"Культурна Перемога": Повернення творів Леоніда Жукова до 85-річчя видатного поета, журналіста і письменника з Чугуєва в лихоліття війни…

Твори Леоніда Жукова у воєнні часи повертаються до читачів, зокрема і на «Українському порталі поезії». Його вірші, які не були опубліковані, в лихоліття війни виходять у світ. 

Леонід Григорович – мій батько, завдяки якому я став творчою людиною, і саме його вірші допомагали мені в найважчі часи сучасної війни під час нещадних обстрілів Харкова... Дитинство тата теж опалила війна. І вже під час війни 31 жовтня виповнюється 85 років з дня його народження.

Леонід Жуков народився 31 жовтня 1939 року в місті Чугуїв Харківської області. Він пройшов складний життєвий шлях, з якого понад 30 років працював не тільки журналістом, кореспондентом, завідувачем відділами в газетах Чугуєва, Харкова та області, зокрема у «Вечірньому Харкові», «Червоній зірці» (потім газета називалася «Вісник Чугуївщини»), «Проміні» та інших. Леонід Григорович працював ще вчителем, директором школи. Співпрацював із тогочасними виданнями «Червоний прапор» («Час»), «Соціалістична Харківщина» (зараз газета виходить під назвою «Слобідський край») тощо. Також його обирали депутатом чугуївської міської ради та новопокровської селищної ради. 

А головною справою для Леоніда Жукова була літературна творчість. Він йшов до письменництва протягом усього життя. Писати почав ще із юності. Творив у вільний від роботи час. По-справжньому зміг присвятити себе літературній творчості лише на пенсії. Він творив без зупинки – і вдень, і вночі – наче боявся, що не встигне. У нього не вистачало часу на публікацію своїх віршів – так був захоплений творчістю. До свого 75-річного ювілею він не дожив лише місяць. Леонід Жуков пішов із життя 10 років тому – 18 вересня 2014-го.

І лише після того, як його не стало, читачі, які захоплювалися статтями відомого журналіста, дізналися, що Леонід Григорович був ще й дуже талановитим поетом і письменником. Епіграфом до його творчості я додам цей вірш батька:

«Я пропускал всё через душу,

Был в чтеньи у меня запой,

И мысленно моря и сушу

Я обнимал своей мечтой.

В многообразных проявленьях,

Что видим мы себя кругом,

Я записал в стихотвореньях

В соавторстве с карандашом.

В крючочках букв да их зигзагах

Под грифелем карандаша

В ночь на листе простой бумаги

Следы оставила душа.

Прочесть их можно при посредстве

Лишь только собственного сердца...»

Після смерті тата я знайшов його рукописи, і став переносити їх з паперового в електронний формат. Також почав публікувати вірші у газетах та інших друкованих ЗМІ, які отримували позитивні відгуки читачів і критиків. Згодом у 2017 році я видав першу книгу його віршів «Біла ворона з павичевим хвостом. Поетична скирта зі снопів ліричних віршів», презентація якої відбулася в Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка. У виданні відображена лише мала частина літературної спадщини батька, яка складається не лише з поезії різних форм та жанрів, а також прози, мемуарів, критичних матеріалів, публіцистики. Вистачить їх ще на багато книг.

А ця книга «Біла ворона з павичевим хвостом. Поетична скирта зі снопів ліричних віршів», яка вже декілька разів перевидавалася, – ще один крок у довгому та тернистому шляху Леоніда Григоровича до свого читача. Екземпляри видання зберігаються в бібліотеках Харкова, Києва, інших міст України та зарубіжжя.

І тепер творчість Леоніда Жукова відома не тільки на Слобожанщині та Харківщині, а й далеко поза їхніми межами.

"Как умру, чтобы просьбу одну

Ты исполнил без всяких условий:

Постели для меня ты страну,

Положи мне снега в изголовье.

Чтобы ступни мне жёг знойный юг,

Жар со лба остужал бы мне север,

Чтобы в центре я был зимних вьюг,

А весной прорастал во мне клевер.

И с него собирали бы мёд

Все пчелиные семьи в округе.

Над могилой дневной небосвод

Воздвигал, чтоб из радуг мне дуги.

И затем по скончании дня,

Чтоб сквозь тьму её серые очи

Аж до сердца светили в меня,

Как все звёзды в бессонные ночи."

Повертаючись до біографії Леоніда Жукова, скажу, що він закінчив чугуївську школу №2, в якій бережуть пам'ять про свого видатного випускника. По закінченні школи, вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, продовжив навчання на філологічному факультеті Харківського державного університету (зараз ХНУ ім. В, Н. Каразіна).

