"Культурна Перемога" Ігоря Жукова з Ярославом Лодигіним про док. кіно, війну, Харків, істфак ХНУ, Оскар, футбол, тревел-шоу та багато іншого

Також думки про майбутнє нашого міста та «Кіно, яке не подивляться орки», працю Ярослава Лодигіна футбольним репортером, коментатором і шеф-редактором радіо «Динамо», футбол, однойменний журнал та його засновника, легендарного українського спортивного журналіста з Харкова Артема Франкова, якого не стало восени, досвід ведучого тревел-шоу на телеканалі «Інтер», а ще, який був перший бізнес майбутнього кінорежисера, що прогорів, і як проходила «оскарівська» ніч офіційного коментатора в Україні головної кінопремії світу, і ще багато цікавого та невідомого ексклюзивно з перших вуст у нашому подкасті, створеному в співпраці з «Харківським прес-клубом» та агенцією місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп».

Ярослав Лодигін – режисер-постановник нашумілого фільму «Дике поле» за романом Сергія Жадана «Ворошиловград», продюсер, актор, радіо і телеведучий, вів передачі на каналі «Інтер», співзасновник славнозвісного радіо «Аристократи», член Європейської кіноакадемії, коментатор «Оскару» в Україні з 2016-го року, медіаменеджер, працював генпродюсером і членом правління Національної суспільної телерадіокомпанії України, відповідальним за телеканали «Перший» та «Культура», очолював оргкомітет нацвідбору на «Євробачення» 2022 року і разом із Джамалою та Тіною Кароль був одним з трьох членів журі.

Ми познайомилися з Ярославом Лодигіним ще в середині 2000-х, коли він тільки розпочинав свою трудову діяльність на харківському радіо і я, почувши його голос наживо, запропонував йому стати голосом телеканалу, на якому тоді крім зйомок своєї програми ще займався менеджментом. І минулого випуску Ярослав згадав це теж, і, взагалі, мені було приємно, що він відразу відгукнувся на моє запрошення поспілкуватися, навіть попри те, що перебував у дорозі з родиною, і, як пояснював дружині, чому має відійти від неї з дитиною на цей час, адже це важливо, ще з тих часів, коли він дивився мої телепрограми в Харкові.

Дякую Ярославу за добрі слова, спогади і, звичайно ж, цікаву розмову минулого випуску. Але ми не встигли поспілкуватися на багато тем, які я запланував, а тому продовжуємо.

Нагадаю, що 2019 року Ярослава Лодигіна було призначено на посаду генерального продюсера «Суспільного мовлення», і він увійшов до складу правління ПАТ «Національна громадська телерадіокомпанія України» та був відповідальним за розвиток каналів «UA: Перший» та «UA: Культура».

І наступного року Лодигін виступив автором ідеї та продюсером нашумілого документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували імперію зла», що розповідає про вихід України з СРСР, роль українців у його розпаді та здобуття нашою країною незалежності. Поговорили ми і про цей телепроєкт, зокрема, як виникла його ідея.

Серіал демонстрував таємні документи ЦРУ та КДБ, які ніколи раніше не залучалися для опису історії розпаду СРСР, свідчення учасників та свідків подій, які ніколи не співвідносилися між собою, дані американських, українських та польських політиків та істориків, які ніколи не говорили про події 1991 року настільки докладно. 

Автори намагалися деконструювати міфи про те, що «незалежність впала українцям на голову» та «СРСР розвалили американці». Було обрано дещо іронічну та провокативну назву, щоб усі покоління змогли переосмислити процес краху СРСР у всій його складності й контроверсійності. Прем’єра серіалу «Колапс: як українці зруйнували імперію зла» відбулася до Дня Незалежності України 23 і 24 серпня 2021 року.

У проєкті «Культурна Перемога» в одному з подкастів я спілкувався з режисером-документалістом Сергієм Заболотним зі студії «Телекон», яка створювала гучне документальне кіно «Собор на крові», «Хлібна гільйотина», «Повернення. Василь Кричевський», і він був продюсером фільму «Плавильний котел», зробленого для «Суспільного мовлення». Робили вони його ще тоді, коли Лодигін працював на «Суспільному». А прем’єрний показ відбувся на телеканалі «Суспільне Культура» вже наприкінці 2022 року під час повномасштабної війни росії з Україною. Проєкт про Донбас задумувався ще 2014-го і став документальним поясненням того, чому рф розпочала війну, використавши донбаський регіон, його жителів, як точку свої агресії…

У продовження теми майбутніх документальних проєктів Лодигіна згадалося моє спілкування в проєкті «Культурна Перемога» з іншим відомим документалістом Русланом Шаріповим, який з Акімом Галімовим роблять історичні проєкти, що стають найпопулярнішими в українському сегменті ютубу. 2022-го року Шаріпов зробив фільм «Україна майбутнього. Перемогти агресора».

