"Культурна Перемога" Ігоря Жукова: Олена Розова. Воєнні часи ХПІ, секрети недержавного TV і лауреата "Оскара" Євгена Мамута

Про заклади вищої освіти нашого міста на прикладі Політеху, в лихоліття війни, новий проєкт відновлення його спорткомплексу, досягнення та  славетних випускників, спілкування з лауреатом «Оскара» Євгеном Мамутом та які голлівудські секрети він розкрив, працю на «Тоніс-центрі» і своїх хрещених батьків на першому недержавному телебаченні, з якими працював і я, та ще багато цікавого і невідомого ексклюзивно з перших вуст у нашому подкасті, створеному в співпраці з «Харківським прес-клубом» та агенцією місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп».

Олена Розова у 1992-1994 роках, навчаючись в ХПІ, пройшла за конкурсом на харківський телеканал «Тоніс-центр». Закінчивши телевізійні курси, потім – журналістів новин, працювала спочатку репортером, журналістом, а далі ведучою новин «СНТ».

З 1994-го була журналістом та ведучою в прямоефірних проєктах телекомпанії «Тоніс-центр» «С утра пораньше», «Средь бела дня». 

У 1996-1998 рр. – журналіст новин телекомпанії «А/ТВК», автор та ведуча аналітичної новинної щотижневої програми «Піраміда». 1998-2000 рр. – автор, ведуча соціальних телепередач «Відповіді» та «Стоп-кадр». З 2000-го – редактор 7-го телеканалу, автор та ведуча соціальної програми «Телевизионный перекресток». 2003-2005 рр. – журналіст і редактор відділів щоденної газети «Новий день». З 2005-го – шеф-редактор відділу інформації телеканалу «Р-1», автор і ведуча суспільно-політичних телепрограм «Без кольору» та «Сфери». 

Далі була редактором і журналістом інформаційного агентства «Status Quo», автором і ведучою однойменної телепередачі. Потім працювала прессекретарем ВАТ «Турбоатом», кореспондентом газети «Харьковские известия» та редактором однойменного міського інтернет-порталу. З 2015 року і до тепер – керівник пресслужби Центру медіакомунікацій Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

Ми познайомилися з Оленою ще в 90-х, коли працювали разом на першому недержавному каналі України – харківському «Тонісі». Минулого випуску не встигли поспілкуватися на багато тем, про які домовлялися, а тому зараз спілкуємося далі. Отже, продовжуємо бесіду.

У лихоліття війни харківські заклади вищої освіти плідно працюють, попри всі складнощі воєнного часу та прифронтового міста. І НТУ «ХПІ», як і ХНУ ім. В. Н. Каразіна та ХНУРЕ входять до ТОПу кращих українських університетів, а в міжнародних рейтингах, зі слов Розової, яка постійно за цим слідкує, навіть випереджають київські виши.

І спочатку дізнаємося від неї ексклюзивно новини, як просуваються відновлювальні роботи зруйнованих і пошкоджених внаслідок ракетних ударів росіянами будівель Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

Олена Розова розкриє секрети нещодавнього архітектурного проєкту від італійської компанії майбутнього відновленого спорткомплексу «Політех», фактично знищеним російськими ракетами в червні 2022 року. 

Про відновлення і відкриття 50-метрового басейну та інших приміщень, що постраждали тоді від вибухової хвилі, а також здобутки та досягнення колективу на чолі з ректором Євгеном Соколом у важкі воєнні часи вона докладно розповіла у попередньому подкасті.

Спортсмени Політеху досягають значних успіхів. Команда БК «Політехнік» приймає участь у баскетбольних змаганнях та займає призові місця.

Бадмінтоністки НТУ «ХПІ» у липні минулого року стали бронзовими призерками чемпіонату Європи серед студентів «The European Universities Championships 2023». Володарками бронзових медалей у жіночій парній категорії стали студентки Політеху Варвара Фролова та Анастасія Єрохіна. У змаганнях, що відбулися у місті Мішкольц (Угорщина), взяли участь представники 11-ти країн. За звання найкращих бадмінтоністів турніру боролися близько 100 спортсменів із 16-ти вищих навчальних закладів Європи.

А випускник НТУ «ХПІ» Каміль Керімов став чемпіоном України з греко-римської боротьби у ваговій категорії 57 кг. Спортивні змагання проходили у Львові, в них брали участь більше 400 спортсменів з усіх областей України. Він – багаторазовий чемпіон і призер України та Європи, найтитулованіший борець за всю історію НТУ «ХПІ». За свою спортивну кар‘єру переміг всіх авторитетних борців України. Брав участь в розборі завалів спорткомплексу в грудні 2022 року.

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» випустив понад двісті тисяч фахівців і пишається своїми випускниками, які працюють по всьому світові.

