"Культурна Перемога" І. Жукова: про Україну, Німеччину журналіст І.Магрілов

Відомий журналіст Ігор Магрілов розпочинав творчий шлях у Харкові фотокореспондентом, створював першу незалежну пресу в Україні, одне з перших незалежних видань – юнацьку газету «БА-БАХ!!!». Був першим власним кореспондентом інформагентства «УНІАН» у нашому місті і першим редактором відомого видання «Тєлєнєдєля», головним редактором популярного щотижневика «Simon» і ще численних проєктів, про які ми сьогодні продовжимо спілкуватися. Магрілов – заслужений журналіст України – вже в Німеччині створив на волонтерських засадах медіапроєкт «Berlin-visual».

На думку Ігоря Магрілова, європейським журналістам слід разом боротися з російською пропагандою.

Ігор також є активним зоозахисником. На сторінках свого сайту він створив «Зал слави», присвячений волонтерам.  Там вшановують й відзначають віртуальними медалями «За людяність».

Магрілов пояснює свою позицію з цього приводу так: «Нам здається, що саме людяність перш за все характеризує тих, хто допомагає нужденним, усім, кому потрібна підтримка».

 

На очах Магрілова в Німеччині проходила спортивна кар’єра братів Клічко, про що я теж розпитав Ігоря.

І з сучасним чемпіоном по боксу Олександром Усиком Ігор теж спілкувався, про що на згадку є спільне фото.

Магрілов на початку кар’єри, зокрема вчив журналістиці дітей. Він переконаний, що для журналіста найважливіше бути сміливим і писати правду. «Якщо мені говорили: «це пиши, а це ні» я розвертався і йшов», – розповідає Ігор Магрилов. Він брав інтерв’ю у багатьох легендарних митців (на фото з поетом Борисом Чичибабіним)...

Його юнацька газета «БА-БАХ!!!» стала справжньою кузнею кадрів для журналістів не тільки Харківщини, а всієї України.

І я паралельно із створенням програми «Відеоревю» для першого недержавного телеканалу України і всього радянського простору «Тоніс-центр» паралельно писав статті для газети «БА-БАХ!!!», вів у виданні рубрику про кіно…

 

Ігор Магрілов був першим редактором популярного щотижневика «нульових» «Тєлєнєдєля», заснованим харків’янином Борисом Ложкіним, який потім був головою Адміністрації президента України Петра Порошенка.Подробиці створення всім відомої газети в нашому подкасті.

Пригадав і я, як ми з Борисом їхали на таксі з телевежі в офіс телекомпанії «Тоніс-центр» на вул. Космічній,24, і він мені розказав, що створює нове видання під назвою «Тєлєнєдєля» і запропонував рекламувати щотижневик у телепрограмі  «Відеоревю», а вони в газеті будуть ставити анонси моєї передачі.

Пригадали разом часи справжнього телевізійного буму в Харкові в 90-х, коли в нашому місті вперше не тільки в Україні, а тоді ще до незалежності нашої країни, й на всьому тоді радянському медіапросторі з’явилося недержавне телебачення – 13 жовтня 1990 року вийшла студія «АТВ-1», потім це був «Тоніс-центр».

Згадали й засновника телеканалу Владлена Литвиненко, якого не стало минулоріч...

 

Тоді був вечірній прямий ефір з репортажами з вулиць на злободенні теми повсякденного життя. А завершувався вечір показом закордонного голлівудського фільму, який у 90-х могли подивитись лише щасливі володарі відеомагнітофонів або відвідувачі тодішніх кооперативних відеосалонів за кругленьку суму. Такого глядачі на ТБ ще не бачили. Вечорами вулиці Харкова та області, куди сягав сигнал нового каналу, пустіли – всі поспішали не пропустити ефір «АТВ-1». У Харкові зароджувалося недержавне авторське телебачення… На каналі починають з’являтися нові телевізійні програми, за якими стояли не професійні журналісти з профільною освітою, а яскраві особи, які готові були ставати професіоналами та присвятити телебаченню все життя… До речі, 3 роки тому до 30-річчя першого недержавного телеканалу в Україні я зняв сюжет, що став фільмом, від "Курсів з підготовки телеведучих, блогерів та журналістів від зірок харківського ТБ"  для інтернет-телеканалу "Харків-ТБ" із подробицями в інтерв’ю з учасниками тих подій...

