100-річчя Українського радіо відзначили в укритті за сотню метрів від першої радіотрансляції

І репродуктор, вчеплений на цвях,

Уже будив нас вигуком на вухо,

Що буде тепло, сонячно і сухо

В Содомській і Гоморській областях»

Олександр Ірванець

 

«І радіо, немов іконка,

Співає тонко-тонко-тонко

Щось на слова агентства ТАСС»

Тарас Федюк

Двоє іронічних поетів-вісімдесятників, які теж бували героями радіопрограм з Харкова,   залишили образний портрет радіо 20-го століття.  Тоді  воно було майже в кожній хаті й квартирі, установі й школі, на курорті і в лікарні, дитячому таборі відпочинку й посеред сільського майдану. Радіо називалося заводським і районним, студентським і навіть шкільним.

У радіодиктанті 2024 року  згадали його часте радянське визначення «брехунець». Добре хоч  без  іншого поширеного «компліменту»  ЗМІ брежнєвських часів: «тєлєєлєвідєніє» і «радіовєрєщаніє».  

Вперше цей мобільний засіб передачі людських голосів і музики (тобто інформації  словесної та емоційної)  запрацював   на відтворення не московських чи західноєвропейських, а власних – українських програм 16 листопада 1924 року.  Відбулася подія в Харкові – тодішньому центрі радянської республіки,  на вулиці Римарській. Нині це приміщення обласної філармонії. І «великий невидимий»   –  радіо – вважається  «предком» телебачення та сучасних засобів комунікації.  Тож щороку 16 листопада в Україні – День працівників радіо, телебачення і зв’язку.

«Алло! Алло! Алло! Говорить Харків». Так усе починалося. Прямий ефір, живий звук. Транслювався класичний концерт. У залі його слухали керівники тодішньої республіки, на вулицях ретранслювали гучномовці.

Для  Харківської обласної військової адміністрації було важливим згадати цей 100-річний ювілей, коли на календарі – майже 1000-ий день повномасштабної війни проти України. Начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов звернувся до радійців, телевізійників і зв’язківців різних поколінь:

Маємо вам дякувати щоденно, що залишаєтеся на місцях, що ви тримаєте цей фронт. Ви для нас так само важлива  критична інфраструктура. Підрахували, що було 24 атаки на харківську телевежу.

Постраждав від  вибухової хвилі під час розгортання війни проти України й радіодім у центрі Харкова.  Зображення і телевежі, й особнячка з нині змовклими радіостудіями (журналісти вже звикли писати власні коментарі й інтерв’ю на місці подій чи телефоном, монтувати сюжети вдома)  прикрасили подарункову марку Укрпошти, випущену до ювілею.

Приємно бачити на цій марці й радіостудію зі старим дикторським столом, де й самій доводилося провести чимало прямих ефірів. Є й приміщення нині неіснуючого концертного залу на Сумській, звідки, за спогадами випускової 1930-1990-х років Сусанни Геннадіївни Розової, велися прямі трансляції важливих концертів, а з театрів, розташованих поблизу, – відкриття сезонів і прем’єр. Чому на марці є Держпром? У Держпромі в другій половині ХХ століття працювали телестудія,  керівництво телерадіокомітету, а потім і обласної державної телерадіокомпанії.

Не маю на меті обговорювати під ювілей  руйнівну силу тотального скорочення ОДТРК уже під час розгортання війни на Донбасі. Мінімалізація редакцій у прифронтових  областях України  не додавала потужності інформаційному фронту. Отож тепер зосереджувати зусилля  доводиться разом   –   військовим адміністраціям, медійникам і зв’язківцям. Легко і приємно можна спільно натиснути тільки на  штемпель святкового погашення  подарункових марок.

Масштабно збільшена подарункова марка стала тлом для концерту в укритті. Ішла туди, а самій сумно було читати таблички «вихід на сцену». Бо скільки разів доводилося з радіомікрофоном ходити цими коридорами, щоб потрапити за куліси чи на сцену ще до відкриття завіси, записувати  коментарі й короткі інтерв’ю, у інтонаціях яких – теж настрій, атмосфера фестивалів чи прем’єр, звітних концертів майстрів мистецтв і аматорів Харківщини. Ті звіти, як і найважливіші обласні зібрання, у великій залі оперного починалися в минулі десятиліття  не фанфарами (все-таки не пафосний наш Харків), а позивними обласного радіо, написаними за мотивами пісні про місто. Створив ці позивні  у 1970-х роках звукорежисер обласного радіо Олександр Григорович Олійников. Служив у Другу світову війну музикантом військового оркестру. Був учасником параду союзників у Відні 1945 року на честь закінчення війни у Європі. Потім так само йшов в оркестрі на параді в Москві. Теж 1945-й. Мав ідеальний музичний слух.  Згадувала подумки  його й багатьох старших колег з радіодому, коли почався концерт на честь того, найпершого радіоконцерту 1924 року. Звучала в ньому вітчизняна й світова класика. Додавали позитивних емоцій оркестр і хор, солісти і  балет.

За довге ефірне життя, від початку 1980-х, називали мене позаштатною авторкою, ведучою найтривалішого  для облрадіо авторського історико-краєзнавчого циклу «Муравський шлях». Він жив в ефірі від початку 90-х до грудня 2020 року, коли Київ ліквідував в усіх обласних центрах авторські програми радіофілій Суспільного.

Тепер  готую подкасти «Градусник» – звукові серії розповідей для сайту регіональних медіа Громада.груп.  

«Пишіть, дзвоніть, заходьте»  –  були такі  ритуальні фрази в різних редакціях. Їх друкували внизу останньої газетної шпальти в районках, говорили під фінал в авторських радіопрограмах.  Любили їх і в  найживучішій щотижневій програмі Харківського обласного радіо – «Музичній пошті».  Вона будувалася за листами радіослухачів.  

Нинішні  листи електронні. Але марки продовжують випускати – вже як колекційні символи.

Наступного дня після ювілею в укритті, 15 листопада,  «Укрпошта»  презентувала й погасила  черговий поштовий набір «Нове сторіччя Українського Радіо». Спецпогашення пройшло в Харкові, звідки вітчизняне   мовлення й почалося.