваної у світі України.

- Яке послання Ви хотіли б передати людям, які підтримували Вас на цьому шляху, та всім, хто лише мріє про міжнародне визнання?

- Тим, хто мене підтримував — моїй родині, читачам, колегам з НСПУ та закордонним партнерам — я хочу сказати найтепліше «дякую».

Ця перемога — наш спільний здобуток.

Адже жоден митець не є самотнім островом.

Вірте у свою місію. Працюйте з любов’ю — і світ обов’язково вас почує.

- Що б Ви хотіли побажати міжнародній премії Ukraine Ambassador World Impact Awards та її майбутнім учасникам?

- Премії я бажаю довголіття та розширення географії.

Нехай вона й надалі залишається тим чистим джерелом, яке відкриває світові нові імена людей, які прагнуть, аби їх почули.

А майбутнім учасникам бажаю ніколи не втрачати натхнення, творити та завжди пам’ятати, що ми єднаємо світ через любов.

І на завершення хочу подарувати вірш.

 

 

ДИХАЙ, ЛЮБОВЕ

 

Рондель

 

Дихай, Любове! Живи між людей, попри все:

Хоч від новин, болю й страху спиняється подих.

Здавлює груди — а ти оживай всім на подив,

Киснем вертай, пробивайся до душ і осель.

Теплі дзвінки чи молитва — живильний твій сенс,

Слово підтримки твоє у зневірі підводить.

Дихай, Любове! Живи між людей, попри все,

Хоч від новин, болю й страху спиняється подих...

Зло ворохобить по світу, димами трясе,

Чистим повітрям лиш ти порятуєш народи...

Люд цей існує у світі байдужому доти,

Доки ще вірить, що буде тобою спасен.

Дихай, Любове, живи між людей, попри все!

 

 

 

©БІЛООЗЕРЯНСЬКА ЧАЙКА

 

І, можливо, саме в цих словах — «Дихай, Любове» — найточніше звучить уся філософія творчого шляху Білоозерянської Чайки.

Писати тоді, коли страшно. Створювати тоді, коли навколо руйнування. Підтримувати інших, коли самій непросто. Берегти красу, коли світ переживає темні часи.

Її історія — це історія не лише про поезію.

Це історія про те, як культура стає формою стійкості, слово — формою дипломатії, а творчість — способом залишатися людиною.

І поки українські поети пишуть, видають книжки, проводять конкурси, створюють антології та говорять із читачами в Україні й за її межами, українська культура продовжує звучати.

Без кордонів.

Без дозволу на тишу.

І з вірою у світло.

Natali Yackovleva Rose

Founder and director international online journalist project Ukraine Ambassadоr .

Founder Ukraine Ambassador World Impact Awards

Від Ред.: Марина Олександрівна Зозуля (псевдонім Білоозерянська Чайка) — поетеса з села Лиман Слобожанської громад Чугуївського району Харківської області. Народилася у 1977 році в смт Балки Красноградського району. Членкиня Національної спілки письменників України, а також Асоціації поетів-ронделістів України.