"Культурна Перемога" Пам’яті Леоніда Жукова – видатного поета, журналіста і письменника з Чугуєва: 85 років з дня народження цьогоріч, роль поезії в лихоліття війни… – до Всесвітнього дня книги

У нашому місті продовжуються щодобові відключення електроенергії через російські атаки на енергетичну систему та критичну інфраструктуру Харківщини… Сьогоднішній подкаст присвячений прийдешньому Всесвітньому дню книги, і герой мого випуску – видатна людина, якої вже немає з нами, відомий слобожанський поет, письменник і журналіст із Чугуєва Леонід Жуков, і ще мій тато, завдяки якому я став творчою людиною. І саме його поезія допомагала мені вижити під орківськими обстрілами в Харкові в перші дні і тижні повномасштабного вторгнення росії в Україну…. Дитинство батька теж опалила війна... Цьогоріч вже у нові воєнні часи виповниться 85 років з дня його народження і буде 10 років, як його немає з нами... 

Всі фото і відеоматеріали, яких, як завжди у нас багато, сьогодні будуть з особистого архіву мого і моєї родини, а переважна більшість світлин зроблена знаними фотокореспондентами популярних друкованих видань Харківщини тих часів.

Леонід Григорович за свій понад 30-річний творчий і робочий шлях працював не тільки в газетах Чугуєва, Харкова та області, а ще вчителем, директором школи, був депутатом чугуївської міської ради та Новопокровської селищної ради, писав книги, літературні твори, прозу, поезію різних форм і жанрів, критичні матеріали, публіцистику…

Леонід Жуков відомий на Слобожанщині та поза її межами. Чверть століття він присвятив журналістиці: працював у газетах «Вечірній Харків», «Червона зірка» («Вісник Чугуївщини»), писав для видань «Промінь», «Червоний прапор» (потім газета називалася «Час»), «Соціалістична Харківщина» (зараз видання виходить під назвою «Слобідський край») та інших. 

Однак лише після того, як Леонід Григорович пішов із життя, читачі, які захоплювалися його статтями, дізналися, що він був ще й дуже талановитим поетом і письменником. 

Після смерті батька я знайшов його рукописи, переніс їх у текстовий вид та почав публікувати літературну спадщину тата і видав першу книгу його віршів «Біла ворона з павичевим хвостом», презентація якої пройшла в Харківській державній науковій бібліотеці імені Короленка. 

Книга перевидавалася. І її екземпляри зберігаються в бібліотеках Харкова, Києва, інших міст України та зарубіжжя.

Леонід Григорович Жуков пройшов складний життєвий шлях. Народився 31 жовтня 1939 року в місті Чугуєві Харківської області в родині робітника. Закінчив Чугуївську школу №2, в якій бережуть пам'ять про свого талановитого випускника. Вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, продовжив навчання в Харківському державному університеті. 

1966-го Леонід Жуков став учителем в селі Дубові Гряди Сахновщинського району. У 27 років він був призначений директором школи в селищі Нова Покровка Чугуївського району, де, заслуживши довіру жителів, був обраний депутатом Новопокровської селищної ради. 

1968 року за дорученням редакції харківської обласної газети «Червоний прапор» Леонід Жуков підготував низку статей-репортажів з життя Чугуївського району. 

Публікації отримали суспільний резонанс і позитивні відгуки читачів, а молодого журналіста запросили до Чугуївської районної газети «Червона зірка», в якій він пройшов шлях від літературного співробітника до завідувача відділами листів і сільського господарства. 

У 1979 році після тривалої хвороби померла його дружина Тетяна Олександрівна Жукова, залишивши сиротами нас із братом. 

Але тато зміг виховати нас разом зі своєю матір'ю Антониною Степанівною Жуковою (Чегликовою). 

І я, коли виріс, продовжив журналістський шлях батька.

У 80-х роках Леонід Григорович працював кореспондентом у газеті «Вечірній Харків».

Леонід Жуков не міг без рідного міста і повернувся до Чугуєва в районну газету «Червона зірка». 

Як чесна і принципова людина, журналіст перебував у постійних пошуках правди і боротьби за неї. 

Своїм «хронічним профзахворюванням» називав «негнучку перед начальством спину – як у слона».

Але керівництво не змогло змиритися з його чесністю і принциповістю. Леонід Жуков розкрив фінансові махінації в газеті «Червона зірка», факт яких підтвердили перевірки. 

Як часто буває, винних не покарали, а його просто «вижили» під приводом скорочення штату. 1992-го, за рік до пенсії, журналіст став безробітним.

Опинившись за бортом життя в тяжкі дев’яності, він не опустив рук і переміг на перших демократичних виборах, був обраний депутатом Чугуївської міської ради, де продовжував боротися за справедливість, виступав з ініціативами щодо поліпшення життя земляків.