У 1966 році Леонід Жуков почав працювати вчителем у Сахновщинському районі в селі Дубові Гряди. У 27 років молодого спеціаліста призначили директором школи в селищі Новопокровка Чугуївського району. Вже там заслужив довіру жителів, які обрали його депутатом Новопокровської селищної ради. У 1968 році редакція харківської обласної газети «Червоний прапор» (потім видання називалося «Час») доручає Леоніду Жукову підготувати серію репортажів з життя Чугуївського району та його мешканців. 

Публікації викликали суспільний резонанс і схвальні відгуки. І молодого журналіста запрошують до чугуївської районної газети «Червона зірка» на посаду літературного співробітника, від якого пройшов шлях до завідувача відділами листів і сільського господарства. 

Він міг стати головним редактором, але постійно перебував у пошуках правди та боротьби за неї. Журналісту наполегливо пропонували отримати «партбілет», але він завжди принципово відмовлявся. 

Хотілося б далі продовжити віршом Леоніда Жукова «Над Україною нашою вільною»:

«Приходит сон неодолимый,

И вздохов грудь Земли полна.

Костры напряли пряжи дыма,

И ночь наткала полотна,

Устлавши им поля, долину,

Лесок у речки и лужок,

И над левадой выпнул клином

Серебряный молодичок.

И засиял самодовольно

С небесно-звёздной вышины

Над Украиной нашей вольной,

Закованной в ночные сны.

Да с месяцем здесь до рассвета

Не спится разве что поэту.»

Як і тато, я закінчив Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна за спеціальністю викладача-філолога, потім, як журналіст, писав статті для різних видань, а 1992 року прийшов на перший недержавний телеканал України та всього пострадянського простору харківський "Тоніс" (7-й канал), де і працював, як потім і на багатьох українських телеканалах і в інших ЗМІ понад 30 років.

А з мамою батько познайомився, коли працював директором школи в селі Новопокровка Чугуївського району. Саме там і відбулася його зустріч із майбутньою дружиною та моєю мамою Тетяною Олександрівною Жуковой, яка працювала вчителем української мови та літератури.

«Ещё таким счастливым не был!

Влюблён в тебя, как после бурь

Все голуби влюбились в небо,

А купола церквей – в лазурь.

Ты превратила будней серость

Мне в дикий праздник бытия.

Иду с раскрытым настежь сердцем

Навстречу будущему я.

И сколько бы не ожидало

На жизненном пути преград,

И, знаю, будет их немало,

Одолевать я только рад!

Они, как подвиги Геракла,

Войдут в историю, не так ли?..»

А коли моя мама, тоді вже вчителька чугуївської школи №3, померла від раку у 37 років, батькові було 39, і він ніколи більше не одружувався. 

І тато виховував нас із братом, якому на той час було 10 років, а мені всього три рочки, разом зі своєю матір’ю і нашею бабусею Антоніною Степанівною Жуковой (Чегликовой), яка все життя прожила в Чугуєві на вулицях Кочетокській, Харківській, Рози Люксембург (тепер називається Музейна).

Також батько із 1977 року працював у харківській газеті «Промінь». Визнані сьогодні журналісти, які починали свою кар'єру тоді під час його роботи в Першій столиці, говорили, що статті Леоніда Жукова були гідні всесоюзного рівня. І його запрошують в одне з найпопулярніших на Харківщині видань тих часів – газету «Вечірній Харків», яка славилося відмінною авторською журналістикою, потужним зворотним зв'язком та полемікою на своїх сторінках. 

«Вечорка», як люблячи її називали читачі, виходила шість разів на тиждень українською мовою та доставлялася до кіосків «Союздруку» о третій годині дня. Читачі зі стажем пам'ятають часи, коли у свіжому номері  можна було прочитати і про вчорашні, і про сьогоднішні (ранкові) події у місті та країні, причому навіть раніше, ніж про них розповідала тодішня інформаційна телепрограма «Час». Про це я знаю особисто з розповідей батька, який, працюючи в газеті «Вечірній Харків», не забував і про рідний Чугуїв, висвітлюючи на сторінках газети життя батьківщини, і доводив до відома громадськості міста Харкова та Харківської області здобутки міста Чугуєва та його мешканців.

І далі повертається в Чугуїв до районної газети «Червона зірка», бо не міг без рідного міста.

«О край родной! Моя ты доля.

В саду безумство соловьёв.

