Війна не скасовує потребу протидіяти домашньому насильству

Володимир ДОБРОТА, Національний прес-клуб «Українська перспектива» 20.06.2022 у 23:29 160

Повномасштабна війна, яка наразі триває в Україні, не викреслила з нашого життя домашнє насильство. Які особливості протидії цьому явищу та як захистити постраждалих від нього в надзвичайних умовах? Обговорюємо це з віцепрезиденткою ГО «Ла Страда-Україна», докторкою філософії в галузі права, адвокаткою Мариною ЛЕГЕНЬКОЮ та директоркою департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги цієї громадської організації Альоною КРИВУЛЯК. 

Війна не скасовує потребу протидіяти домашньому насильству

 – Чи зростає статистика випадків домашнього насильства в цей непростий для нашої країни час?

Альона Кривуляк:  Наша громадська організація завжди дуже детально відслідковує таку статистику, але після початку повномасштабної війни ми старалися робити це щодня. Орієнтуємося на показники нашої Гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації: її цифри говорять, що з 24 лютого до 31 травня 2022 р. на неї надійшло 5 334 звернення, які стосувалися саме цієї проблеми. Це доволі висока цифра.

Але в деяких регіонах показники зменшилися. Насамперед йдеться про ті, які тимчасово окуповані російськими військовими, зокрема частини Херсонської та Запорізької областей. Їхні жителі часто не мають можливості звернутися до нас по допомогу. В інших регіонах тривали чи наразі тривають запеклі бої, наприклад, свого часу на Київщині та Харківщині, зараз на Донеччині та Луганщині – їхні мешканці пріоритетними визначають питання власної безпеки, щоб вижити чи виїхати на безпечніші території, тому питання, пов’язані з домашнім насильством, відсувають на задній план.

Думаю, випадків домашнього чи ґендерно зумовленого насильства в тих регіонах не поменшало, а, можливо, навіть побільшало, але фіксувати їх складніше.

 

 

– Дехто вважає, що сьогодні питання домашнього насильства не на часі – ми маємо важливіші проблеми. Ваша думка.

Альона Кривуляк: – Ми справді стикнулися з тим, що багато постраждалих утримуються від звернень до правоохоронних органів чи соціальних служб. Дорікають собі: зараз у країні війна, а я шукаю підтримки від домашнього насильства! Тобто самі постраждалі нівелюють цю проблему. Але ми маємо пам’ятати, що Україна бореться з таким явищем, як насильство, не лише на теренах війни із зовнішнім ворогом, але й з будь-якими проявами насильства всередині нашої країни. Ми не повинні допускати насильства взагалі.

 

Яким чином війна позначається на домашньому насильстві?

Альона Кривуляк: – Вона стала тим фактором ризику, який вплинув не тільки на зростання кількості випадків, але й на збільшення жорстокості в ситуаціях такого насильства. До нас надходять звернення від жінок і дітей, які розповідають, що їхній чоловік чи тато перебуває в теробороні і під час вчинення домашнього насильства погрожує їм зброєю. Потерпілі бояться, що можуть просто не встигнути попросити когось про захист.

Погрози зброєю траплялися й у мирний час, але під час війни їх побільшало. І на це треба зважати, враховуючи, що зараз обговорюється петиція про легалізацію зброї в Україні. Якими будуть наслідки, якщо домашні кривдники матимуть зброю? Вона може суттєво ускладнити ситуацію з домашнім насильством.

 

– Чи може важкий емоційний та психологічний стан, спричинений війною, стати виправданням для домашнього насильства?

Марина Легенька: – Ні, не може, але, на превеликий жаль, може стати каталізатором такого насильства. Воєнні дії, різноманітні економічні та соціальні чинники можуть додавати психоемоційного навантаження, і домашнє насильство відбувається навіть у тих сім’ях, де ніколи насильства не було раніше. На нашу гарячу лінію звернулася жінка, котра разом з родиною виїхала зі сходу України до Німеччини. Там її чоловік почав вчиняти домашнє насильство, а вона взагалі не знала, що з тим робити, тим паче, в чужій країні. І це стало для неї додатковим викликом. Добре, що відповідні місцеві служби, зокрема поліція зреагували досить швидко на її заяву про цей випадок.

 

Альона Кривуляк:  Після демобілізації наших військових, які брали участь в АТО/ООС на Донбасі, ми побачили стрімке зростання домашнього насильства в їхніх сім’ях. Такий саме посттравматичний синдром можуть мати і демобілізовані після повномасштабної війни. Якщо знехтувати їхньою якісною реабілітацією, вони можуть вихлюпнути свої емоції та біль на членів своїх сімей. Ми маємо вже зараз продумати професійну допомогу для військовослужбовців, які повернуться з війни додому.

Психоемоційний стан непростий і в тих українських родинах, члени яких сьогодні не перебувають на передовій, там теж може загостритися домашнє насильство.