Леоніда Жукова не стало 18 вересня 2014 року, але його творчість продовжує жити. 

Після смерті твори публікуються, отримують позитивні відгуки читачів, критиків. 

На літературних конкурсах йому посмертно присуджують нагороди, проходять творчі вечори та урочисті заходи, присвячені пам'яті поета, письменника і журналіста Леоніда Жукова. 

На презентації книги на батьківщині автора в Центральній чугуївській бібліотеці ті, хто знав його особисто, виступили, з теплотою згадуючи творчий талант і незвичайні людські якості поета. 

Виступаючі висловили думки, що Леонід Жуков належить до тієї плеяди, яка прославляє рідний край не тільки на Слобожанщині, а в усій Україні та поза її межами. 

На першій презентації книги в Харківській державній науковій бібліотеці імені Короленка в 2017 році прозвучали думки, що, в будь-який інший час, вірші Леоніда Жукова вивчалися б в школі ...

Тоді презентацію вів Михайло Крамаренко – відомий у Харкові і за його межами митець. 

Якщо коротко, хто його не знає: фахівець розмовного жанру, був ведучим багатьох телепрограм, зокрема передачи «Вечірні зустрічі», яка 10 років виходила в телевізійний ефір на «Тонісі», 7-му каналі, де він спілкувався з численною кількістю знаменитих зірок театру та кіно. 

Також Михайло Крамаренко був ведучим різноманітних заходів від концертів до міжнародних фестивалів, саме його голос до повномасштабної війни росії з нами представляв президента України в Харківській обласній державній адміністрації. Зараз Михайло знаходиться в Німеччині. Ми давно товаришуємо, і під час війни підтримуємо зв’язок. Нещодавно Михайло мені надіслав наше спільне фото з прес-конференціїї. яке йому відправила, як потім з’ясувалося, наша спільна знайома Лідія Редькович. 

І в розмові я йому сказав про ситуацію в Харкові, а також, що збираюся зробити подкаст пам’яті свого батька і згадати в ньому і презентацію в Харківській державній науковій бібліотеці імені Короленка, яку він вів. І Михайло крім слів підтримки, надіслав мені свій спогад про ту подію, бо він не тільки був ведучим цього заходу, а ще був і першим читачем  книги, вірші з якої він також читав на презентації:

«Вітаю всіх слухачів і глядачів твого проєкту. Знаю, як важко зараз всім, хто знаходиться в Харкові та і в усій Україні, але, особливо, моїм рідним харків’янам. Вас нещадно обстрілюють, але ви, не зважаючи ні на що, тримаєтесь. Хай береже вас Бог! А щодо подкасту, хочу додати, що нашу спільну з Ігорем фотографію з презентації мені нещодавно надіслала колишня редакторка дитячих передач, нашої обласної телевізійної студії в Держпромі Лідія Редькович. 19 березня був день Харківської студії телебачення, ми вітали одне одного, і після цього мені надіслали такий подарунок-спогад – цю світлину. Як сказав мені покійний Вахтанг Кікабідзе, коли я йому на концерті показав наше з ним спільне фото через 10 років: «Які ми були молоді!»

До речі, в Харківській державній науковій бібліотеці імені Короленка була презентація не тільки книги батька Ігоря Леоніда Жукова, а і його «Та, чиє ім’я шепоче вітер». І в мене є не тільки ця, а й ще одна з перших книг Ігоря. Це була його збірка віршів, вона називалася «Я розповім тобі про вітер». Тому я вже тоді знав, що Ігор Жуков пише вірші. Але він пише не лише вірші, а й пісні. На власні вірші записував іх та сам виконував. І в Ігоря були відеокліпи на його пісні.

А пригадуючи презентацію, скажу, що дуже важливо, як емоційно Ігор згадував про батька. Те, як він читав його вірші, із любов'ю. Але найголовніше, я вважаю, те, що було відзначено багатьма тоді, зокрема нашим колегою - відомим журналістом Сергієм Потімковим, я думаю, що нам усім треба взяти приклад з Ігоря, як ставитися до своїх батьків і як можна пам'ять про них донести до інших…

Обіймаю всіх! Моє серце з вами. Тримайтеся!»

Дякую Михайлу за таке зворушливе звернення з добрими спогадами. До речі, на презентації мені запам’яталися тоді влучні та теплі слова позитивної оцінки творчості батька від директорки Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка Валентини Ракитянської, якої, на жаль, вже теж немає зараз із нами – вона померла в жовтні 2021 року. 