Рубашка ситцевая поля

Заправлена в штаны яров.

На свете нет другого края,

Где столько было бы невест.

Луна краюхой каравая

Лежит на скатерти небес.

О милый край! В цветеньи поле,

Родной родительский порог,

Где жизнь моя и моя доля

Распята на кресте дорог.

Здесь первый крик с последним вздохом

Путь сквозь юдоль ведёт к голгофе.»

Леонід Григорович був чесною та принциповою людиною. Своїм «хронічним профзахворюванням» називав «негнучку перед начальством спину – як у слона». Дорожче всього для нього була правда, про шо він написав у своєму вірші:

«Хоть испытаний было разных

Немало в жизненном пути,

Одолевая все соблазны,

Я к цели продолжал идти.

И позади остались горы

Невзгод, что я преодолел,

Да и растраченные годы

На пустоту ничтожных дел.

Но спать могу теперь спокойно,

Дороже правда мне всего,

Ни из живых, ни из покойных

Не изменил я никого.

Достиг я ныне своей цели –

Она в самом любимом деле!»

Леонід Жуков розкрив фінансові махінації керівництва газети «Червона зірка», факт яких підтвердили перевірки. Але винних не покарали, а його просто «вижили» під приводом скорочення штату. У 1992-му, за рік до пенсії, журналіст став безробітним. У важкі 90-ті журналіст опинився за бортом життя, проте він не опустив рук і взяв участь у перших демократичних виборах і переміг – його обрали депутатом Чугуївської міської ради. Він протистояв корумпованій місцевій владі, продовжуючи боротьбу за справедливість, і виступав з ініціативами щодо поліпшення життя земляків.

Як депутат, батько навіть звертався до тодішнього президента України із пропозицією запровадити у нашій країні День безробітного як День скорботи. Проте його пропозицію у країні, де безробітними було кілька мільйонів людей, проігнорували.

Далі на пенсії Леонід Григорович повністю присвячує себе літературній творчості.

18 вересня 2014-го Леоніда Жукова не стало. Леонід Григорович помер вдома, коли писав черговий вірш, – не витримало серце… І збулися слова, які він написав за життя у вірші «І даже мертвий буду живий душею»:

«Подходит жизнь к последней точке.

И, вспомнив всё, что пережил,

Я ни в одной печатной строчке

Своей душой не покривил.

И, стоя на краю могилы,

Я перед жизненной чертой

В кулак собрал свои все силы,

И даже мёртвый буду жив душой…»

Творчість Леоніда Жукова продовжує жити… Після смерті поета на літературних конкурсах йому посмертно присуджують нагороди, проходять творчі вечори та урочисті заходи, присвячені його пам'яті.

На презентації книги на батьківщині автора в Центральній чугуївській бібліотеці ті, хто знав його особисто, виступили, з теплотою згадуючи творчий талант і незвичайні людські якості поета. 

Виступаючі висловили думки, що Леонід Жуков належить до тієї плеяди, яка прославляє рідний край не тільки на Слобожанщині, а в усій Україні та поза її межами.

Хотілося б згадати і презентацію книги, яка відбулася в Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка наприкінці 2017 року за участю численних гостей, представників ЗМІ, книголюбів та поціновувачів поезії. 

На презентації в другій за розмірами бібліотеці України я познайомив присутніх із поетичною творчістю батька, який постає перед читачем в книзі в різних амплуа – лірика та філософа, мрійника та романтика, патріота та правдолюбця…

«Как я в жизни устал от обмана.

Отдохнуть от него хоть бы день!

Положи мне компресс из тумана

И повесь мне от облака тень.

Поставь в вазе мне лето на ветке,

Пусть наполнит зелёный прибой

Свежим ветром усталые клетки,

Чтобы ожил я снова душой.

И, быть может, тумана повязка

Снимет с сердца и боль, и озноб.

Окунуться бы в детство и сказку,

Ну а там лечь не страшно и в гроб.

Плоть и душу врачует природа,

Вот и солнышко снова взошло,

Словно капелькой жгучего йода,

Мои раны на сердце прижгло.

Как я в жизни устал от обмана,

От коварных и низких измен.

И лугам, где клубятся туманы,

Сдаться сердцем хотел бы я в плен.»

Це книга із зразками сучасної філософської, громадянської, інтимної та пейзажної, лірики, і критики відмічали, що вірші відрізняються надзвичайною образністю. У книзі представлені експериментальні жанрові форми: Леонід Жуков згрупував свої вірші не в звичні читачеві цикли, а в «поетичну скирту зі снопів ліричних віршів». 

