Подкаст «Градусник». 90 років Спілці письменників України і дві долі поетів

15 червня 1934 року в Харкові зібрався перший з’їзд українських радянських письменників, щоб об’єднати в одну організацію  тих, кого ще не арештували, не викликали на допит  як свідків.

Що залишають в історії 9 десятиліть  літератури, створеної тими, хто входив і входить до Спілки письменників України? Кого з неї виключали і намагалися знищити?

Серед важливих примікрофонних діалогів зберігаю  голос  поета, перекладача, есеїста Василя Борового. Запис 2006 року. Він народився у Харкові 1923 року. До письменницької Спілки Василя Івановича приймали у 60-х, потім виключали у 70-х на черговій хвилі пошуків «ворогів народу» і знову поновили майже під розвал Союзу РСР. Василя Борового в молодості засудили  “за антирадянську агітацію та буржуазний націоналізм”, а фактично за вірші про голодомор в Україні 1933 року, надруковані у харківській  пронімецькій газеті “Нова Україна”.  Дочиталися так звані «літературознавці в сірому» не одразу,  заарештували автора  1947 року. Замість навчання і творчості – покарання рабською роботою на Крайній Півночі росії, в метанових шахтах Каєркана.

«А я стою – і блискають багнети. // Отак мене виводили в поети».  Це з його рядків про молодість.

Друга розмова – телефонна. Міркування про спілчанське сьогодення Михайла Цимбалюка, бойового медика, журналіста і літератора. Добровольцем він пішов на фронт 2022 року. Дотепер Харківщина стала для нього другим рідним краєм після Хмельниччини. Тож говоримо про літературну історію й нинішні реалії.

Слухайте також: Подкаст «Градусник». Бойовий  медик Цимбалюк: «Не бачу, чим би займався зараз у тилу»