Валентина Дмитрівна з 2007-го очолювала другу за розмірами бібліотеку України, яка під її керівництвом досягла ще більших звершень. І я хотів би процитувати фрагмент листа 2019 року до Чугуївської міської ради від колективу Харківської державної наукової бібліотеки імені Короленка, в якому вони написали: «Леоніда Жукова знають, як одного з найяскравіших журналістів Слобожанщини, і його ще довго будуть згадувати вдячні харків’яни і чугуївці.

Книга віршів Леоніда Жукова та його сина Ігоря Жукова з успіхом була презентована в стінах Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка і викликала широкий резонанс у харків’ян. Це – сучасне видання, яке належить до нині особливо рідкісного виду подвійних друків – алігатів-«перевертів». Єдність змісту і форми є свідченням духовної єдності батька і сина, наших видатних харків’ян Леоніда та Ігоря Жукових.

Без перебільшення можна сказати, що ця книга – відкриття талановитих поетичних особистостей. Збірка Леоніда Жукова «Біла ворона з павичевим хвостом» відкриває всім нам натхненного та відвертого автора у широкому творчому спектрі – від пейзажної та інтимної до філософської і громадянської лірики.

Подаровані Бібліотеці примірники цього видання користуються попитом читачів,  у соціокультурних заходах бібліотеки. Саме тому, що, говорячи словами Леоніда Жукова, поезія – той чудовий  «кристал, что из раствора впечатлений в моей душе произрастал».

Вважаємо, що численними прихильниками його поетичного слова згодом стануть більшість його земляків – чугуївців, оскільки саме чугуївська земля стала головним натхненником творчості Леоніда Жукова, закохала його в життя, надихнула на роздуми про загальнолюдські життєві цінності,  на відтворення ніжності і печалі, любові і тривоги за майбутнє у віршованих строках.»

Підтримав це звернення і багаторічний голова Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України, член правління НСЖУ, Заслужений журналіст України Олександр Голуб, який пішов з життя у серпні 2023 року. 

Тоді у 2019 році Олександр Голуб зазначав: «За час роботи на посаді журналіста провідних видань Чугуєва та Харкова Леонід Жуков фахово й неупереджено висвітлював актуальні події життя міста й області, активно працював над розвитком журналістики й публіцистики Харківщини, зробив важливий внесок у популяризацію історичної й духовної спадщини Чугуївщини.»

Редакції харківської регіональної газети «Вечірній Харків», в якій працював Леонід Жуков на посаді кореспондента, та обласних газет «Слобідський край» і «Время», з якими він плідно співпрацював, у своїх відгуках відмічали його «видатний особистий і професійний внесок у розвиток журналістики Чугуївщини та Харківщини, вагомий доробок у літературну спадщину рідного краю, значний внесок у прославлення Чугуєва, популяризацію його культурно-історичного та духовного надбання не тільки на Слобожанщині, а в усій Україні та поза її межами…»

Але все ж таки краще за всі відгуки та рецензії говорять самі вірші Леоніда Жукова. Пропоную Вам його поезію:

Я пропускал всё через душу,

Был в чтеньи у меня запой,

И мысленно моря и сушу

Я обнимал своей мечтой.

В многообразных проявленьях,

Что видим мы себя кругом,

Я записал в стихотвореньях

В соавторстве с карандашом.

В крючочках букв да их зигзагах

Под грифелем карандаша

В ночь на листе простой бумаги

Следы оставила душа.

Прочесть их можно при посредстве

Лишь только собственного сердца...

Наступний вірш – «Над Україною нашою вільною»:

Приходит сон неодолимый,

И вздохов грудь Земли полна.

Костры напряли пряжи дыма,

И ночь наткала полотна,

Устлавши им поля, долину,

Лесок у речки и лужок,

И над левадой выпнул клином

Серебряный молодичок.

И засиял самодовольно

С небесно-звёздной вышины

Над Украиной нашей вольной,

Закованной в ночные сны.

Да с месяцем здесь до рассвета

Не спится разве что поэту.

Хотів би представити ще один вірш, він з любовної лірики:

Ещё таким счастливым не был!

Влюблён в тебя, как после бурь 

Все голуби влюбились в небо,

А купола церквей – в лазурь.

Ты превратила будней серость

Мне в дикий праздник бытия.

Иду с раскрытым настежь сердцем 

Навстречу будущему я.

И сколько бы не ожидало

На жизненном пути преград,

И, знаю, будет их немало,

Одолевать я только рад!

Они, как подвиги Геракла,

Войдут в историю, не так ли?..

Далі – поезія Леоніда Жукова з пейзажної лірики:

Склоняет день устало плечи.

В изнеможении поля.

На цыпочках приходит вечер,

И загрустили тополя.

Стоят в задумчивости вербы.

Лениво разлилась вода,

И загляделся лучик с неба

В ночное зеркало пруда.

Бесшумна летней ночи поступь,

Погружено всё в воды сна.