Яскравий приклад випускника ХПІ – володар премії «Оскар», голлівудський українець Євген Мамут, який вписав золоті сторінки в світову історію кіно та анімації.

Лауреат «Оскара» за спецефекти до легендарного фільму «Хижак», харків’янин Євген Мамут створював трюки і для інших кіношлягерів «Матриця», «Суддя Дредд», «Зоряний десант», «Леді-Яструб», «Брудні танці». У 1970-х працював інженером на кіностудії ХПІ та створив перший у СРСР комп'ютерний сюжетний мультфільм. 1978-го емігрував до США, де й згодом почав працювати в Голлівуді. 

Винайшов так звані «еластик-ефект» та «камуфляж-ефект». Останній пізніше був ним удосконалений та використаний у фільмі «Хижак» з Арнольдом Шварценеггером. За це і був удостоєний премії «Оскар», а Шварценеггер назвав Мамута батьком голлівудського «Хижака».

Олена Розова записувала з Євгеном Мамутом один з випусків телепрограми «Світ освіти», яка 3 роки виходила на каналі «Р1».

Я теж спілкувався з Євгеном Мамутом, але це було дистанційно у 2012 році для нашої з відомим істориком кіно Володимиром Миславським телепрограми «Кінодует», в якій вперше в історії українського телебачення два відомі кінознавці об'єдналися в одному проекті. І тоді для першого випуску нашої телепередачі, що виходила в ефір у 2012-13 рр. одразу на двох харківських телеканалах «Фаворит ТБ» і «Фора», Євген Мамут привітав нас із прем’єрою в інтер'єрі музею спецефектів «Animagic», створеного ним у Леноксі (США). 

Тоді знаний кінематографіст звернувся тоді не лише до нас, а й до всіх харків'ян, показав свій музей, розкрив секрети, як робив трюки до «Хижака», «Матриці», висловив свою думку про спецефекти кіносерії "Обитель зла" тощо.

А Олена Розова розмовляла з Євгеном Мамутом наживо, коли він останнього разу приїжджав у Харків 2019 року. 

І в неї було тривале спілкування з Мамутом, бо Євген відвідав рідний ХПІ, побувавши у всіх місцях, де працював і вчився.

А тому вона поділиться з нами ексклюзивно всіма цікавинками, які дізналися від голлівудського харків’янина і що не увійшли до її інтерв’ю з ним. Але їх ви довідаєтеся в нашому подкасті.

Сам Мамут написав після відвідування сучасного Політеху: «Тут мене взяв на роботу Вадим Тихонович Дерев'янченко механіком на кафедру ДПМ, тут я побачив Керцера «Баню» у Палаці Студентів і попросився любителем кіностудії ХПІ. Так почалося моє кохання до техніки кіно».

Зберігся з часів праці Мамуту і проєктний завод ХПІ, де Євген починав працювати.

Перший в світі 3D-мультфільм створили в кіностудії харківського Політеху. І зробив його саме Євген Мамут. Мультик «Ванька-Встанька» був ляльковим із грою живого актора, і зняли його за новою технологією в 1973 році в кіномайстерні ХПІ. 

А впроваджував тоді 3D один із її талановитих співробітників Євген Мамут. Запропоновували показати мультфільм на телебаченні, але їм відмовили, адже в радянських глядачів тоді не було спеціальних 3D-окулярів.

Через 11 років після мультиплікаційного творіння від ХПІ «Ванька-Встанька» американська студія «Pixar» випустить короткометражний мультик «Пригода Андре і Бджілки Уоллі», який представлять, як «перший 3D-мультфільм у світі». Але ми-то знаємо, що це не так…

З самого початку повномасштабної війни, розв'язаної росією, Мамут взяв активну участь у допомозі Україні та рідному Харкову.

Пригадала Олена і свої перші дні повномасштабного вторгнення рф в Україну. Півтора тижні вона провела в будинку на вулиці Бучми на верхньому поверсі.

На День народження Харкова вона написала в соцмережах: «З початку війни по ньому била артилерія та літали ракети. Я 9 днів протрималася на Бучми на Салтівці – залізобетон боронив. Потім жила в області, але приїжджала до пораненого міста. До крику! Мені його так не вистачало. Війна показала мені, як я люблю Україну та рідне місто. Воно повертає мене собі.

Зі святом, Харків-залізобетон! Люблю своє місто!»

Олена каже, що для неї дім - не тільки матеріальне. І Харків, як місто, – це частина «моєї енергії. Коли руйнується місто, я слабішаю...» І вже після нашої розмови, коли росіяни вкотре обстріляли ракетами наше місто 23 січня, що призвело до однієї з наймасштабніших за кількістю жертв трагедій в Харкові за весь час повномасштабної війни, Олена написала:

«Не можу пояснити свого сьогоднішнього стану. Начебто, мала звикнути до постійних бомбардувань Харкова. Але не можу...

