Одіссея харківської «великої науки»: чому унікальні лабораторії міста підкорили серце французького фотографа

Так зустрічає читача монографія «Soviet Scientific Institutes» відомого французького фотографа та дослідника архітектури Еріка Люсіто (Éric Lusito), яка щойно побачила світ у британському видавництві FUEL Publishing.

Перша презентація книги відбулася в Парижі (Франція). Днями автор особисто завітав до Харкова, до стін незламної Короленківки — Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка. Ерік зустрівся з директоркою книгозбірні Наталією Петренко та передав свій унікальний фоліант у дарунок місту. Місту, яке стало головним серцем, ідейним ядром та справжнім візуальним відкриттям цієї міжнародної публікації.

Протягом чотирьох років Ерік Люсіто здійснював тиху, але монументальну експедицію колишнім радянським блоком. Він шукав сліди «великої науки» — тих закритих, оповитих секретністю й військовими таємницями «утопічних світів», де колись кувалася наукова могутність супердержави. Маршрут фотографа проліг через Вірменію, Узбекистан, Казахстан, Грузію, Латвію, Румунію та Угорщину.

Але найважливішою, найглибшою зупинкою на цій мапі стала Україна. А в Україні — Харків.

Загалом до книги увійшло 22 наукові інститути з восьми країн світу. Рівно половина з них — 10 провідних установ — це харківські наукові центри. Ця цифра — не просто статистика. Це зафіксоване в об’єктиві іноземного митця визнання Харкова як світового мегаполіса науки, міста потужних дослідницьких шкіл, де створювалися технології випередження часу.

Інститут радіофізики та електроніки ім. Усікова Національної академії наук України.

Новий відділ Українського фізико-технічного інституту – лабораторія електромагнітних коливань – було створено в 1930 році. Під керівництвом Абрама Слуцкіна вона була піонером у дослідженнях в галузі електротехніки та електромагнітних хвиль. Ефективні мікрохвильові генератори, зокрема магнетрони, стали ключовими компонентами радіолокаційних систем. Оригінальна дошка відвідуваності співробітників радянських часів досі є невід'ємною частиною біля входу до інституту.

У фокус французького майстра потрапили легендарні осередки високих технологій:

• Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» (ХФТІ) та його Інститут фізики плазми;
• ФТІНТ імені Б. І. Вєркіна з його низькотемпературними таємницями;
• Інститут радіофізики та електроніки ім. О. Я. Усикова;
•  Радіоастрономічний інститут;
• НТК «Інститут монокристалів» та Інститут сцинтиляційних матеріалів;
• Абсолютно космічні об'єкти Харківського Політеху (НТУ «ХПІ») — Інститут іоносфери, легендарний НДПКІ «Молнія» та велична Лабораторія високих напруг (Високовольтний випробувальний зал);
•  Радіофізична обсерваторія університету імені В. Н. Каразіна.

Харківський фізико-технічний інститут Національної академії наук України У 1932 році кріогенна лабораторія під керівництвом Льва Шубнікова першою в СРСР досягла скраплення гелію, що стало технологічним проривом, що сприяв подальшим дослідженням, що завершилися відкриттям надпровідності II типу (названої фазою Шубнікова) у 1936 році. Ці сферичні контейнери використовувалися для зберігання рідкого водню. 

Світлини Еріка Люсіто позбавлені сухої документальності. Це чиста, глибока поезія заліза, бетону та людської впертості. Синхротрони, циклотрони, стеларатори, велетенські радіотелескопи та каскади трансформаторів «Молнії» виглядають на його фото так, ніби вони зійшли зі сторінок науково-фантастичних романів Герберта Веллса чи Жюля Верна.

Стеларатор Ураган-2 був зібраний на початку 1990-х років. Модернізована версія, введена в експлуатацію у 2006 році, на той час була найбільшим термоядерним апаратом у Європі. Інститут фізики плазми, Україна.

