Вода змиває всі гріхи

Того лютневого дня поряд не було ні священнослужителів у одязі, ні ікон, ні піснеспівів. Але той піднесений внутрішній стан і захоплення триразового занурення в холодну каламутну воду священної річки досі зігрівають мені душу при кожному спогаді про те йорданське купання. І це почуття неможливо порівняти з іншими обмиваннями у різних водних купелях, які входили до програм наших подорожей різними країнами.

Лунала молитва в небесах, і дзвоник дзвонив…

Вкотре у своєму житті я вирушаю на зустріч із джерелом під назвою Desa Adat Sala, куди мене запросила одна з лідерів української діаспори на Балі, відома на острові лайфкоуч Ірина Войтюк. Вона вважає це місце одним із найсвященніших на острові, тому що саме тут, у глибокій ущелині, де з'єднуються підземні водні потоки, особливо сильно відчувається божественна енергія. Балійці, що поклонялися духам природи ще на зорі своєї цивілізації, приходять сюди вже багато тисячоліть - задовго до появи на острові індуїзму та буддизму, - щоб взяти участь у ритуалі очищення.

До цієї «благословенної води» із села Sala потрібно спускатися хвилин п'ятнадцять по сотнях сходів та майданчиків, з'єднаних сходами. Навколо – непрохідні джунглі. Уздовж доріжки зустрічаються кущі яскравих тропічних квітів, а знизу все виразніше чується шум водоспаду. Нарешті крізь зелень листя здалося святилище. Я навіть зупинився на хвилину, щоб сфотографувати це сакральне місце з яскравим достатком фарб, різнокольоровими скульптурами, червоними парасольками і струменями води на тлі двох басейнів і кам'яних стін, що піднімаються над ними, зі статуями охоронців. Вода текла прямо зі скелі - немов із самої гори.

Перед входом на майданчик для церемонії я побачив табличку, де, як зрозумів по перших рядках, було описано порядок проходження обряду очищення. Негайно підійшли служителі, запрошуючи до столика для donation. При цьому вони показали журнал, до якого були вписані особливо значні суми – по кілька десятків доларів. Це були своєрідні орієнтири для туристів, які проходять обряд обмивання. Довелося розщедритися і мені, хоч і не так щедро, як групі американських туристів, що йшла попереду.

Потім ми вирушили в роздягальню, звідки через кілька хвилин я вийшов із саронгом на стегнах. Балієць, що зустрів мене, показав, що цей шматок тканини потрібно зав'язати вузлом спереду, а не обмотувати навколо тіла, як рушник. Нарешті, повністю готовий, я вийшов на майданчик перед басейнами і одразу опинився у розпорядженні провідного церемонії. Повністю сісти в позу лотоса у мене не вийшло, але всі інші вказівки я виконував справно серед кошиків з підношеннями та ароматного диму запашних паличок. Служитель читав молитву на санскриті, а ми, склавши долоні на грудях, за вказівкою брали з кошика різні квіти. Одні клали за вуха, інші – на голову. Потім нам лили воду на маківку, і тричі ми відпивали її, слухаючи тужливі мелодії незнайомих слів.

Після завершення першого етапу церемонії ми попрямували до нижнього басейну. Тут зверху лилася вода із трьох труб. Як нам пояснили, кожна з них символізувала певну енергетичну очистку, яку ми сприймали як «змивання гріхів». Балійці переконані, що людина з часом «обростає» невидимою тяжкістю: страхами, конфліктами, хворобливими емоціями, наслідками поганих думок. Вода першого басейну мала змити цей шар під час стояння під струменями. У цей момент потрібно було складати руки біля грудей на знак смиренності та відкритості перед божественним порядком.

Після обмивання під трубами слідували ще два джерела, з яких служитель черпав воду, поливав голову і пропонував випити по три ковтки з кожної чаші. Цей процес символізував, за його словами, повернення душевної рівноваги, відновлення гармонії між тілом, душею та Всесвітом. Тільки після цього древнього індуїстського ритуалу можна було вважати, що вода очистила тіло, мову та розум. Принаймні ми дуже сподівалися, що, незважаючи на наше християнство, ця церемонія справді «змила наші гріхи».

З цією надією ми попрямували до другого басейну, пройшовши під аркою з дзвоном. Тут треба було смикнути за ланцюжок, щоб дзвоном сповістити вищі сили про свою готовність до наступного етапу церемонії. Труб тут було значно більше, і кожна з них, судячи з статуй над ними, присвячувалась різним божествам, видам очищення та життєвим ситуаціям. Забігаючи вперед, скажу, що, вийшовши з цього басейну, я записав імена деяких фігур, що уособлюють божеств: Saraswati, Tirta Prapen, Tirta Pule, Tirta Bolakan, Tirta Pandan, Tirta Utama та інших. Пізніше служителі пояснили, що одна труба призначена для очищення від страху, інша для здоров'я, третя для сімейної гармонії, четверта - для захисту. Особливо виділялися дві постаті індуїстські — чоловіча і жіноча, що тримали труби в своїх руках. 

