"Культурна Перемога" Ігоря Жукова з Ольгою Котлицькою. Телеведуча з Харкова у ФРН: у лихоліття війни "Не перший погляд" на "Приват TV", "Інтер", "ТНМК", Олександра Голубчика, Віктора Маринчака, першу вітчизняну телепрограму про подорожі…

Про важливість допомоги Україні та Харкову і чи потрібне зараз у ФРН україномовне радіо, про її «На перший погляд» – першу вітчизняну телепередачу про подорожі ще до «Орла та решки» на «Інтері», яка стала «Не перший погляд», харківське «Приват TV» на всю Україну і його легендарні програми «RAP-обойма», «Вітражі» та інші, знакових особистостей Олександра Голубчика, Сергія Андрюніна та зірок, які в ньому запалали, включаючи лідерів «ТНМК» Олега Фагота Михайлюту, Олександра Фоззі Сидоренка, слов’янську філологію і священика Віктора Маринчака на наших парах в університеті, однокласника воєнкора «1+1» Андрія Цаплієнка, а також, як Мария Бурмака, з якою навчалася на філфаці харківського універу, і Сергій Жадан допомагали Котлицькій говорити на TV правильною українською, та ще багато цікавого і невідомого ексклюзивно з перших вуст у незвичайному подкасті з багатьма фото з наших особистих архівів, створеному в співпраці з «Харківським прес-клубом» та агенцією місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп».

Ми хотіли з Ольгою поспілкуватися на багато тем, але в попередньому випуску за її участю не встигли поговорити про все, що домовлялися. Зокрема, і про часи 1990-х років, коли ми працювали на недержавному телебаченні України. Тому сьогодні продовжуємо.

Згадалося, як 2022 року, коли коли ми спілкувалися з Ольгою телефоном, у неї були думки створити ефірне україномовне радіо в Німеччині. Сьогодні ми повернулися до цієї теми.

Котлицька детально розповість, чому зараз на її думку в Німеччині не має потреби створювати україномовне радіо. На відміну від інших країн, наприклад Кіпру, де українську радіостанцію створює наша колега Юлія Старосельська – колишня дикторка «Тонісу», яка 12 років тому переїхала на Кіпр і, активно підтримуючи Україну, намагається цим ще більше привертати увагу до нашої країни проти військової агресії росії. З Юлією про це ми докладно говорили в одному з випусків "Культурної Перемоги".

Але в Німеччині, Ольга вважає, інша ситуація і, якщо люди вже свідомо приїхали у ФРН, то чим скоріше вони приймуть цю країну і будуть розмовляти її мовою, чим скоріше зрозуміють, що треба об’єднуватися за спільними професійними інтересами та хобі, за людськими якостями, тим скоріше вони інтегруються. І будуть на німецькій землі відчувати себе, як вдома.

Котлицька з самого початку перебування на німецькій землі всі свої зусилля спрямовувала на те, щоб люди якомога швидше інтегрувалися, ставали успішними, а значить, щасливими (яскравим прикладом був її журнал «У нас в Баварії», про який ми докладно говорили минулого випуску).

Але при цьому, щоб вони не забували про Україну, підтримуючи Батьківщину всім, чим можливо. Особливо у важкі воєнні часи.

І треба постійно нагадувати німцям, європейцям і всьому світу про війну, яка триває в нашій країні, щоб не зменшувався, як говорить Олена, «градус» підтримки України. 

Зараз треба ще більше привертати світову увагу для допомоги Харкову, який щодня по декілька разів росіяни обстрілюють ракетами, шахедами, авіабомбами... І нам вкрай потрібне ППО та енергообладнання, яке є в країнах світу і яке можуть нам надати. І про це потрібно повсюди нагадувати постійно всім, особливо й нашим співвітчизникам, які зараз перебувають не в Харкові, але повинні і за кордоном турбуватися про рідне місто.

Пригадали ми і золоті часи початку недержавного телебачення. 

Тоді, у 1990-х ми на «Тонісі», де, зокрема, я починав створювати першу ігрову програму про кіно в Україні і на всьому пострадянському просторі «Відеоревю», і на «Приват TV», де працювала в команді Ольга, були одними з перших, хто створював незалежне недержавне національне телебачення.

