Подкаст "Градусник" про луганське «спікання породи» в романі «Аглофабрика»

Як жити 10 років поза рідним містом? Що писати про нього? Чи можна відчувати розуміння і підтримку друзів з Харкова та інших куточків України? 

Розмова телефоном із письменницею і заслуженою журналісткою України з Луганська (киянкою після 2014-го) Тетяною Дейнегіною. 2 березня 1982 року вона, тоді тележурналістка, недавня випускниця гірничо-металургійного інституту і мама маленької донечки народила трійню. «Скільки сонця зітерло підошви весни»  –  рядок Тетяни про стрімкість життя. У її  дітей різні долі, але всі – з Україною.

«Пісню хочу заспівати – ту, що батько, ту, що мати. Та душа не ту мовчить». Це Петро Шевченко, луганський журналіст, життя якого трагічно урвалося. Звучить у подкасті  фрагмент телефільму Тетяни Дейнегіної пам’яті її земляка, який підписував вірші «Петро Біливода».

Для знайомства з романом «Аглофабрика» авторка обрала частину під назвою «Передчуття». Події розгортаються у березні 2014 року в Луганську, який любили називати «світанком України». Але то вже був світанок довгої війни. Читає актор Анатолій Подорожко – «голос Харківського метро».

Слухайте також: Подкаст «Градусник». Люцина Хворост про вірші й музику як спробу створити безпечний простір