І знову - стояння під потужними струменями води, що важко б'ють по голові і плечах. У якомусь зміненому відчутті себе та навколишньої реальності я вийшов із басейну і знову опинився в руках провідного церемонії. 

Він окроплював мене водою, шепотів молитви, а я намагався осмислити цей багатошаровий ритуал: підношення, квіти, дим пахощів, молитви, музику, силу води, статуї богів, перехід від одного джерела до іншого.На завершення мені приклеїли до чола і горла кілька зернят рису. Це було останнє благословення – своєрідна «друк молитви». Рис тут символізував життя, чистоту свідомості, очищення мови та дихання, божественний дар.Весь цей процес скидався на майже містичний театр, у якому я був головним учасником. Таїнство існувало навколо і одночасно – усередині мене самого. Божественні статуї створювали зовнішній фон, а холодна вода, що ковзає по шкірі, аромати пахощів, яскраві кольори, давні молитви та зелені джунглі формували неймовірне чуттєве сприйняття світу. Можливо, саме в цьому стані і полягало справжнє значення очищення.

Тримав Шива Тризубець… 

Головний індуїстський бог височів на вершині піраміди з фігурками охоронців, спираючись на тризуб. У свідомості мимоволі виплив головний символ української державності. Але я також згадав, що тризуб був і у римського Нептуна, і у грецького Посейдона, він зустрічався і в інших культурах. Все одно було приємно усвідомлювати, що цей стародавній знак сили, влади над стихіями та руйнування старого заради народження нового став частиною української національної свідомості. Хочеться вірити, що український тризуб з'явився не випадково і якимось далеким чином перегукується із давніми символами світу.

Фото 2.2) 

На іншому боці скелі виділялися дві постаті міфологічних істот, що тримали в руках труби з водою-благословенням, що виливається. Що вони символізували? Можливо, чоловіче та жіноче початку? Чоловік із оголеними грудьми у впевненій позі виражав силу, захист та активну енергію небесного охоронця. Жіноча фігура з м'якими лініями тіла та витонченим жестом руки символізувала милість, родючість та материнську енергію води. А може, ці постаті втілювали союз Шиви та його дружини Парваті?

Із зернятками рису на лобі та горлі я сидів на лавці, щоб уважніше оглянути святилище, отямитися з «чистим розумом» після церемонії і поміркувати після пережитого процесу. Чи можна порівнювати балійське обмивання із християнським хрещенням? Зовні вони справді можуть здатися схожими. В обох випадках вода стає символом очищення, кордоном між колишнім станом людини та оновленням.

Але тут я не отримував визволення з первородного гріха. Відповідно до інструкцій на стенді я намагався відновити в цьому просторі рівновагу з природою, набути додаткового розуміння гармонії у відносинах з людьми і балійськими богами. Така суть церемонії, яку мені розповідали служителі. Вони говорили про те, щоу балійському індуїзмі людина не є джерелом святості. Він лише частина світу, провідник божественної енергії, втіленої в струменях води, що випливають з глибин землі. Виходить, як і статуї божеств - теж лише провідники космічної сили. 

А що означає посередині басейну лінгам з лотосом? У країнах Південно-Східної Азії мені часто зустрічалися фігури лінгаму та йоні. Однак тут цей кам'яний стовп — знак Шиви — сусідив зі скульптурою лотоса. Служителі святилища пояснили, що це поєднання пов'язане із священною водою джерела. Саме вода символічно народжує лінгам, що є світ як знак божественного присутності. Лотос здавна вважається образом чистоти, духовного пробудження і сходження людини до вищих станів свідомості.

Тоді у мене виникла ще одна думка, яка комусь може здатися крамольною. Як не різні в нашій свідомості та релігійних традиціях голуб - символ Святого Духа в християнстві - і Шива - одне з головних божеств індуїзму, все ж таки можна припустити, що обидва ці образи намагаються висловити одну і ту ж таємницю світобудови. За ними стоїть загальне людське переживання: міркування про сходження небесної сили, про дотик до вічності та про присутність Божественного у світі людей. А що ще, крім води, здатне змити не тільки пил із тіла, а й тяжкість із душі? Тільки благословенна вода, через яку людина відчуває зв'язок із найвищою реальністю.

