Фарбовані-перефарбовані старі жовто-червоні таксофонні будки - один із численних спогадів дитинства. Вони були невід’ємним елементом міського пейзажу, так само, як і автомати з газованою водою та кіоски “Союздруку”. Спогади, яких уже не буде в наших дітей.
Величезна важка слухавка висить високо, на гачку металевого апарату з диском. До неї треба ще дістатися, й тут на допомогу приходять батьки. В отвір згори опускаємо 2 копійки. Й ось чуємо з глибин важкого металевого монстра голос бабусі. Дива, та й годі!
А потім дітки виростали, й із завмиранням серця знімали слухавку, аби запросити на побачення дівчину. Під час самого побачення в таксофонній будці можна було перечекати раптовий дощ, тримаючи в обіймах подругу. Таке не забувається.
Таксофони любили знімати в кіно, лише згадаймо широкий спектр таксофонних емоцій: ми сміялися з фрази “Галочка, ты сейчас умрёшь”, і сумували від трагічної загибелі в таксофонній кабінці героїні фільму “Тегеран-43” - того дивного фільму, в якому перетнулися актори з паралельних світів - Ален Делон та Армен Джигарханян.
Ще був фильм “Игла”, де Віктор Цой для заощадливих радянських людей продемонстрував лайфхак (тоді не знали цього слова) - дві копійки, прив’язані до нитки. Розмова закінчувалася, а цінна монетка вивуджувалася до господаря - економте, громадяни!
Далі таксофонні будки зіщулилися до невеликого дашку над автоматом, адже настали часи Перебудови, й метал в країні Рад закінчився, як зрештою, і сама країна.
Ось тепер закінчилася й ера таксофонів. Прощавайте, наші добрі помічники! Ми вас згадуватимемо зі світлою ностальгією.