Тому ми не повинні виходити з меседжу, що подумаємо про це після перемоги. Думати і захищати людей треба тут і зараз.

Правоохоронні органи мають оперативно реагувати на випадки домашнього насильства. Звісно, на територіях, де ведуться активні бойові дії, правоохоронні органи не завжди мають фізичну змогу приїхати на виклик. Інша справа – безпечніші території України. Ми аналізували розмови з потерпілими в Чернівецькій, Черкаській, Волинській та Закарпатській областях. Деякі постраждалі розповідали, що правоохоронці дорікали їм, мовляв, ми маємо думати, як перемогти ворога, а ви тут скаржитеся на домашні сварки. Така бездіяльність вбиває довіру цивільного населення до правоохоронних органів.

 

– У яких регіонах України зараз спостерігається зростання випадків домашнього насильства?

Альона Кривуляк: – Доволі багато звернень до нас надходить із регіонів, де зареєстрована велика кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Зокрема із Західної та Центральної України.

Майже 15% від загальної кількості звернень припадає на Київську область, так само близько 15% – на Дніпропетровську, 10% – на м. Київ.

У західному регіоні найбільш активні звернення зі Львівщини – 15%. Чимало переселенців прихистила Івано-Франківська область – тут кількість звернень зросла майже втричі – до 10%.У Закарпатській області 5% звернень. Насправді це великий показник, бо раніше тут найменше зверталися через випадки домашнього насильства.

Кількість звернень зросла і в Одеській області – до 10%. А в Харківській області спостерігаємо зниження такої статистики – 6% звернень, у довоєнний час їх було більше.

 

Чому вимушені переселенці потрапили до найвразливішої категорії населення?

Марина Легенька: – Ця категорія населення є більш вразливою з ряду причин. Зокрема психоемоційних, економічних. Є соціально-побутові причини, коли люди, які звикли мешкати в більших приміщеннях, постійно перебувають гуртом в одній невеликій кімнаті. Коли вони просто не знають, куди звертатися по допомогу на новому місці, якою вона має бути.

Одна потерпіла розповіла: чоловік, який вчиняв домашнє насильство, пригрозив: якщо звернешся до поліції, про це дізнаються у військкоматі, мене відправлять на фронт і там вб’ють. І ти будеш у цьому винною! Тобто переклав відповідальність за насильство із себе на потерпілу. І вона боялася задіювати механізми реагування, не маючи поряд рідних чи друзів, із якими могла порадитися.

Є випадки, коли недостатньою мірою працюють спеціальні механізми захисту, коли проблема домашнього насильства применшується самими представниками органів влади. Звісно, зараз всі стикаються з певною проблематикою в цих питаннях, але для переміщених осіб вона більш болісна.

 

– Чи може суд змусити кривдника та жертву домашнього насильства жити нарізно, якщо вони є переселенцями?

Марина Легенька: – Насправді це дуже складне питання. Спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству на сьогоднішній день ніхто не скасовував. Зокрема вони передбачають винесення  термінового заборонного припису, обмежувального припису. Суд може застосувати такі заходи і винести рішення про тимчасову заборону на проживання кривдника за однією адресою з особою, яка зазнала домашнього насильства.

Наразі ми не маємо доступу до Єдиного реєстру судових рішень, він закритий через війну. Тому не можемо проаналізувати загальну тенденцію в Україні. Але маємо окремі звернення – із Запорізької та Чернівецької областей, де постраждалі говорять, що їм судом відмовлено в обмежувальному приписі, оскільки суд говорить – війна і як ви це собі уявляєте, де кривдник буде жити? Хоча війна в жодному випадку не впливає на безпеку кривдника: в бомбосховище він може спуститися як із власної квартири, так і з орендованої чи будь-якого іншого житла.

 

 

– Чи мають якісь специфічні проблеми у протидії домашньому насильству українські ВПО за кордоном?

Марина Легенька: Специфічні проблеми пов’язані з тим, що вони в переважній більшості не знають, куди їм звертатися по допомогу. Дехто навіть не має контактів українських посольств, консульств. Проблеми можуть бути і через незнання законів країн перебування. А ще багато хто боїться, що в разі звернення з приводу домашнього насильства їх змусять залишити країну перебування або вилучать дітей. І це додаткові стримуючі фактори.

Альона Кривуляк: Ймовірність депортації через випадки домашнього насильства – це величезний міф. Європейські країни завжди готові протидіяти домашньому насильству – чи серед власного населення, чи серед вимушено переміщених осіб. Якщо ви стикнулися з ситуацією домашнього насильства за кордоном, то маєте повне право захищати себе.

Є ще одна проблема – це мовний бар’єр. Ми стикаємося з випадками, що дуже багато людей обмежені в доступі до ресурсів допомоги, оскільки не знають іноземної мови. А не всі організації інших країн якісно підготували україномовних консультантів.