Минулі та майбутні історичні проєкти у Лодигіна не випадкові, бо він за фахом історик і закінчив історичний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. У квітні  минулого року Ярослав відвідав свою альма-матер, побувавши в рідному Харкові. Ярослава запросили в каразінський музей на зустріч зі студентами, про яких він написав у соцмережах: «Майбутні історики. Кажу їм – ви дуже важливі. Пишіть. Поширюйте. Популяризуйте. На вас стоятиме пам’ять. Місто. Країна».

А далі він поділився враженнями про Харків:

«Місто наповнюється людьми, багато хто повертається. Відчуття хвилюючі, щемкі. Ходив по своєму району біля стадіону ХТЗ, по центру, їздив на Салтівку.

Бачив старих друзів…

Містяни зосереджені, їздять швидко, як по трасі, що прострілюється. Та вона й прострілюється – останній раз в Х прилітало десь тиждень тому.

Розмови схожі на ті, що було чутно у Києві в травні-червні, коли в місто почали повертатися: як провів 24-е? де був? що робиш? дітей ще рано…

Харків хоч і побитий, але не так сильно, як пишуть. Бо пишуть, що вщент. Ні, не вщент. Подавитесь. Х великий. Поки стоїть – стоїть Україна».

У нашому подкасті Ярослав докладно розповість не тільки, яким він побачив рідне місто, а й яке, на його думку, майбутнє Харкова…

З 2016 року Ярослав на телеканалі «Україна» коментував церемонію вручення премії «Оскар», і в нашому подкасті він згадає, як було проводити в прямому ефірі «оскарівську» ніч.

2019 року Лодигін став 41-им українським кінематографістом, прийнятим у члени Європейської кіноакадемії.

Поділився я з Ярославом і останніми подіями та новинами мого проєкту «Кіно, яке не подивляться орки», народженому в 2022 році в Харкові під нещадними обстрілами після повномасштабного вторгнення рф в Україну. У телеграм-каналі проєкту https://t.me/kinoorki та на фейсбук-сторінці https://facebook.com/kinoorki розповідаємо, зокрема, хто зі світових «кінодіячів» і кінокомпаній, не зважаючи на війну і попри санкції, продовжує продавати в росії кіно тощо, щоб не допускати цього, адже кожний світовий кінохіт, що не вийшов в рф, – це не збудована ракета проти України. Кожен непоказаний серіал, фільм тощо – недоотримані гроші на війну проти нас!

Ми розповідаємо громадськості, що через санкції проти рф, без світового продукту, який відмовилися в росії показувати Голлівуд і провідні кіно-теле-компанії, російські кінотеатри та вся їхня кіно-теле-онлайн-відео-індустрія зазнає втрат у сотні мільйонів доларів, а крім величезних економічних втрат російські глядачі, у яких зник доступ до якісного контенту (а санкції включають і заборону показу не тільки новинок, а і контенту минулого часу тощо), через це всюди скиглять і на грунті цього з’являються антивоєнні настрої. Наш співрозмовник теж висловив думки з цього приводу.

Базовими речами в житті Ярослава Лодигіна крім родини, кіно, радіо є ще й футбол.

Восени у фейсбуці Ярослав написав зворушливий пост на смерть Артема Франкова (24.07.1970 - 31.10.2023) – відомого українського спортивного журналіста з Харкова, головного редактора популярного журналу «Футбол»: 

«Зранку прочитав про смерть, і стільки всього згадалося.

І про гори «Футболу» в кладовці, починаючи ще з чорно-білих номерів, і як з п’ятого класу віддавав всі свої кишенькові гроші по понеділках, аби купити свіжій випуск. І обличчя жінки, яка роками мені продавала газети та журнали в переході метро «Радянської армії» в Харкові. Як я закохався в футбол завдяки його роботі головним редактором. Ми голи, забиті на вихідних, не бачили – не було ютубу, ми їх читали!

Згадав, як я трохи підріс і став спортивним журналістом. А Артем сидів у журі конкурсу коментаторів, і дивувався, що я в 20 років наробив стільки посад у резюме. Може це не дуже добре, казав. Але перемогу віддав. Розділив її з Кирилом Крутороговим, який вже й сам скоро буде маестро. Далі я коментував футбол, а потім раптово став шеф-редом радіо «Динамо», першого суто спортивного радіо. А як без нього? Набрався сміливості, запросив. А Артем ніколи не відмовляв, я тоді ще не знав цього. Він ходив до мене щотижня. Був дуже відкритим, ні на кого не схожим. Говорив, імпровізував, ніби всі репліки написав і добре вивчив. Швидкий розум та реакція.