Росы у трав жемчужной россыпь.

На всём покой и тишина,

И лишь пернатых менестрелей

Из рощ звучат миноры трелей.

До яскравих віршованих пейзажів поет додає незвичайні філософські образи:

Уже мне осень пишет письма,

Разносит ветер-почтальон,

И пожелтевшие записки

В дверную щель втыкает он.

И вынимаю утром ранним

Я почту свежую теперь –

От поздней осени посланья,

Засунутые мне под дверь.

В своих посланьях она просит,

Чтоб я прислал свои стихи

Ей до востребованья в осень

До наступления стихий,

Когда за слякотью с дождями

Зима нагрянет со снегами.

Критики відмічали, що вірші Леоніда Григоровича відрізняються надзвичайною образністю:

Как я в жизни устал от обмана.

Отдохнуть от него хоть бы день!

Положи мне компресс из тумана

И повесь мне от облака тень.

Поставь в вазе мне лето на ветке,

Пусть наполнит зелёный прибой

Свежим ветром усталые клетки,

Чтобы ожил я снова душой.

И, быть может, тумана повязка

Снимет с сердца и боль, и озноб.

Окунуться бы в детство и сказку,

Ну а там лечь не страшно и в гроб.

Плоть и душу врачует природа,

Вот и солнышко снова взошло,

Словно капелькой жгучего йода,

Мои раны на сердце прижгло.

Как я в жизни устал от обмана,

От коварных и низких измен.

И лугам, где клубятся туманы,

Сдаться сердцем хотел бы я в плен.

Дуже близький мені вірш «Люблю я вас, мої герої», присвячений Чугуєву, в якому я теж народився та виріс, як і батько:

Люблю я вас, мои герои,

Овраги и яры твои,

Что так ласкают мои взоры,

И мне не выразить любви,

Что сердце наполняет раем,

И горло сдавливает ком!

Не знаю лучше в мире края,

Что я оббегал босиком

С утра росистыми лугами

У вод лучистого Донца, –

Не забывается с годами.

И буду помнить до конца

Я этот молодой Чугуев,

Как в жизнь не перейду другую.

Наступний вірш я розцінюю для себе, як батьківський заповіт поетичною мовою, і якій я намагаюся виконати:

Как умру, чтобы просьбу одну

Ты исполнил без всяких условий:

Постели для меня ты страну,

Положи мне снега в изголовье.

Чтобы ступни мне жёг знойный юг,

Жар со лба остужал бы мне север,

Чтобы в центре я был зимних вьюг,

А весной прорастал во мне клевер.

И с него собирали бы мёд

Все пчелиные семьи в округе.

Над могилой дневной небосвод

Воздвигал, чтоб из радуг мне дуги.

И затем по скончании дня,

Чтоб сквозь тьму её серые очи

Аж до сердца светили в меня,

Как все звёзды в бессонные ночи.

Дорожче всього для мого батька була правда:

Хоть испытаний было разных

Немало в жизненном пути,

Одолевая все соблазны,

Я к цели продолжал идти.

И позади остались горы

Невзгод, что я преодолел,

Да и растраченные годы

На пустоту ничтожных дел.

Но спать могу теперь спокойно,

Дороже правда мне всего,

Ни из живых, ни из покойных

Не изменил я никого.

Достиг я ныне своей цели –

Она в самом любимом деле!

І після смерті збулися слова Леоніда Жукова, які він написав за життя «І даже мертвий буду живий душею»:

Подходит жизнь к последней точке.

И, вспомнив всё, что пережил,

Я ни в одной печатной строчке

Своей душой не покривил.

И, стоя на краю могилы,

Я перед жизненной чертой

В кулак собрал свои все силы,

И даже мёртвый буду жив душой…

Безперечно, життя і творчість видатного поета, журналіста, письменника Леоніда Жукова – це справжня культурна перемога над радянщиною, бездушністю, непорядністю, лицемірством і навіть злочинністю чиновників, які пристосовувалися до кожної влади.

Завершується черговий випуск. В нових подкастах проєкту «Культурна Перемога» я, журналіст і телеведучий Ігор Жуков вже продовжу спілкуватися з вітчизняними митцями про війну і творчість, нові виклики та здобутки в лихоліття війни. До нових зустрічей!

У статті використані фото з подкасту: мого особистого архіву та нашої родини."

Автор і ведучий проєкту «Культурна Перемога» Ігор Жуков – український журналіст, телеведучий, автор популярних програм, які з 90-х виходили в українському ефірі 30 років безперервно, поки російськи бомби не поцілили в харківську телевежу... Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Ігор Жуков створив проєкт «Український кінофронт: Кіно, яке не подивляться орки» про актуальні під час війни теми, про які ще ніхто не розповідав і які виходять далеко за межі України...