28 грудня було З0-річчя «Приват-TV». Наприкінці 1993 року засніженими дорогами до Києва з Харкова мчала машина, щоб вчасно доставити касету на загальнонаціональний телеканал «УТ-3», – саме так тоді відправляли на ефір телепрограми. І цю дату першого виходу в ефір у «Приват ТV» вважають днем свого народження.

Людина, яка Ользі і мені відкрила двері в світ телебачення, – Олександр Голубчик (4.05.1957 - 16.01.1999). 

Відомий журналіст, головний режисер телекомпанії «Тоніс-центр», потім генеральний директор студії «Приват TV», який стояв біля витоків харківського незалежного телебачення і дав путівку в життя багатьом телевізійникам.

1992 року на «Тоніс-центр» до Олександра Голубчика, який очолював, як головний режисер, конкурс пошуку журналістів, який вже закінчився,  прийшов я, 17-річний хлопець з Чугуєва. Я щойно поступив в університет на перший курс філологічного факультету і нічого не знав про телебачення. Але все ж таки він оцінив ідею моєї програми про кіно «Відеоревю» та запропонував зробити пілотний випуск…

Також до Олександра Голубчика, але 1993 року, коли він вже став генеральним директором новоствореної студії «Приват TV», прийшла й Ольга Котлицька з філфаку харківського університету. І запропонувала писати сценарії для тематичної програми. 

Ольга навчалася в аспірантурі, писала дисертацію зі слов’янської міфології. Достатньо глибоко занурилась у тему українських коренів, світосприйняття, звичаїв, вірувань і забобонів. Її науковим керівником був Віктор Маринчак – талановитий викладач, а зараз всім ще й, як відомий громадський діяч, настоятель храму Іоана Богослова. 

Ще в Харкові його знають, як «батюшку Євромайдану» – у 2013 році він почав проводити молитви біля пам’ятника Шевченку, де збиралися прихильники Євроінтеграції. 

І я згадав, якими незвичайними на початку 90-х були його лекції зі слав’янської філології, які він викладав в університеті і які я завжди із захопленням відвідував.

Тоді ідею Котлицької, заснованої на слов’янської міфології, на «Приват TV» дуже швидко підтримав Олександр Голубчик разом із Людмилою Перетяченко, але запропонували не тільки написати сценарій, а самої і робити нову програм, став її автором і ведучою.

У «Приват TV», як і в інших харківських недержавних телекомпаніях, було прийнято, що кожен iз тих, хто робив власну програму, мав бути в неї і автором, і ведучим, і режисером. Я це знаю і по собі, коли майже сам робив «Відеоревю», крім операторської зйомки та кінцевого монтажу. І вже за місяць перша програма Ольги під назвою «Преданья старины глубокой» була створена на «Приват TV» і вийшла в ефір на загальнонаціональному каналі «УТ–3». У першому проєкті Ольга «оживляла» лісовиків, мавок і домовичків, гадала на Різдво та Хрещення, колядувала і щедрувала – не на Буковині, Волині чи Гуцульщині, а у східноукраїнському Харкові, в якому більшість людей навіть не чула про такі народні традиції. Так почалося її телевізійне життя і закінчилось наукове.

Допомагала Ольга створювати і програму «Вітражі» – інформаційний тележурнал, що виходив на каналі «Інтер». Його ведучим був Олександр Серенко.

А далі 1995 року з нещодавно створеного загальнонаціонального телеканалу «Інтер» надійшла до «Приват TV» захоплююча пропозиція створити подорожній проект. Каналу потрібно було дотримуватися квоти на показ вітчизняного телепродукту. Так проєкт «На перший погляд» став першою вітчизняною програмою про подорожі ще до «Орла та решки».

Як зізнається Ольга, на зйомки їм надавали найкращих гідів та провідників – тих, які відкривали свої країни таким міжнародним проєктам, як «Discovery» і «Lonely Planet». Програма «На перший погляд»  отримувала те ж саме і з тих же рук, що й провідні міжнародні фа¬хівці, що працювали в галузі телевізійної подорожі. Тому не дивно, що передача отримала багато нагород на міжнародних телефестивалях.

Згодом проєкт «На перший погляд» трансформувався в «Не перший погляд». 

Після «Інтера» передача виходила в ефір «СТБ» та «ICTV». А з 2004 року по 2018-й програма транслювалася на «5 каналі».

2004 року вийшла в світ книга Ольги Котлицької «Відомі місця світу», заснована на матеріалах телепрограми. 

До першого видання увійшли 30 країн. Книга двічі перевидавалась.