Відчуваю біль, ненависть, втому, роздратування.

Ракета потрапила дуже близько від мого будинку. В інший такий самий будинок. Там є поранені та загиблі. Такі ж як я – харків'яни. Відчуття, що я ношу у собі це місто: його радість та біль. У моєму серці: кожний крик, стогін, страждання. Вони відгукуються у мені.

Скільки ще потрібно вбити і зруйнувати, щоб досягти своїх цілей?

Будьте прокляті, рашистські виродки!»

Скорбота, яка нас не покине… Пам'ятаємо!.. 25 січня в Харкові було оголошено Днем жалоби за загиблими внаслідок російських ракетних ударів по місту та області 23 січня з найбільшою за кількістю жертв трагедій в Харкові за весь час повномасштабної війни. Нас постійно нещадно обстрілюють… А з 29 грудня, коли зранку росіянами було завдано масованого (понад 20 ракет) удару по Харкову, кожного дня не припиняються ракетні атаки… Вічна пам'ять загиблим!

У листопаді 2022 року Розова у фейсбуці виклала 2 фото з різницею у 30 років, на яких вона на нашому улюбленому «Каскаді» з двома відомими харківськими медійникими: оператором Володимиром Аксьоновим і журналістом, тепер керівником управління інформаційної політики «Харківобленерго» Володимиром Скічко, який став її чоловіком.

Олена додала допис: «Ми витримані як міцний коньяк. Не в дубових бочках, а у вирі українських подій. В 1992 році ми зробили свою першу зйомку, випустили перший телепроект, закохалися в журналістику і поринули у незалежне TV з головою. Ми реалізовувалися і висловлювалися, вивчали світ по той і цей бік екрану. Ми зрослися з цією країною та цим містом, в яке вклали багато сил, емоцій, кохання, натхнення, творчості, майстерності.

І продовжуємо.

На тому ж місці, в той же час. Харків. Каскад. Листопад 2022 року».

Повертаючись до праці на телебаченні, і з початку першого подкасту, де для «затравки» я почав розповідати, що теж, як і Олена прийшов у 1992 році на конкурс із набору журналістів до телекомпанії «Тоніс», на якому Олену відібрали серед інших. А я залишився за бортом, бо там у черзі серед кандидатів припустився помилки, погодившись піти не до головного режисера телекомпанії Олександра Голубчика, що приймав, а до гендиректора Владлена Литвиненко, який тоді проходив повз і запропонував прийняти участь у відборі майбутніх телевізійників. Вислухавши мене і давши завдання до наступної зустрічі написати, чим покращити недержавне телебачення, він про мене забув. І коли я, виконавши всі завдання, до нього через місяць зміг додзвонитися, виявилося, що мої ідеї йому не потрібні, і він відправив мене знову до головного режисера, а конкурс тим часом вже закінчився. Я запропонував Олександру Голубчику декілька проектів, з яких тодішнім головним режисером було обрано програму про кіно та зірок Голлівуду «Відеоревю». Перш ніж передача вийшла в ефір, минуло довгих 9 місяців. У мене було таке відчуття, що весь світ проти мене. Люди, які мали мені допомагати, робили все, щоб у мене нічого не вийшло. А, коли хтось намагався допомогти мені, з ним щось обов'язково траплялося аж до звільнення з роботи. Зйомки переносилися, а коли вони таки відбулися, почала буяти природа. Восени випав справжній снігопад, і я добрався до студії. Тимчасова перепустка на телевізійну вежу була прострочена, і мене ледве пустили. На зйомках зламався мікрофон. Коли настав час монтажу, змінився головний режисер, яким замість Олександру Голубчику став  Сергій Розанов... Як зараз пам'ятаю, його дуже здивував мій багатосторінковий, надрукований на друкарській машинці сценарій програми про кіно «Відеоревю», але, побачивши мої палаючі очі, він тоді сказав мені, студенту-першокурснику ХНУ з Чугуєва, який нічого ще не знав про телебачення: «Давайте робити!» Але і далі негаразди переслідували. Під часу монтажу аматорська техніка відмовлялася працювати. Магнітофони нещадно «жували» ефірні касети. Все доводилося розпочинати спочатку. З рідних уже ніхто не вірив, що з моєї витівки взагалі щось вийде». І все-таки, подолавши безліч перешкод, через 9 місяців народилася програма «Відеоревю».

У Олени була інша історія приходу на телебачення 1992 року і, як на мою думку, дуже лірична. А дізнаєтеся ви її тільки з нашого подкасту.