Далі я зі спорту пішов, а він залишився. Я тільки спостерігав, як все тихіше стає журнал «Футбол», не вписуючись в цифрову епоху. Бачив його по телебаченню. Читав хейт. Дивувався його переходу на адміністративні посади. Втратив зв’язок.

А вчора він помер. Зайшов до нього в твітер, виявилося, що Артем вів свій ютуб-канал. І весь 2022 рік вів. На 5-6 тисяч глядачів. Алгоритм мені його ніколи не підсовував. Подивився. Про футбол, особливо навесні, менше. Про війну більше. Бадьоро. Тверезо. Та сама швидкість розуму. Як про футбольний матч: «Ребята, только прошу без шапкозакидательства. Соперник серьезный и опасный. Называя его тупым и ни на что не годным, мы принижаем успех и героизм наших воинов». Якось так. «Боевой привет с Оболони!».

Загалом, виховав ціле покоління спортивних журналістів. Величезна фігура.»

З цього посту я дізнався й про дитяче захоплення Лодигіна футболом, яке нагадало мене самого. Я теж у дитинстві не дивився найкращі голи, а читав про них. У нас з Ярославом різниця в десяток років, і в мене у 1980-ті улюбленою була газета «Футбол-Хокей», на яку я теж щотижня витрачав кишенькові гроші. А перші слова, які я прочитав, були не з буквару, а з газети, коли грає моя улюблена команда «Динамо» (Київ). А перша моя прочитана книга – Олега Блохіна «Гол, який я не забив». Мріяв стати футболістом, потім, коли зіпсував зір читанням вже інших книг, хотів стати футбольним коментатором, але цього не сталося (бо в Харкові на початку 90-х було не до журналістики про футбол) на відміну від Ярослава. Він після початку трудової діяльності на радіо в Харкові, в середині 2000-х переїхавши в Київ, попрацював спортивним журналістом. Лодигін коментував футбольні матчі, не тільки вітчизняного чемпіонату, а й міжнародних. Його призначили шеф-редактором радіо «Динамо», де він ще й вів передачі.

Ці та інші спогади про футбол, яким ми захоплюємося й дотепер, ви почуєте далі у випуску.

Ярослав записує та начитує аудіокниги. 2017 року за збіркою поезії Сергія Жадана «Тамплієри» зрежисував справжнє, як він описував раніше, «аудіокіно з польотом від Маріуполя і далі над всім сходом України… кожна секунда запису просякнута талантом багатьох людей». Крім нього та самого автора вірші читали відомі українські співаки та актори Олександр Фоззі Сидоренко, Остап Ступка, Олексій Горбунов, Анжеліка Рудницька, Олександр Положинський, Ірена Карпа, Тарас Чубай та інші, а також Сергій Михалок – знаменитий вокаліст і лідер білоруського гурту «Ляпис Трубецкой.

Ще Лодигін був стендап-коміком, співаком, актором, ведучим не тільки на радіо, а й на телебаченні. 

Вів на телеканалі «Інтер» програму «Наші» про українських емігрантів, які мешкають у різних куточках світу. З цією передачею він відвідав майже півтора десятки країн. Ярослав поділиться власним тревел-досвідом, який довів його до того, що останній сезон проєкту він увесь час між зйомками навіть не виходив з готелів.

На телеканалі «Мега» Лодигін працював ведучим програми «10 правил успіху». Також ви дізнаєтеся з нашого подкасту, яким був його перший бізнес і чому він прогорів.

Ще багато невідомого ви дізнаєтеся з чергового випуску «Культурної перемоги» із співрозмовником Ярославом Лодигіним.

В проєкті «Культурна Перемога» я спілкуюся з українськими митцями та мисткинями про війну і творчість, нові виклики та здобутки під час війни, які роблять внесок в наближення загальної Перемоги. Подкасти проєкту можна знайти в однойменній рубриці на сайті агенції місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп», що об’єднує ЗМІ Харківської області.

Автор і ведучий проєкту «Культурна Перемога» Ігор Жуков – український журналіст, телеведучий, автор популярних програм, які з 90-х виходили в українському ефірі 30 років безперервно, поки російськи бомби не поцілили в харківську телевежу... Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Ігор Жуков створив проєкт «Український кінофронт: Кіно, яке не подивляться орки» про актуальні під час війни теми, про які ще ніхто не розповідав і які виходять далеко за межі України...