Ольга зізнається що побувала у більш, ніж 60-ти країнах. А з нашого подкасту ви довідаєтеся, скільки закордонних паспортів відкрити їй для цього знадобилося. 

І розкаже Ольга хто їй допомагав переходити в програмі на українську мову. Це відома співачка Марія Бурмака, з якою вона навчалася на філфаці харківського університету на одному потоці. 

Другою людиною був уславлений тепер Сергій Жадан. Вони з Марічкою приходили по черзі до неї на монтаж. Котлицька начитувала текст, а вони казали: «Стоп, ось тут треба перечитати», «Дивись, ось тут невірний наголос».

А однокласником Котлицької є Андрій Цаплієнко, який розпочинав телевізійну кар’єру в Харкові, а зараз працює воєнкором на телеканалі «1+1». І вони не тільки досі спілкуються, його донька Настя –  похресниця Ольги.

В одній школі №36 Котлицька навчалася і з Олександром «Фоззі» Сидоренком – відомим музикантом і співаком з гурту «ТНМК».

З ним, як і з іншим учасником групи, Олегом «Фаготом» Михайлютою, Ольга теж тісно спілкується. 

До речі, 1994 року на телеканалі «УТ-3» почала виходити ще одна передача харківської телекомпанії «Приват TV» «RAP-обойма» – перша на українському і всьому пострадянському просторі програма про хіп-хоп культуру. 

«RAP-обойма» проіснувала три роки з 1994 по 1996 рр. на телеканалах «УТ-2» і «УТ-3». Вели її друзі по консерваторії Фагот і Флют, якого після від’їзду з Харкова замінив Фоззі, що робив рок-рубрику в програмі.

Наприкінці 1996 року в харківських музичних колах багато говорили про відбірковий тур фестивалю «Червона Рута», який навесні 1997-го продився в Харкові. За два дні до конкурсу, буквально за годину група зібрала до купи пісню «Зроби мені хіп-хоп» і виставилася на конкурс.  В результаті «ТНМК» отримав 1 місце в танцювальній номінації та приз за найкращий шлягер фестивалю – «Зроби мені хіп-хоп». 

На виступ «ТНМК» приїхав гендиректор «Приват TV» Олександр Голубчик та, завітавши до гримерної гурту після виступу, пообіцяв зняти кліп на пісню «Зроби мені хіп-хоп». 

Кліп знімався протягом півроку силами «Приват TV». Режисером був Сергій Андрюнін. Під час подкасту ми згадали цю світлу людину, якої вже не має з нами. Сергій Андрюнін – дуже талановитий режисер, який зняв багато популярних телепрограм, зокрема «Вхід вільний», «Drive» з Сергієм Коротковим тощо, і працював в телекомпаніях «Оріон», «Приват TV». Він пішов із життя 9 жовтня 2013 року.

А 16 січня вже 25 років, як не стало Олександра Голубчика. Він загинув на 42-му році життя в 1999 році після автомобільної аварії, яка сталася по дорозі до Києва, коли знову везли касету на ефір. 

Тоді Ольга на «Приват TV» зробила фільм пам'яті Олександра Голубчика – фільм світлий і добрий, яким і був сам Сашко. Безперечно, якби Олександр Голубчик був живий, українське телебачення було б іншим, напевно, більш інтелігентим і людяним.

Ще багато невідомого ви дізнаєтеся вже з самого подкасту з цікавою співрозмовницею Ольгою Котлицькою.

У статті використані фото з подкасту: архіву Ольги Котлицької та мого особистого та, а також з відкритих джерел.

В проєкті «Культурна Перемога» я спілкуюся про війну і творчість, нові виклики та здобутки у воєнні часи з українськими митцями та мисткинями, які перебувають не тільки в нашій країні, а і за кордоном, але при цьому активно підтримують Україну. Подкасти проєкту можна знайти в однойменній рубриці на сайті агенції місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп», що об’єднує ЗМІ Харківської області.

Автор і ведучий проєкту «Культурна Перемога» Ігор Жуков – український журналіст, телеведучий, автор популярних програм, які з 90-х виходили в українському ефірі 30 років безперервно, поки російськи бомби не поцілили в харківську телевежу... Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Ігор Жуков створив проєкт «Український кінофронт: Кіно, яке не подивляться орки» про актуальні під час війни теми, про які ще ніхто не розповідав і які виходять далеко за межі України...