Західні рецензенти вже порівнюють ці інтер'єри з декораціями до фільмів Стенлі Кубрика. Уявіть собі: іржаві лінії заплутаних металоконструкцій на тлі суворих пейзажів, що нагадують арт-об’єкти сучасного ленд-арту. А всередині — дивовижний космос: червоні, жовті, сині та зелені труби, ретро-телефони, вицвілі радянські плакати й портрети батьків-засновників на кшталт Ігоря Курчатова.

Пульт керування антеною УТР-2, Інститут радіоастрономії Національної академії наук України Український Т-подібний радіотелескоп другої модифікації (УТР-2) є найбільшим у світі низькочастотним радіотелескопом. Складена з мережі з 2040 антен, відомих як диполі, вся конструкція займає 15 гектарів і має форму гігантської літери Т. Телескоп використовується для аналізу радіосигналів від різних космічних джерел, зокрема від Сонця, блискавок на Сатурні та пульсарів, а також випромінювань з міжзоряного та міжпланетного простору.

Але головне — цей світ не мертвий. Час тут ніби стиснувся і згорнувся. Під цими велетенськими панелями, у залах, що пережили катастрофічний брак фінансування 90-х років (коли видатні вчені отримували по 5 доларів на місяць, але не кинули свої пульти), досі вирує життя. Серед монументального металу, де інколи блукає самотній пес чи пасеться випадкова худоба, ходять живі, реальні «професори Вухані» — харківські вчені, які присвятили життя порятунку своїх інституцій.

Міжвідомчий навчально-технологічний центр імпульсної техніки високої напруги, Харківський політехнічний інститут, Україна. Зал високої напруги залишається майже незмінним протягом століття. На фресці радянських часів зображена рука, що стискає блискавку.

Презентація книги в бібліотеці Короленка зібрала понад 100 людей: академіків, молодих дослідників, представників ХПІ, Каразінського, ХНУРЕ, планетарію та міської спільноти. Це була тепла, щемлива зустріч колег і однодумців. На ній говорили не про минуле. Говорили про теперішнє.

Академік НАН України, директор Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України Борис Гриньов та Ерік Люсіто. 

Адже ідейним ядром книги, як наголосив сам Ерік Люсіто, стала саме сучасна діяльність харківських учених в умовах повномасштабної війни. Ці лабораторії сьогодні зазнають ударів, руйнувань від прильотів, страждають від знеструмлень. Деякі об'єкти зазнали важких поранених ударів від російських ракет. Але наука в Харкові продовжує «робитися». Вона пульсує в декомбрах історії, доводячи неймовірний рівень стійкості.

Автор також не оминув увагою лабораторію оптики та фотоніки НТУ «ХПІ», відому своєю історією відродження. Зруйнована у 2022 році внаслідок ракетного удару, лабораторія змогла відновити роботу з новою силою завдяки «рятувальній операції», організованій командою науковців на чолі із засновницею лабораторії, професоркою кафедри мікро- та наноелектроніки НТУ «ХПІ» Ксенією Мінаковою.

Нині лабораторія оснащена найсучаснішим обладнанням для проведення досліджень, зокрема сонячним симулятором, спроєктованим самою професоркою Ксенією Мінаковою. Крім того, тут реалізуються освітні проєкти та ініціативи.

Ерік Люсіто не просто задокументував цей подвиг — він конвертував своє захоплення в реальну підтримку.

У самій книзі автор розмістив посилання на благодійні фонди допомоги українцям. Ба більше, попереду на видання чекає велике турне: Ерік планує серію презентацій у ключових містах Європи.

Його фотографії стануть потужним культурним та науковим амбасадором Харкова на Заході, нагадуючи світу, яка надлюдська ціна стоїть за кожним українським відкриттям сьогодні.

Харківська наука — це круто. Вона має глибоке коріння, унікальну візуальну велич і залізобетонний характер, який не зламати жодним обстрілам.

Читайте також:

Таємниця скіфської шапочки. Унікальна знахідка харківських археологів

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.