Єдина в світі комаха, здатна зазирнути собі за спину, живе на слобожанських луках (фото, відео)

Міжнародний день охорони природи (Día Mundial de la Protección a la Naturaleza) започатковано 1972 року. Відзначається він постійно 18 жовтня в багатьох країнах світу. Згадує про такий день і Україна,  де відбувається нищення агресором людей, їхніх міст і сіл, природних ресурсів. Мільйони гектарів сільгоспугідь забруднені. Луки прифронтової зони часто перетворені на згарища. Встигаймо помітити живе.

Звернімо увагу на створіння, які продовжують існувати поряд з нами навіть в осінній траві селища або містечка.

Ця публікація – мої особисті спостереження. Особисто звертався до генсекретаря ООН  і аргентинський генерал, колишній президент Хуан Домінго Перон, на ту пору вигнанець, який ще повернеться з Іспанії до рідної країни і знову її очолить. Він  називав забруднення довкілля «самовбивчим маршем», який здійснює людство.

Від глобальних узагальнень повернімося до конкретної комахи, за якою іноді вдається спостерігати до пізньої осені. Аби тільки не було приморозків. Це відомі уважним любителям  прогулянок на луках і ретельним городникам богомоли. Особливо на півдні нашої країни. Але й на  Харківщині їх досі можна зустріти.

У колажі, який відкриває цю публікацію, богомоли на луках під Харковом, у сухій, майже вбитій бездощовою погодою траві. Поряд на знімку не шукайте комах. Це якраз місця, де богомоли вигрівалися на осінньому сонці.

У схожих городніх радісних лабіринтах моїх дідуся й бабусі стежки виводили то в малину, то  в рясний вишник, то до латочки полуниць. Зовсім малою отам я побачила вперше богомола. 

Дідусь працював агрономом, тому охоче розповідав мені про різні рослини і тих комах, які біля  них живуть, допомагають  їм або  шкодять. Я навіть застала, зовсім коротко, час, коли ще не було на картоплі колорадських жуків. Але це всього лише 60-ті роки і так само наша Харківщина.

Тож богомол чекає. Вранці, доки бабуся готувала сніданок, любила я малою  вислизнути до ягідника, бо найкращі полуниці – з  росою, що її ось-ось злиже сонце. Ви ж не думаєте, що я вставала з півнями чи навіть з дідусем, який поспішав на городню бригаду чи ще в якихось справах. Отож город іще зберігав ранкову прохолоду, коли я стежила за метеликами і богомолами. 

Дідусь показав мені цих зелених, схожих на коників, створінь і  обережно зняв одного довголапчика з листка полуниці. Попередив, що лапки в нього не просто лоскочуть, а можуть подряпати. Скільки там долоні дошкільняти! Жаб і пуголовків я ще із сусідками не ловила. Ця забава була в нас уже на шкільних канікулах після першого класу – з будівництвом замків із битого посуду Гончарні,  у струмку під вербами. Біля замку окремо видовбувався ставочок, обтикувався мальвами і ромашками. За відсутністю  чогось схожого на лебедів (такі були біля руїн замку на килимку у моєї сусідки)  у  крихітний ставочок ми ловили жменями пуголовків. Чула, що в інших краях їх ще називали діти ополониками – за довгі хвости. Але богомола з ними не порівняти. Він перебирав долоню  лапками з колючими шипами. 

Дідусь швиденько забрав його і попросив без нього не ловити отаких комах. Бо саме богомоли їдять на городі попелиць (тобто тлю), а ті шкодять молодим пуп’янкам, обліплюють свіжі стебла.  Тож богомола я відтоді поважаю – помічник-спільник, захисник ягід і квітів.   

Я вже згадувала аргентинського генерала і його вплив на започаткування міжнародного дня охорони природи. Так ось аргентинський богомол (Mantis argentina) досягає в довжину 78 мм. 

Наші, українські богомоли скромніші. Менше 10 сантиметрів.  Але їх розрізняють  сім видів майже на всій території України, окрім Карпат.