Вірші про красу природи, громадянський обов'язок, роль поета і поезії в прозі життя слухачі на презентації тепло вітали оплесками. І тоді перші екземпляри книги зайняли гідне місце в Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка, де всі охочі мали можливість познайомитися з творчістю поета.

А під час презентації книги прозвучали думки, що в будь-який інший час вірші Леоніда Жукова вивчалися б в школі...

І вірші Леоніда Григоровича читали на пам’ять в школі, зокрема в його рідній, і зі шкільної сцени на творчих заходах. 

Один з таких вечорів пам’яті поета і журналіста Леоніда Жукова декілька років тому в «Літературній вітальні», яка була присвячена його творчості, як видатного випускника, підготували учні старших класів чугуївській школи №2, де вчився і яку закінчував Леонід Григорович. 

У день народження видатного земляка талановита молодь Чугуєва підготувала поетичний концерт. На вечері розповіли про життя і творчість поета, а всі віхи життєвого шляху Леоніда Жукова супроводжували його віршами. Учні не просто читали вірші, а створили справжні театралізовані номери. 

На прикладах із життя Леоніда Жукова показали підростаючому поколінню, як треба жити, щоб пишатися прожитими роками.

«Вот пролетели птицей годы,

И наступает такой час,

Когда вываривает воду

Тут жизнь у каждого из нас.

И что тогда в сухом остатке

Имеем по итогам мы?

Одни, как в масле сыр, в достатке,

Другие – в шаге от тюрьмы,

А третьи – те уже в могиле

Навеки обрели покой.

И чтобы там не говорили

И не качали головой,

Но жизнь в соавторстве с судьбой

Мы сами сделали такой...»

Леонід Григорович пройшов тернистий шлях від вчителя, журналіста, депутата до поета та письменника. У літературній творчості він зміг розкрити всю свою душу. Його вірші – це справжній маніфест чесної та принципової людини, справжнього поета. І далі буду завершувати словами Леоніда Жукова:

"Меня позвало само время

На перемене двух веков

И стало самой главной темой

Почти для всех моих стихов.

Ломалось устроенье мира,

И целью стали барыши!

Тогда запела моя лира

Всеми фибрами души.

Сквозь то, что бьётся в груди слева,

Я пропустил всю мира боль.

Исполнившись святого гнева,

Я на себя тогда взял роль

Изобличителя пороков...

Рассыпаны горящим жаром

Сплошные перлы тут кругом,

И строчка каждая недаром

Там называется стихом.

Литинститутом для поэта –

Писание святое это."

Безперечно, життя і творчість Леоніда Жукова, видатного поета, журналіста, письменника, – це справжня культурна перемога над радянщиною, бездушністю, непорядністю, лицемірством і злочинністю чиновників, пристосуванців до кожної влади.

Добігає кінця новий випуск «Культурної перемоги». В наступних подкастах я, журналіст і телеведучий Ігор Жуков разом з «Харківським прес-клубом» та агенцією місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп» буду розповідати про нові виклики та здобутки у воєнні часи сучасних українських митців та мисткинь. Буде цікаво! Зустрінемося вже в наступній програмі. До побачення!

І ще багато цікавого ви дізнаєтеся вже з самого подкасту.

У статті використані фото з подкасту: мого особистого архіву та нашої родини.

Подкасти проєкту можна знайти в однойменній рубриці на сайті агенції місцевих медіа Харківщини «Громада.Груп», що об’єднує багато ЗМІ Харківської області, та на ютуб-каналі «Харківського прес-клуба». 

Автор і ведучий проєкту «Культурна Перемога» Ігор Жуков – український журналіст, телеведучий, автор популярних програм, які з 90-х виходили в українському ефірі 30 років безперервно, поки російськи бомби не поцілили в харківську телевежу... Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Ігор Жуков створив проєкт «Український кінофронт: Кіно, яке не подивляться орки» про актуальні під час війни теми, про які ще ніхто не розповідав і які виходять далеко за межі України...

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:

?Телеграм   ?Фейсбук  ?Інстаграм

Дивіться та слухайте унікальні відеоподкасти проєкту  «Культурна Перемога»  відомого журналіста, автора телепрограм про кіно і TV Ігоря Жукова:

https://gromada.group/news/podkasti-proyektu-kulturna-peremoga-igorya-zhukova

Читайте також Телеграм-канал проєкту "Кіно, яке не подивляться орки" з унікальною інформацією, якої немає в інтернеті: https://t.me/kinoorki