 

Робив Магрілов і харківську газету «Райський уголок», де працював рок-музикант Сергій Щелкановцев, відомий харків’янам, як «СЕР» – славнозвісний ведучий музичної телепрограми «Під веслим Роджером». Він був ще й талановитий журналіст.

Після цього Сергій «СЕР» Щелкановцев працював журналістом й в усеукраїнському щотижневику «Арт-мозаїка», де і я паралельно з телевізійною діяльністю вів рубрику про кіно.

Працював Магрілов і головним редактором телеканалу «Вєк», який був створений у 90-х після «Тонісу» та «Оріону». Канал пропрацював недовго, був проданий і на його частоті мовив вже «Simon».

Був Ігор і головним редактором газети «Simon», куди його запросив «ба-баховець» і відомий медійник Денис Денисенко, з яким вони й зараз дружать і співпрацюють.

Газета «Simon» була названа, як і однойменний телеканал ім’ям її першого ведучого Сімона Мендеша. Симон Уілсон Мендеш (таке його повне ім’я) народився в екзотичній африканській країні Гвінея-Бісау, де його батько був міністром охорони здоров’я. Харківський телеканал «Simon» вийшов в ефір вночі 12 вересня 1992 року. Обличчям та першим ведучим нового каналу став усміхнений темношкірий хлопець, який розмовляв з акцентом. Упродовж чотирьох років Мендеш працював спочатку диктором, потім був автором і ведучим телепрограми «Місце зустрічі», пізніше став комерційним директором телекомпанії. 4 червня 1996 року Симона Мендеша не стало. Він помер, не впоравшись із хворобою нирок...

Магрілов – не тільки професійний журналіст, а ще й дипломований фотокореспондент. Його перша освіта – фотограф. І працював він на початку 80-х фотокором в харківській газеті «Промінь».

Це була газета Харківського електромехані́чного заводу (ХЕМЗ) – одного з найстаріших та найвідоміших підприємств електротехнічної промисловості України. Мій батько, відомий журналіст і поет із Чугуєва Леонід Жуков, якого не стало 2014-го, теж працював в газеті «Промінь», але раніше за Магрілова.

І я все хотів знайти в інтернеті хоч якусь інформацію про цю газету, але не зміг, бо це заводська газета і в інтернеті про неї нічого немає, хоча в Харкові вона була відома. Тепер я знайшов "свідка" тих часів, який розповів про «Промінь»…

І ще багато цікового та невідомого чекатиме на вас у розмові з Ігорем Магріловим...

 

Магрілов є активним членом української діаспори, який не розриває зв’язок із Батьківщиною і продовжує мріяти про її щасливе майбутнє.

У грудні 2021 року газета «Голос України»  підготувала матеріал «Якою є Україна у мріях діаспорян?» Тоді Ігор відповів на це питання: «Мрію бачити Україну сучасною, стабільною і процвітаючою, єдиною і дружною, у котрої все найкраще - в найближчому майбутньому. Країною, яка пам’ятає власну історію, але дивиться уперед і шанує усіх своїх героїв. Країною без постійної політичної гризоти і корупції, де в усіх, без винятку, гідне життя. Країною із самостійною зовнішньою та внутрішньою політикою, яка не залежить від агресивних амбіцій і примх сусідів та партнерів. Країною, де панують мир і спокій».

 

І тепер ще після вже півтора року після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну додає: «Перемоги!» Приєднуюсь до побажання, і теж від всього серця бажаю нам всім якнайшвидшої  Перемоги!

Проєкт «Культурна Перемога» присвячений вітчизняним митцям і культурним подіям, кожна з яких під час війни росії проти України – це наша культурна Перемога і внесок в наближення загальної Перемоги. Спілкуюся я з українськими діячами, які перебівають не тільки в нашій країні, а і за кордоном, але при цьому активно працюють на підтримку України.

Подкасти проєкту «Культурна Перемога» можна знайти в однойменній рубриці на сайті агенції місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп», що об’єднує ЗМІ Харківської області.

Автор і ведучий проєкту «Культурна Перемога» Ігор Жуков – український журналіст, телеведучий, автор популярних програм, які з 90-х виходили в українському ефірі 30 років безперервно, поки російськи бомби не поцілили в харківську телевежу... Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Ігор Жуков створив проєкт «Український кінофронт: Кіно, яке не подивляться орки» про актуальні під час війни теми, про які ще ніхто не розповідав і які виходять далеко за межі України…