Своїм хрещеними батьками на телебаченні Олена називає Сергія Розанова та Олександра Симоненка. Людей, яких ми згадували і які стояли біля витоків харківського незалежного телебачення та дали путівку в життя багатьом телевізійникам, вже немає з нами. На початку 2022 року пішов з життя Владлен Литвиненко, якому при всій його суперечливісті та історії з дешифраторами треба віддати належне: він заснував перший недержавний телеканал в Україні і на всьому тоді ще радянському просторі, 

Перший головний режисер телекомпанії «Тоніс-центр» Олександр Голубчик, який потім був генеральним директором студії «Приват-TV», загинув в автокатастрофі 25 років тому в січні 1999-го.

Сергій Розанов – головний режисер «Тонісу» (7 канал), з 1993 року та заступник гендиректора Харківського обласного телебачення (ХОДТРК) з 1997-го – помер у квітні 2000 року, не доживши кілька тижнів до свого 49-річчя. 

Олександра Симоненко – редактор служби новин, автор аналітичної програми «Політпрогноз», в якій провів перші в історії Харкова політичні дебати у прямому ефірі, і легендарного проєкту на «Мастер Радіо» «Дике поле», де він відкрив безліч харківських музичних виконавців. Олександра не стало навесні минулого року… Рання несподівана смерть, що стала наслідком війни… 

Вони назавжди залишаться в нашій пам’яті…

Працювала Олена і на телеканалі «А/ТВК», куди теж наприкінці 1990-х я перейшов зі своєю програмою «Відеоревю», яка до цього виходила на «Симоні» після «Тонісу». У 2000-му році Розова повернулась на «Тоніс», який вже виходив в ефір під брендом «7-й канал», автором та ведучою соціальної програми «Телевизионный перекресток», яку робила разом з Олександром Симоненком.  

Трошки раніше у 1999-му і відразу після відходу від справ колишньої дирекції телекомпанії «Тоніс» і я повернувся на сьомий канал з проєктом «Антологія кіно. Найбільш значні фільми ХХ століття». На стику двох століть програма розповідала про зйомки, невідомі подробиці найпопулярніших картин минулого сторіччя, але головне – показувала їх в ефірі з дотриманням усіх ліцензійних прав на мовлення. Це при тому, що всі телеканали міста тоді відверто займалися піратством. І вперше в моїй програмі було задіяно інтерактивну вікторину-гра з глядачами. Ті, хто додзвонився першими, за моїм задумом, відразу ж могли побачити своє ім'я, вписане «золотими літерами» в заключних титрах поряд з іменами кінозірок.

Газетяри активно брали у нас інтерв’ю.  «Теленеделя», «Телескоп», «Панорама», «Симон» та багато інших друкованих ЗМІ розповідали про харківських телезірок.

Олена і сама працювала газетним журналістом харківської інформаційної щоденної газети «Новий день», була там редактором відділів: «Міжнародні новини», «Новини України», а потім новин Харкова. Працювала редактором і журналістом інформаційного агентства «Status Quo».

У 2010 році стала лауреатом Харківського обласного літературного конкурсу ім. О.С.Масельського (премія 2-го ступеню) в номінації «Публіцистика» за оповідання «Політ на іншу планету або особливості американського життя». Написала його Олена після поїздки 2002 року до Америки, де вона проходила стажування в Цинциннаті за програмою «Громадські зв'язки» для теле- і радіожурналістів.

З 2016 по 2018 рр. викладала дисципліну «Телевізійна журналістика» магістрантам  кафедри медіакомунікацій НТУ «ХПІ».

Бажаю нових досягнень і здобутків Олені та її НТУ «ХПІ» і всім нашим вишам, зокрема і моєму рідному ХНУ ім. В. Н. Каразіна, бо саме освіта та університети – запорука швидкого відновлення країни! 

І ще багато нового та цікавого ви дізнаєтеся з чергового випуску «Культурної перемоги» із співрозмовницею Оленою Розовою.

В проєкті «Культурна Перемога» я спілкуюся з українськими митцями та мисткинями про війну і творчість, нові виклики та здобутки під час війни, які роблять внесок в наближення загальної Перемоги. Подкасти проєкту можна знайти в однойменній рубриці на сайті агенції місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп», що об’єднує ЗМІ Харківської області.

Автор і ведучий проєкту «Культурна Перемога» Ігор Жуков – український журналіст, телеведучий, автор популярних програм, які з 90-х виходили в українському ефірі 30 років безперервно, поки російськи бомби не поцілили в харківську телевежу... Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Ігор Жуков створив проєкт «Український кінофронт: Кіно, яке не подивляться орки» про актуальні під час війни теми, про які ще ніхто не розповідав і які виходять далеко за межі України...