Богомола, що зібрався когось атакувати, сфотографував дослідник природи Чорнобильської зони Денис Вишневський, з яким колись пощастило записувати коментар про зміни у тваринному світі цієї відомої людству території.

У середньовіччі цією комахою лякали, люди з бурхливою фантазією порівнювали її мордочку з обличчям Мефістофеля. Добре, що  ніякі «мисливці за відьмами» й іншими лихими силами не звинуватили богомолів у зв’язках з дияволом. Навпаки, звичка тулити лапку до лапки нагадала про позу богомольця. Звідти й пішла назва. І комаха вижила.  Можливо, хижакам легше. 

Богомол – таки справді хижак.  

Та ще й має голову із здатністю обертатися з неймовірним кутом огляду. Фактично зазирати собі за спину.

«Все частіше про появу богомолів говорять навіть мешканці північних областей. Причиною є зміна клімату. Зазвичай, богомоли не мешкають у містах, але можуть потрапляти сюди випадково. Особливо така ймовірність зростає під час шлюбного сезону в богомолів. У пошуках пари вони можуть мігрувати».

Богомоли чудово маскуються. Одного осіннього дня на тих самих підхарківських луках я зустріла і зелену пару богомолів, і бурого мисливця, про якого трішки пізніше.

Богомолів іноді тримають в тераріумах. Але такого досвіду  мені не хочеться.

Колаж із соцмереж. Авторка публікації з богомолом на піджаку. Вовчанськ. 2014 рік. 

Богомол на жоржині. 2024 рік

Фото із Вовчанська тепер боляче роздивлятися. Про подію, яка тоді зібрала науковців, лісівників і краєзнавців, варто написати окремо. Скажу лише, що богомола зустріли на саджанцях іви мацудани. Оскільки  зібрання присвячувалося темі природоохоронній, лісонасадженням, то господарі запросили всіх учасників посадити  невеличку алею біля медичного закладу. Це була міцна простора споруда ще часів земства. Страшно уявляти, що могло залишитися 2024 року від тих вулиць, не кажучи вже про іви.

10 років тому  вже були блокпости під Харковом, під Вовчанськом. Переселенці з Донбасу. Але це тоді помічали  далеко не скрізь в Україні.

Наше товариство було голосисте, погода прекрасна.  Іви Мацудана  з витонченими змієподібними гілками і   кучерявим листям оливкового кольору.  Ось там і зустрівся мені богомол. З долоні перестрибнув на піджак і там завмер. Так і потрапив на фото.

Через 10 років  Вовчанськ лежав у руїнах. У Харкові  перехожі звично  проходили повз освітлені ще яскравим сонцем  посічені осколками стіни. «Пам’ятати  ціну кожного дня». Чиясь рука  прикладала тут трафарет з літерами.  Ніби в намаганні нагадати, що нічого трафаретного не буває у живому світі. Кожна людина інакша навіть у парі двійнят. І кожен ворог, що зазіхає  на землю нашу. І кожен, хто залишається на  своїй землі.

 Самки богомолів більша за самців і часом схильні до канібалізму. Шлюбний період у них восени. Після любовного побачення іноді «дама» з’їдає свого «кавалера». Яйця – майбутнє потомство, закріплені на стеблах, чекатимуть до  весни.Богомоли одночасно корисні й шкідливі.  З’їдають вони не тільки комарів, мух і попелиць, а й бджіл.

Богомоли іноді потрапляють навіть на міські підвіконня. Можливо, їх приваблюють кімнатні квіти? Мені ж зустрівся богомол у пожухлій лучній траві та ще й за обідом.

Це добре видно на відео.

Богомоли теж бувають канібалами

Деякі види африканських і австралійських богомолів, після пожежі змінюють своє забарвлення на чорний колір щоб гармоніювати з таким пейзажем.

Дай Боже, щоб наші богомоли не стали чорними.