Подкаст «Градусник: Осколки з рідного вікна». Епізод 2. Куп’янськ

Сергій Гриценко розповів, що від кінця лютого мешканці Куп’янська спершу були в так званій «мирній окупації», без бомбардувань. Але потім він зрозумів, що краще утікати всій родині, а особливо йому, недавньому волонтеру і солісту-гітаристу із самодіяльного вокального гурту. Той гурт був відомий  не тільки виступами на міських подіях, а й поїздками до наших військових частин ще від 2014 року, патріотичними концертами поблизу лінії розмежування. 7 березня Сергія Вікторовича, у якого вже й онуки підростають, окупанти забрали «на підвал». Але чи компромату від місцевих зрадників було малувато, чи конфіскована рушниця особливо сподобалася, але Гриценка відпустили. Невдовзі навідалися вдруге, на щастя, не застали його вдома. Ще можна було вирватися з Куп’янська.  Так родина в середині березня виїхала з міста. Опинилися Гриценки на початку квітня  аж на Львівщині, у давніх друзів. Значно пізніше дізналися від земляків, що на їхній садибі  хтось не просто хазяйнує, а намагається оформити за сприяння окупантів право власності  на нерухомість. Боляче було уявляти, що в домі нишпорять, викидають літературу з історії України, книжки з автографами авторів – про АТО, захист Донецького аеропорту. Гірко було дізнаватися про смерть добрих знайомих, наприклад, лікаря-анестезіолога під час ракетного обстрілу  лікувального  корпусу міської лікарні.  

Добре відоме слово «реанімація» складається з кількох латинських

Ре – «знову», анімаре – вдихати, оживляти, аніма – повітря, а ще душа.  Чи можна буде вдихнути душу в місто, яке нещадно обстрілює ворог? Чи повернуться до нього ті, хто в різних областях України, здебільшого на заході, відновив свій куп’янський бізнес  або почав іншу власну справу? Запитань багато, відповідей ще немає.

Дізналася від Сергія Гриценка і про його осінній приїзд додому, після  визволення Куп’янська. У рідному домі разом із дружиною переночували. Хоча який там сон, коли спершу довелося забивати-затуляти вікна, що давно стояли без скла. Заснути не давали холод і недалекі потужні вибухи. За ту важку добу встигли побачити на вулицях рідного  міста, яким проїжджали, не більше п’ятьох-шістьох знайомих. І жодної дитини. Зимуватимуть родиною на Львівщині, де знайшли не тільки  житло, а й змогли орендувати приміщення для фарм-виробництва. Сергій Вікторович поділився спостереженням переселенських місяців: не поспішай оголошувати винними у своїх труднощах людей із найближчого оточення, нових сусідів чи партнерів. Пошукай проблему, заховану в самому собі. Бо війна  віднімає час для задуманого в мирному житті або ж прискорює хвилини рівноваги та розтягує години сумнівів і вагань.

Важка нинішня зима для Куп’янська. Рядки із повідомлення Куп’янської міської військової адміністрації: «Ворог продовжує обстріли міста  та розташованих поруч з лінією зіткнення населених пунктів Харківщини. 8 грудня близько 4:30 ранку ворог завдав по Куп’янську ракетного удару. Ракета С-300 влучила в землю під фундаментом адмінприміщення. Зруйновано стіну будівлі, пошкоджене авто, вибиті вікна».

І далі – слова поета-воїна.

«Хоче вжалити куля осою. Солоніє сльозами Оскіл». Так починається вірш , якого на межі Харківщини й Луганщини написав український боєць, наш земляк Олег Бородай. Він і зараз на фронті. Позивний у цього харківця – Позитив. Бо вміє підбадьорити побратимів у хвилини перепочинку власною піснею під гітару.

Колись із гітарою їздив до наших бійців і мій співрозмовник, куп’янський провізор Сергій Гриценко. Музика не затулить вибитого вікна, але в найдовші й найтемніші ночі вона не дає душі обірватися в чорну прірву.

ПОВНІСТЮ ПОДКАСТ МОЖНА СЛУХАТИ ТУТ.

https://www.youtube.com/watch?v=6ZBH1rEHetQ&list=PLfztk2cHRP0BuI11x7N_wdtFX9xMwjZg5&index=75

 

Літо 2014 року. Після концерту куп’янського гурту «Парк» на честь Дня Конституції України. Сергій Гриценко і Леонід Мікушев із львівськими прикордонниками, відрядженими до Дворічанського району для посилення захисту державного кордону.

 Фото із особистого архіву Сергія Гриценка.

 

 

Сергій Гриценко: «Цей знімок зроблено перед тим, як я покинув місто під час окупації. Леонід Євгенович і мама його зятя, в квартирі якої вони переховувалися». Весна 2022 року.

Фото з особистого архіву Сергія Гриценка

Куп’янськ. Фото Олександра Ківшара

 

Фото Олександра Ківшара

 

1.    Пожежа в Куп’янську після нічного обстрілу 8 грудня 2022 року. Фото Куп’янської міської військової адміністрації

2. Руїни міста. Фото Олександра Ківшара

 

Коли під час Другої світової війни визволили Куп’янськ, влаштовували танці біля вокзалу. Одна з популярних тодішніх мелодій – «Ріо-Ріта».

 

11 квітня 2012 року  її зіграли музиканти-аматори із гурту «Парк» у складі: художній керівник  –  Юрій Стінковий (клавіші), Олександр Ткаченко (бас-гітара), Сергій Гриценко (ритм-гітара) і Леонід Мікушев (акордеон).

Лебеді Жофрей і Анжеліка на Осколі в центрі Куп’янська. Влітку 2022 року в  них виросло єдине лебеденя.

Фото Олександра Ківшара

Читайте також  Подкаст «Градусник: Осколки з рідного вікна»

Підписуйтесь на наш facebook   

 Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

2.