Але якщо ми говоримо про універсальний телефонний номер екстреної служби допомоги 112, який діє в країнах ЄС, там є підготовлені україномовні оператори, які можуть оперативно зробити все для того, щоб захистити постраждалу особу з України від домашнього насильства.

 

– Як умови воєнного стану, які діють в Україні, обмежують можливості постраждалих осіб щодо отримання допомоги  у зв’язку з домашнім насильством?

Марина Легенька: – Законодавчо жодних обмежень на сьогоднішній день ми не маємо, все залишилося на тому ж рівні, що й до війни. Постраждалі особи мають право на різні види як державної, так і недержавної допомоги.

Однак на практиці з цілком зрозумілих об’єктивних причин проблематиці домашнього насильства, його запобіганню приділяється менше уваги. І тому постраждалі втрачають можливості користуватися встановленими гарантіями.

Так, ми мали два звернення про неможливість розміщення постраждалих осіб у притулку, бо притулки на той момент були зайняті вимушеними переселенцями. Це було на початках, у березні. Сьогодні таких звернень уже немає, тому я сподіваюся, що проблема вирішена.

У деяких регіонах прифронтової зони не працюють суди, інші органи державної влади. І постраждала особа не може скористатися більшістю своїх гарантованих прав, попри те, що їх має.

 

– То чи ефективною виявилася система протидії домашньому насильству та боротьби з ним, яка напрацьована раніше?

Марина Легенька:  На початку війни ми отримували багато скарг на незадовільну роботу органів влади щодо боротьби з домашнім насильством. Тепер кількість скарг зменшилася. Це показує певну стабілізацію роботи відповідних структур, їхнє повернення до більш-менш нормального режиму діяльності, який дозволить реагувати на вчинюване насильство.

Разом із тим було б дуже добре провести міжвідомчі наради, робочі зустрічі із налагодження механізму запобігання та протидії домашньому насильству на місцях,  на регіональному рівні, щоб відпрацювати певні схеми роботи під час війни для ефективнішої взаємодії та допомоги потерпілим, тому що вони її конче потребують. Йдеться про органи місцевої влади, поліцію, соціальні служби, центри безоплатної вторинної правової допомоги, суди.

Як «Ла Страда-Україна» відстежує ситуацію з домашнім насильством у період війни?

Альона Кривуляк:  Основними інструментами для такої роботи були і залишаються наші національні гарячі лінії. Це Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації (тел.: 0800 500 335 або 116 123 з мобільного), вона працює в Україні з 1997 р. Та Національна гаряча лінія для дітей та молоді (тел.: 0800 500 225 або короткий 116 111 з усіх мобільних операторів).

Ці гарячі лінії завжди працювали лише в офісному форматі, навіть коли була пандемія COVID-19, у нас штат працював дистанційно, але консультанти гарячих ліній працювали в своїх кабінетах.

Але коли розпочалася повномасштабна війна, ми розуміли, що не можемо наражати  наших консультантів на небезпеку і запропонували всім їм евакуюватися з Києва до безпечніших територій. З 24 лютого до 10 березня наші гарячі лінії працювали лише в електронному режимі, ми надавали консультації через соціальні мережі.

З 11 березня ми повністю відновили свою роботу і лінії працюють у цілодобовому режимі. Як у телефонному форматі, так і онлайн через соціальні мережі. Ми намагаємося зробити все для того, щоб люди отримували ту саму підтримку, той самий доступ до ресурсів допомоги, як і до війни.

 

– Чи потребує робота з протидії домашньому насильству в період війни додаткової законодавчої підтримки?

Марина Легенька: – На сьогоднішній день можна абсолютно чітко стверджувати, що ратифікація Україною Стамбульської конвенції особливо актуальна. По-перше, ми у ці непрості воєнні місяці подали заявку на вступ до Європейського Союзу – це серйозний крок. Отже маємо привести національне законодавство у відповідність до норм європейського, особливо в питаннях дотримання прав людини.

Ми маємо випадки сексуальних домагань, зокрема в бомбосховищах,  які на сьогоднішній день взагалі не карані в Україні. А необхідність встановлення відповідальності за такі дії  передбачається Стамбульською конвенцією.

Конвенція передбачає поліпшення системи реагування на випадки домашнього насильства в Україні, що є важливим для нас під час війни. Вона також дозволить ефективніше взаємодіяти з європейськими країнами, які її ратифікували, у питаннях боротьби з домашнім насильством та покарання кривдників, вона передбачає відповідні механізми співпраці. І це також дуже потрібно, бо мільйони українських громадян вимушено перебувають за кордоном і потенційно можуть бути жертвами домашнього насильства.

Думаю, сама ситуація підводить нас до ратифікації Стамбульської конвенції. 

 

 

Читайте також: Ізюмчани та їхні родичі записали відеозвернення до Зеленського (ВIДЕО)

 

Підписуйтесь на наш Facebook.   

 Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини