Харківців здивували новим прочитанням чехівських "Трьох сестер"

Олександр Кузьменко 15.11.2021 у 16:23 711

У обласному комунальному закладі "Харківській російській академічний театр імені О. С. Пушкіна" харків’янам представили нову постановку п’єси авторства Антона Павловича Чехова "Три сестри".

Харківців здивували новим прочитанням чехівських "Трьох сестер"

Фото: Олександр Кочегура

"Я родился в живописном украинском городе Таганроге", - згадував у своїх мемуарах Чехов. Сам письменник уважав себе українцем, що і зазначав у відповідних документах під час переписів у Російській Імперії. Знайомий він був і з Харковом. Як писав Чехов у своїх листах до дружини про наше місто: "В этот купеческий, серый и скучный город хочется отправлять только провинившихся героев!". Втім, сам Чехов, за відомостями істориків та літературознавців, періодично бував у Харкові та гостив у друзів у Столярному провулку на Москалівці.  Як відомо, з Харковом прямо чи опосередковано пов’язані численні сюжети творів відомого російського письменника. Дія оповідання "Скучная история" відбувається у самому Харкові, губернському центрі часів російської імперії.

Де відбувається дія "Трьох сестер", автор п’єси не позначив, проте зазначив, що це губернське місто. Де відбувається дія постановки режисера Олександра Середіна нам з Вами відомо - у Харкові. Принаймні чисто фізично.

"Три сестри" режисера Олександра Середіна в цілому  відтворюють текст п’єси авторства Антона Чехова. Утім, не без особливостей. Три сестри, героїні п’єси, мріють продати батьківській дім у своєму губернському місті та переїхати до  Москви.  У тексті постановки Середіна назву "Москва" було замінено цілою фразою: "Город, который мы не называем вслух, как бы чего не вышло", що дає відсилку на творчість відомої англійської письменниці Джоан Роулінг про пригоди хлопчика на ім’я Гаррі Поттер. Головного злодія там теж називали "Той, про кого не можна говорити", або "Самі знаєте хто". У творчості іншого англійця - Джона Р. Р. Толкіна, згадується країна зла Мордор, що лежить на Сході, про яку добрі народи Заходу  намагаються без особливої потреби не згадувати. Паралелі з нашим сьогоденням очевидні.

Фото: Олександр Кочегура

Тема щасливого дитинства та його втрати проходить крізь всю виставу. Щоправда, аудіовізуальні засоби, обрані режисером для цього, доволі своєрідні. У режисера ностальгія за дитинством  розкривається фоновим виконанням радянських пісень з мультфільму про Чебурашку та крокодила Гену. Що трохи дивно, оскільки сам режисер вистави - ровесник незалежності України. Шкода, що він не знайшов чогось іншого і, не побоюсь цього слова,  менш банального  для позначення туги за дитинством.

Часом складалось враження, що дія вистави відбувається в сірому коридорі. Сцена була перегороджена височенною, набагато вищою за три метри, ширмою, поділеною на дев’ять сегментів. Уся дія відбувалась на неширокому, проте довгому п’ятачку між цією ширмою та рампою.  Саме там глядачі мали змогу споглядати гру акторів.

Сама гра деяких акторів приємно дивує. Владислав Москалець чудово репрезентує почуття та характер барона Миколи Тузенбаха, а щастя Ірини від музики Тузенбаха Аріна Колесниченко передала настільки наочно, що це було помітно навіть в останніх рядах партеру. 

"Наш сад, как проходной двор, через него и ходят, и ездят" - каже Ольга, у виконанні Капітоліни Колобової майже в кінці вистави. І її розпач настільки реальний, що її ж заключні слова: "Музыка играет так весело, так радостно, и, кажется, ещё немного, и мы узнаем, зачем мы живём, зачем страдаем… Если бы знать, если бы знать!" - сприймаються, наче філософське одкровення... Що у місті, де жив та творив Григорій Сковорода, сприймається як звичне та належне.

Читайте також: Харків - місто музики та креативне місто ЮНЕСКО

 

17


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини