Фольклор — це не шафа з минулим, а вогонь у теперішньому

Колаж автора

У кожного є свої двері в дитинство. У когось це запах яблук у погребі, у когось — іржавий колодязь за хатою. У мене — слова. Не книжкові, не шкільні, а ті, що звучали біля печі, під час прибирання, у городі. Слова, якими бабуся чи сусіди пояснювали світ: чому не можна свистіти після заходу сонця, навіщо клали хліб на рушник, чому лисицю називали не тільки хитрою, а й мудрою.