У християн це священні води Йордану та голуб – Святий Дух. У балійців - джерело, приховане в ущелині серед джунглів, і Шива з його тризубом. Якщо продовжити ці міркування, можна дійти висновку, що Істина одна, але говорить вона з людьми різними мовами, у різні епохи і через різні міфи і символи. Люди різних цивілізацій вдивляються у ту саму таємницю буття, але описують її по-різному. Так, очевидно, народжуються релігії, обряди та священні перекази. Здавалося б, всі ці віри, маючи своїм підґрунтям прагнення людини до однієї Вищої Істини, повинні об'єднувати людей. Однак, на жаль, навіть у XXI столітті людство ще не навчилося повною мірою бачити за різницею символів їхній загальний духовний зміст.

Є надійна охорона у священого простору

Як видно, це джерело знаходиться під заступництвом міфологічних істот балійського індуїзму. Вони різні, але всіх їх поєднує дивовижна особливість: їхні особи не загрожують та не засуджують. Навпаки, вони спокійні і навіть трохи посміхаються. Особливе враження на мене справила усмішка круглого обличчя мудреця або ченця, що ніби виникає прямо зі скелі і підкреслює життєву силу самої гори. А може, це був образ усміхненого сонця чи один із варіантів сакрального охоронного лику?

Нижче, вздовж басейнів, розташовувалися постаті різних тварин. Служителі розповіли, що священні дракони та змії пов'язані з підземними силами землі та охороняють воду. Мавпи з епосу «Рамаяна» символізують відданість та духовну силу. Демони та грізні маски повинні відлякувати руйнівні сили, зберігаючи при цьому світову рівновагу між світлом та пітьмою. 

Особливу роль відведено фігурі кабана в короні. Як з'ясувалося, цей образ пов'язаний з індуїстським міфом про божество, яке врятувало Землю, коли вона була занурена в океан хаосу.Я довго сидів поруч із церемоніальним майданчиком, намагаючись перейнятися святістю цього простору – чи, точніше, присутністю його духів. З погляду балійців, духи живуть тут у скелях, деревах, ущелинах, джерелах та водоспадах. Під впливом церемонії я й сам у якийсь момент майже фізично відчув їхню присутність. Мені хотілося відчути це місце як простір, де джунглі, вода, камінь і божества здатні розмовляти один з одним.Корінні балійці, які регулярно здійснюють тут омивання, за їхніми словами, добре відчувають ці голоси.

Народжувалося село над ущелиною

Напрочуд зворотна дорога вгору нескінченними сходинками здалася досить легкою. Мабуть, джерело справді подарувало додаткові сили. Проходячи через село, ми дізналися, що її історія сягає глибини тисячоліть. Ніхто з місцевих жителів не зміг сказати, коли тут з'явилися перші будови та храми. За їхніми словами, такі джерела мають не одну офіційну легенду, а безліч місцевих переказів, що передаються з покоління до покоління. 

Безсумнівно одне: село з давніх часів пов'язане з культом священної води та практиками очищення перед важливими життєвими подіями. Спочатку в ущелині існувало лише природне святилище біля виходу води зі скелі. Потім над ним з'явилися будинки. Храми лише підкреслювали особливу значущість цього простору, де священним вважається як джерело, а й джунглі, що оточують його, а й вся природа навколо. 

Якщо дивитися на світ очима балійців, то за кожним природним явищем можна побачити прихований символ. Поступово ти сам починаєш залучатися до цієї системи віри, де вода, камінь, дим пахощів та рисове зерно на лобі виявляються не деталями обряду, а мовою, якою природа розмовляє з людиною.На мій погляд, щоб сприймати ці балійські істини усією своєю істотою, потрібно довго жити на острові та вникати у його обряди та ритуали. Тоді приходить розуміння Балі - не як екзотичної пам'ятки, бо як живої частини світу. І тоді церемонія в басейні сприймається вже не як туристичний атракціон, а як дотик до чогось дуже давнього, можливо – вічного. Це почуття важко пояснити словами. Але на якомусь підсвідомому рівні гості острова з часом починають відчувати, як Балі поступово входить у їхнє життя та її ритми.

Разом з Іриною Войтюк ми поверталися сільською вулицею до машини та розмірковували про вплив балійської дійсності на людську свідомість. Навіть цей невеликий куточок сільської території з сімейними храмами біля кожного будинку, зі статуями міфічних істот та простих музикантів уздовж дороги народжував у душі відчуття гармонії, доброти та дивовижної краси унікального острова між двома океанами.

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:

Телеграм Фейсбук Інстаграм